«Я на цьому світі чи на тому?» або Диво з Микитинецької вулиці

  • 180x150
  • Опубліковано:

    У Світлани Долішньої від раку помер тато, згодом — мама. Ледь не смертельний діагноз поставили і цій жінці. Перед операцією вона прийшла до церковці Йоана Хрестителя на Микитинецькій вул. в івано-Франківську. Храм був зачинений. Це не збентежило її (пізніше поясню, чому). Cтала на молитву під дверима, дуже зраділа, що у шпаринку вдалося побачити частинку чудотворного образу Матері Божої Ласкавої Станиславівської, який зберігається у цій церкві, помолилася і з легким серцем пішла до лікарні. Так легко, каже жінка, їй ще не було ніколи.  

    І дощ змиває… всі гріхи

    Читачі, мабуть, уже зрозуміли, про що йтиме мова далі. Але ж це доконаний факт, і чимало людей спілкується з цією привітною тендітною жінкою, навіть не здогадуючись, який біль і радість їй довелося пережити. Тяжко сказати, чи відбулося б наше спілкування, якби не її велика віра і те, що пощастило жити поряд з уже згаданою церквою…

    Через два роки після смерті мами Світлана виявила у себе аналогічні симптоми. Лікарі, до яких звернулася, навіть не сумнівалися в потребі негайної операції. інакше метастази злоякісної пухлини проникнуть у тіло і далі — тяжка смерть в муках. Що може її очікувати, Світлана знала. До операції залишилося три дні. Ще був час відвідати Службу Божу, по закінченні якої настоятель церкви отець Володимир Вінтонів підійшов до неї, до речі, постійної парафіянки, і звично запитав: «Ну що, Світлано, як справи?» Од відповіді аж на лиці змінився: «Чому ж раніше цього не сказала?..» Жінка тільки розвела руками. «Сьогодні я буду в тебе!» — сказав священик.

    — Отець молився наді мною п’ять годин. Це було дуже довго і дуже тяжко, — розповідаючи, Світлана ледь втримується від плачу. — Але як добре стало потім!..
    Щоправда, перед самою операцією вона ще раз, як уже згадували, прийшла до церкви. І молилася тількиѕ Спробуйте вгадати, про що… Логіка підказує, — звісно, про зцілення. З’ясувалося, ні. Жінка перед тим, як лягти під ніж, просила Матінку Божу про прощення всіх її гріхів.

    …Коли отямилася від наркозу, в операційній нікого не було. Одна вона лежала на столі і найперше, що подумала, було: «Я вже на цьому світі чи на тому?». Але в міру повернення до тями відчула, що за вікнами бушує гроза, гримить грім, лупають блискавки. Пізніше її діти розповіли, що гроза почалася саме тоді, коли вона опинилася на операційному столі. На зовсім ясному небі раптом з’явилася темна хмара — і як полилося! Цей дощ, каже моя співрозмовниця, ніби змив оте усе зло, гріхи, які ще були в ній.  

    Під Небесною охороною

    Після операції вона не взяла жодного знеболювального уколу. інші дивувалися: невже її нічого не болить? Але ж справді не боліло. Більше того, вже через день зуміла переконати лікарів відпустити її додому. Окрім усього іншого, їй морально тяжко було тут перебувати. Адже два роки перед тим у сусідній палаті лежала її мама. Хірург дуже цього не хотів робити. У пацієнтки ще сочилася кров зі швів, і взагалі, як можна було відпускати людину, якій тільки вчора зробили доволі складну операцію?! «Зі мною все буде добре, ось побачите», — запевняла пані Світлана. — Я під охороною».

    Не знаю, чи пояснювала лікареві, яку саме охорону мала на увазі, але мені одразу стало зрозуміло, що йдеться про Матір Божу Ласкаву Станіславівську, образ якої зберігається в церкві Йоана Хрестителя на Микитинецькій вул. (Про історію повернення ікони до івано-Франківська ми писали в матеріалі «Зцілює лише Бог» («Галичина» за 11 квітня 2013 р.) і саме котра, переконана співрозмовниця, прийшла на допомогу, коли з нею сталася біда. Річ у тім, що ми не сказали найголовнішого. Адже після операції з’ясувалося, що пухлина доброякісна. інакше кажучи, життю її не загрожувала. Хоча, звісно, і не допомагалаѕ Не можемо оминути й такого моменту: оперували пані Світлану у вівторок, а в неділю вона вже була на Літургії.

    Цікаво, що коли церкву на Микитинецькій вул. лише починали будувати, пані Світлана і її сім’я противилися цьому. Зауважимо, що це глибоко віруюча родина. Моя співрозмовниця, наприклад, ще молодою дівчиною почала відвідувати Служби Божі. Але, каже вона, ходили до катедрального собору або до церкви на «Майзлях». Це ж місце вважали не для такої споруди — берег річки, люди відпочивають, галасують і таке інше. Та коли будівництво храму розпочалося, ті ж люди, переважно старшого віку, серед них — і Світланина мама, як могли допомагали. Тепер багато хто просто не мислить себе без цього місця.

    «Вона сама до нас прийшла»

    — Я недавно повернулася з прощі до Підгірців, — розповідає пані Світлана. — Було дуже гарно, добре, але такої благодаті, як у нашій церкві, більше ніде не відчувала. Подумала: навіщо люди кудись їздять, щось шукають? Адже Матінка Божа ось тут, під боком. Вона сама прийшла до нас. (Щоби не займати газетну площу, знову відсилаємо читачів до вже згаданого матеріалу «Зцілює лише Бог». — і. Н.)

    Тим часом жінка продовжує: «Мати Божа — одна», — каже і робить руками жест, ніби намагається в маленькій формулі продемонструвати всесвіт. Це повторює кілька разів, і я нарешті розумію, про що йдеться. Стільки є зображень Богоматері і всюди вони різні, але сила Її любові всюди однакова. Щоправда, наразі якось не зовсім здорова ситуація виникла саме з образом Матері Божої Ласкавої Станіславівської. Після того, як її привіз із Польщі до івано-Франківська отець Володимир Вінтонів і помістив у церкві Йоана Хрестителя на Микитинецькій вул., з’явилося ще дві вже в інших місцях. До речі, ті ікони абсолютно не подібні до оригіналу. Якщо, наприклад, узяти зображення Гошівської Богоматері, то всі копії однакові і, скажімо, церкви у Долині не привласнюють собі цей образ. і таке враження, що нині за ікону Матері Божої Ласкавої Станіславівської розпочалася якась боротьба. Це, зрештою, не дивно. Наприклад, у газеті «Репортер» за 18 квітня цього року в матеріалі «Станіславів у книжках. Польський погляд» розділ, присвячений цій іконі, має назву «Найбільший скарб Станіславова». В ньому згадується, зокрема, що в коронації образа, який відбувся у 1937 році, взяли участь 80 тисяч осіб. Він зберігався тоді у вірменському костьолі, який належав вірмено-католицькій конфесії (нині це церква УАПЦ), але, як пише автор матеріалу іван Бондарев, об’єднав усіх християн Станіславова. Хотілося б, щоб так було і нині.

    Власне, чудотворна ікона Матері Божої Ласкавої Станіславівської, яка нині зберігається в церкві Йоана Хрестителя на Микитинецькій вул., так само об’єднує християн. Адже сюди приходять не тільки жителі нашого обласного центру, а й Львова, Хмельницького, Чернівців, Стрия, Жидачева, Галича, Богородчан, Калуша, Мукачева.

    Напівлегендарне місце

    — У цій невеличкій церкві почуваєшся як удома, — каже пані Світлана. — Та ні, навіть краще. Не раз буває, що вдома ледь ноги пересуваю, тиск піднявся чи якась інша бідаѕ Але йду до церкви, бо треба щось там зробити. Скажімо, прибрати чи щось інше. З останніх сил доходжу туди і яка разюча зміна настає. Повна енергії, ніби нізвідки сили з’являються…

    До речі, схоже відчував і автор цих рядків, який також час від часу відвідує цю церкву. Зауважу, що навіть місце тут якесь містичне. Чув напівлегендарну історію про чудесне врятування жінки, яка тонула в Бистриці. Це було в 1763 році. Тоді освячували новий вірмено-католицький храм, збудований на місці старої церкви, котра вже не вміщувала всіх охочих поклонитися образу Матері Божої Ласкавої Станіславівської. На ці урочистості й поспішала жінка і, щоб скоротити шлях, вирішила перейти річку вбрід. Чи послизнулася і впала у воду, чи потрапила в яму, але вона почала тонути. і тоді в якомусь відчаї вигукнула: «Мати Ласкава! Врятуй мене!»… Отямилася вже на березі. Яким чином потрапила туди, пояснити не могла. Очевидно, йдеться про таке явище, котре в науці називається телепортацією.

    Та розповімо про цікаві факти нинішніх часів. Цей приклад почув від калушанки, котра приїжджає сюди на молитви за зціленням. Одного разу священик був змушений відлучитися, але жінка про це не знала й опинилася перед зачиненою церквою. Посиділа на лавочці, поговорила з дяком, який нагодився, і відчула, що в неї ніби влилася якась частка оздоровлення. Тут саме місце зцілює, підсумувала жінка свою розповідь.

    А ось зовсім свіжа історія, яку розповіла вже пані Світлана. Це сталося 7 липня, на свято Йоана Хрестителя — патрона церкви. Звісно, була святкова Служба Божа, а коли вийшли на подвір’я провести обряд освячення води, всі зауважили, що небо затягли густі чорні хмари. «Ну зараз вимокнемо до нитки», — подумала жінка. Але диво! Хмари обступили все навколо, лило як з відра, а над церквою ніби якийсь просвіт утворився.

    Тиша — мова Господа

    — Мабуть, логічно, що місце, яке обрала для себе Матір Божа Ласкава Станіславівська, має бути незвичним. Тому особливо тоді, коли приїжджають здалека нові люди, початок богослужіння може трохи затриматись. Адже тут навіть тиша цілюща. Кожен присутній у ці хвилини перед відправою може почути, як до його серця промовляє Господь, як розмовляє Ласкава. Адже тиша — це мова Бога, — каже настоятель храму отець Володимир Вінтонів.

    Власне, без нього навряд чи сталося б чимало з тих подій, про які пишемо. Адже завдяки його зусиллям і значною мірою коштом тут, на Микитинецькій вул., постала церква. Саме він сподобився ласки розшукати чудотворний образ Матері Божої Ласкавої Станіславівської в храмі Святих апостолів Павла і Петра у ўданську, де поляки точно зберегли те відпустове місце, яке колись було в нашому місті. А ще отець отримав благословення нині правлячого митрополита Володимира Війтишина на молитви зцілення. Щоправда, сам священик не хоче уваги до себе. «Зцілює лише Бог. А я так, прилаштувався», — любить повторювати він. Та, як то кажуть, слів із пісні, точніше з розповіді пані Світлани, не викинеш. А вона розповідає, як у часі, коли помирала її мама, отець Володимир щоп’ятниці приходив молитися над жінкою. Наскільки легше ставало їй після цих відвідин, передусім помічали діти. «Мамо, бабця стає ніби сильнішою», — казали вони пані Світлані. Зазначимо, що в останній тиждень хвора навіть не потребувала знеболювальних препаратів. Перед смертю отець Володимир здійснив обряд єлеопомазання і так з єлеєм на чолі бабуся тихенько відійшла.

    — Отець мені все повторював: «Молися, Світлано, молися», — продовжує розповідь жінка.

    Я пізніше запитав отця, чи він якимось чином відчував, яка біда очікує на жінку? 
    — Бог сам вкладає в уста священикові слова, котрі потрібні для людини, — просто відказав він.

    І жінка молилася. Почувши діагноз, по суті, готувалася до смерті. Як сама зізналася, найбільше муляла думка навіть не про дітей. Вони вже дорослі, зуміють собі дати раду в житті. Переймалася, як без неї буде чоловікові, як він це переживе. Але моя співрозмовниця радісно сміється і тут же розповідає ще один цікавий факт, котрий уже стосується її дочки…

    (Visited 111 times, 1 visits today)
  • 180x150