І за гратами, і без грошей

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Кримінальні елементи полюбляють баєчки про те, які вони білі та пухнасті. Мовляв, за грати потрапляли через підступних ментів, котрі або підставили, або чуже «навісили». Коротко кажучи, постраждали за правду. Стара і добре відома пісня. Хоча, дійсно, серед них є все певна категорія осіб, котрі у місцях позбавлення волі опинилися все цілком небезпідставно. Але, з іншого боку, сидять абсолютно нізащо. Бо зі свого злочину нічого крім неприємностей не отримали. Історія одного молодого жителя Львівської області Н., якого нещодавно судили в нашому Болехові, яскравий тому приклад.

    Зауважимо, що аж таким чемним хлопчиком він не був. Інакше б не потрапив ще у 2000 році за грати за викрадення та пограбування державного і колективного майна. Тоді отримав мінімальне покарання – три роки позбавлення волі (мабуть, був ще неповнолітнім), після відбуття якого більше в поле зору правоохоронних органів не потрапляв аж до 2010 року. А «допоміг» йому в цьому старий знайомий ще зі шкільних часів, у якого Н. мав необережність позичити чотири тисячі гривень. Час спливав, а повернути борг можливості не мав. І ось одного дня, це було 30 липня 2010 року, приятель зателефонував до нього, щоби вони зустрілися саме з приводу цього фінансового питання. Коли Н. прийшов на місце зустрічі, там вже на нього чекав автомобіль опель. Приятель сказав, що є можливість повернути борг, точніше, його відробити, як потім зрозумів наш герой, але для цього треба заїхати в одне місце. У Н. особливого вибору не було і він сів у машину.

    Спершу вони приїхали в місто Новий Розділ Львівської області. Опель поставили неподалік місцевого відділення «Райфайзен Банк Аваль». В машині переодягнулися у футболки з довгими рукавами, кепки «Блайзер», а очі заховали під темними окулярами. Крім того, приятель дав Н. запальничку у вигляді пістолета. У такому вигляді вони зайшли до банківської установи. Кілька хвилин поспостерігавши за роботою в операційному залі, нападники спрямували свої стволи на касирів і наказали їм покласти руки на столи. Після цього приятель Н. спробував забігти до каси, але двері були замкнені. Скориставшись моментом, одна з працівниць банку натиснула ногою на педаль тривожного виклику. Спрацювала сигналізація. Налякані нападники чимдуж накивали п’ятами.

    Найбільше був роздратований невдачею ініціатор нападу – приятель нашого героя. І він наказав водієві Опеля їхати в напрямку Болехова. Машину з шофером залишили біля мосту через річку, а самі пішли до центру міста. Там розташовувалася філія ПАТ «Плюс Банк». В той момент відвідувачів в установі не було, чим і скористалися нападники.
    Коли вони направили свою «зброю» на касирів, одна з них встигла втекти до сховища. Двоє інших касирок спробували послідувати за нею, але Н., котрий тримав їх на прицілі, грізно наказав «Стояти!». Звідки жінкам було знати, що в руках у нього лише запальничка.

    Тим часом, його приятель перескочив через перегородку каси і вигріб зі стола касира, якій вдалося втекти, всі гроші і покидав їх у пакет. Як потім з’ясувалося, здобиччю грабіжників стали 16 тисяч 166 гривень.

    Злочинці швиденько покинули місце події, проте їх багато хто запам’ятав. У Новому Роздолі, наприклад, в банку вони потрапили в поле зору відеокамер. У Болехові випадкові свідки не могли не звернути увагу на двох молодих людей, одягнених у цей спекотний день у футболки задовгими рукавами та "блайзери". Отож незабаром правоохоронці вийшли на їх слід. Щоправда, затримали лише Н. Як зазначено у вироку, справа відносно його приятеля виділене в окрема провадження, з чого можна зрозуміти, що тому вдалося втекти. При чому, прихопивши усю здобич. Н. на суді стверджував, що приятель не дав йому ні копійки, лише сказав, мовляв, тепер вони «квити». Тим не менше, саме на Н., котрий попався, й «повісили» усю суму збитків, яких зазнав, ні, не банк, а страхова компанія, де була застрахована ця фінансова установа від усіляких ризиків. Отож і виходить, що наш герой, сподіваючись позбутися боргу в чотири тисячі гривень, в кінцевому рахунку виявися винен у чотири рази більше. А у страхових компаніях, як і в банках уміють вибивати свої гроші.

    Щоправда, на суді Н. чи не божився, що він не хотів йти на злочин. І навіть спробував відмовити приятеля від пограбування, на що почув лише погрози відносно себе та майбутньої дружини. Він щиро розкаювався у вчиненому, бо під час перебування під вартою (як міру запобіжного заходу його було обрано арешт) усвідомив у повному розумінні цього слова, що таке воля. Н. говорив, що хотів би жити нормальним життя зі своєю коханою, яка вже стала дружиною, виховувати дочку, яка народилися у нього. Та проблема у тому, що злочин, який він скоїв, у Кримінальному кодексі кваліфікується як розбій, вчинений за попередньою змовою осіб, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення. І мінімальна санкція, яка передбачена за нього, – сім років позбавлення волі. Саме таке покарання й виніс для Н. суд першої інстанції.

    Зрештою, не знаємо, чи погодилася з цим вироком апеляційна інстанція. А якщо й залишила його без змін, то для нашого героя є можливість доброю поведінкою в місцях позбавлення волі заробити собі право на умовно-дострокове звільнення від покарання. Але, однаково, він повинен відбути не менше половини визначено строку. Коротко кажучи, на цей момент доля цього чоловіка нагадує одне давнє прислів’я, що пропав хлоп ні за цапову душу…
     

    (Visited 14 times, 1 visits today)
  • 180x150