Архіви: Блог

Переверніть вже того човна до бісової матері!

Переверніть вже того човна до бісової матері!

Коли я чую "Не розхитуйте човен" чи "Не діліть українців" як реакцію на підняття т.зв. мовного питання - я, м'яко кажучи, дивуюсь. Дійсно. Досить же людей ділити і того човна розхитувати! Припиніть боротись з корупцією. Ну привикли так деякі жити. Давати хабарі і, особливо, брати. Подобається їм! Не хочуть вони інакше. Деякі взагалі не можуть без того. Нащо ж ви ділите чиновників на порядних і на хабарників???  І взагалі – не ми це придумали і не нам то змінювати! Не ламайте корупційні схеми, бо «професіонали» залишать держслужбу і не буде кому керувати. Перестаньте розхитувати човна! Припиніть виявляти незаконні рубки і вибір гравію! Люди так звикли ж віддавна! Їм же сім’ї годувати треба! А ви ділите на чесних і злодіїв! Ну які вони злодії? То ж ліс їх прадідівський. Та ви вже ра

Українській помісній церкві бути? Або чого добився Кирило?

Після зустрічі Папи Франциска та Московського Патріарха Кирила(Гундяєва) в українських греко-католиків виникло чимало запитань. Майже миттєво свою реакцію стосовно «Спільної декларації», яку підписали Папа та Кирило висловив глава УГКЦ Блаженнійший Святослав(Шевчук) у своєму інтерв’ю, яке отримало назву «Зустріч, яка не відбулася?». Блаженніший пояснює декларацію, як наслідок зустрічі духовного світу, який уособлює Папа Франциск і світу політичного, у якому добре орієнтується Патріарх Кирило. Також, у статті Патріарх Святослав каже, що очікує на пояснення Апостольського Нунція Архієпископа Клаудіо Гуджеротті і вже менше як за добу у Патріаршому Соборі УГКЦ Нунцій намагається згладити резонанс, який викликала в Україні «Спільна декларація». О

БОЛЬОВІ ТОЧКИ

Одна моя знайома запропонувала дещо збочену розвагу. Сідаєте в таксі і під час якої-небудь дурної російськомовної пісеньки, що лунає з програвача, кажете: «Який жах». У більшості випадків, таксист радісно підхопить тему і… почне говорити про погані дороги, або пробки, або владу. Не повірила їй. Перевірила. Направду так є… У контактних єдиноборствах є така хитрість: натискаєш на якусь неважливу периферійну больову точку супротивника, аби він інстинктивно зреагував на біль, залишивши без захисту точки вкрай важливіші. Щось таке відбувається зараз і з нами. Покоцані дороги – це та точка, на яку натискають зараз, щоб відволікти і десь натиснути ще сильніше. Бо дороги можна відремонтувати, а з несмаком та підміною культурного простору усе набагато складніше,

Буває і таке…

Ольга Нижник. Цього не може бути!.. – Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2015. – 196 с. У нашому суспільстві є нездорова мода критикувати і розкладати на множники усіх і вся. Найбільш розкритиковані в останні роки лікарі, вчителі, військові. Щодо військових, то нарешті, суспільство спам’яталося, але от лікарі і вчителі – то окрема тема. Якось мій тато сказав, що до початку моєї викладацької кар’єри він завжди був на боці дитини та її батьків, але побачивши викладацьку кухню зсередини… Але мова не про вчительській чи лікарський хліб, а про те, що нам бракує хорошої літератури про вчителів, лікарів, військових. Ні, не про те, як вони відчайдушно долають труднощі, рятують людей та світ, не про те, що їх кинули наодинці із системою, поставили у рамки говорінн

М’ятний чай

- Нащо ж ти ставиш горнятко на стіл? – вдавано сердито буркнула вона. – Я ж зробила тобі для цього спеціальну підставку. Диск, як вона його назвала, декупований? Техніка декупаж. Вічно вона щось таке віднайде-вигадає. Що колись було на тому диску? Улюблена музика? Старі фото? - Докторська дисертація, - розсміялася тоді вона. Тепер він ставитиме горнятка з чаєм на підставку з трояндами бузкового кольору (то вона визначила колір декупажних трояндочок). Ні, він так жодного разу і не поставив жодного горнятка на цю дискову підставку. Було шкода. То ж вона робила. Саме для нього. Колись… Листочки свіжої холодної м’яти тьмяніють у прозорому горняткові. Горнятко на блюдечку. Жодних тобі декупажних підставо-дисків. Виловлює один із них з окропу. На смак

СТРАХ

Зранку 14 листопала, прочитавши про трагедію в Парижі (боляче так різонуло, бо рік тому почала вчити французьку мову), подумки зіронізувала: «А що, цікаво, придумають фейсбук та його мешканці у відповідь? Які свічки, квіти і т.д.?» Сама ж себе зупинила, бо стало соромно: не можна так». Виявилося, можна, бо за годину-дві френд-стрічка зарясніла французькими прапорами. Немов маскарад: усміхнені красиві люди загорнуті у прапори. І річ не у соцмережевих баталіях про колір прапорів, квіти біля посольства, про співчуття чи зловтіху. То особиста справа кожного. Лякає те, як швидко ми ведемося на все це, миттєво вступаючи в дискусії щодо кольору прапорів на аватарках та щодо того вболівати чи ні. Як ми не замислюючись, висловлюємося менторським тоном щодо того, що мають робити

Бій за Івано-Франківськ. Бліц-аналіз.

Вражають масштаби фейсбучної істерики навколо перемоги Руслана Марцінківа на виборах міського голови Івано-Франківська. Зроблю невеликий бліц-аналіз. 1. Ще влітку Руслан Марцінків був одним із фаворитів виборчих перегонів. Тому на вибори від ВО «Свобода» пішов він, а не Олександр Сич. 2. Участь у виборах Ігоря Насалика, з ідеєю «безкоштовної медицини», сильно ослабила позиції основного конкурента Марцінківа - Олександра Шевченка. 3. Штаб Шевченка, напевне, єдиний штаб, який реально оцінював ситуацію, доклав зусиль, щоб опустити рейтинг і Марцінківа, і Насалика. І якщо до опускання Марцінківа франківчани звикли, то міф про «лікаря» Насалика до кінця виборчої кампанії поступово розвінчувався. 4. Приїзд Порошенка допоміг Насалику вийти у друг

Його життя

Він з насолодою зробив ковток чаю. Кінець робочого дня. Кав’ярня, де він нарешті може спокійно посидіти і подивитися у вікно міста, яке готується до ночі. Мабуть, він мав би поспішати додому, де діти, дружина, пес і кіт. Мабуть, ось так він міг би сісти й у себе на веранді. Мабуть, і вдома усі дали б йому спокій, якби він захотів. Але він любив цю вечірню кав’ярню, що завмирала самотністю та тишею на годину-дві у проміжках між діловими зустрічами та пізньовечірніми побаченнями. Він йшов звідси, коли сюди приходила перша закохана парочка. Не те, що б його дратувало кохання. Просто він не любив отого привселюдного тримання за руки та виціловування. Він хотів тиші, спокою та самотності. Успішне життя, гарна родина. Улюблена кав’ярня. Все прекрасно в його житті. Діти,

По трупах до мети…

Все вказує на те, що найпростіший і найбезпечніший спосіб, щоб збагатитися - обікрасти бідного. І в зуби ніхто не дасть, не повідомить поліції, не подасть до суду. Розповіді про крадіжки через персонал українських дитячих будинків можна чути все частіше і частіше. Адже якщо діти "нічиї", то їхня власність, на думку декотрих, також спільна. Я не думаю, що це нова тенденція, але завдяки соціальним медіа інформація поширується навколо світу зі швидкістю кліка. Продукти харчування, одяг, предмети першої необхідності, щоденного використання, іграшки - все це стає наживою. У багатьох з цих будинків є тиха змова між тими, хто краде, і тими, хто є свідками, але не реагує, не запобігає тим кримінальним процедурам. А людська совість де? У таких натур її просто не існує, тому що

З життя Української Капели Бандуристів…

24 жовтня у Торонто відбулася позачасова подія. Музика об'єднала два аспекти - історичний і сучасний. Створено простір, що об'єднав різні покоління. Мова про спільний концерт Руслани і Української Капели Бандуристів в Massey Hall. Унікальне саме поєднання "диких танців" з бандурою і хором. Артисти не розчарували. Емоційний вантаж, доданий до їхнього аранжування, оживив би навіть камінь, а самі митці висловили надію на те, що через такі злиття бандура набуде більшої популярності серед молодого покоління виконавців. Як сказала Руслана: "super cool". Але зустріч, на мою думку, принесла щось набагато важливіше. Це розуміння, як захищати і зміцнювати те, що українська нація має найдорожчого - свою культуру. Руслана, безперечно, королева Майдану, сучасний символ свідомог