• USD = 26.87  / 27.24 
  • EUR = 28.73  / 29.51 
  • RUB = 0.44  / 0.48 
 +5°
Інформаційний портал "Стик"
 
 

З життя Української Капели Бандуристів...

Опубліковано: 06/11/2015 - 12:17

24 жовтня у Торонто відбулася позачасова подія. Музика об'єднала два аспекти - історичний і сучасний. Створено простір, що об'єднав різні покоління. Мова про спільний концерт Руслани і Української Капели Бандуристів в Massey Hall. Унікальне саме поєднання "диких танців" з бандурою і хором. Артисти не розчарували. Емоційний вантаж, доданий до їхнього аранжування, оживив би навіть камінь, а самі митці висловили надію на те, що через такі злиття бандура набуде більшої популярності серед молодого покоління виконавців. Як сказала Руслана: "super cool".

Але зустріч, на мою думку, принесла щось набагато важливіше. Це розуміння, як захищати і зміцнювати те, що українська нація має найдорожчого - свою культуру. Руслана, безперечно, королева Майдану, сучасний символ свідомого покоління і приклад ставлення людини, яка, насамперед, славить свою країну. Та натхненням і прикладом для всіх нас є майже вікова історія другого учасника цього неймовірного концерту - Української Капели Бандуристів (Ukrainian Bandurist Chorus).

У 1902 році Гнат Хоткевич, етнограф, кобзар і композитор, вийшов з ідеєю зібрати індивідуальних кобзарів у склад організованої групи. Вперше за багато років в Україні організований ансамбль бандуристів. У 1918 році відбувся великий концерт Капели, відтоді починається його офіційне існування в мистецькому просторі, а Гнат Хоткевич стає художнім керівником Капели. Це було початком сучасного ансамбю.

На жаль, через радянські репресії Гнат Хоткевич став однією з жертв "чисток" - він був застрелений, як і сотні кобзарів, у 1938 році. Бандуристам було не легко. Вони гастролювали, наскільки це було можливо, щоб донести до народу необхідні слова патріотизму.

У 1941 році художнім керівником став член ансамблю Григорій Китасти - маестро бандури. У ті часи українська нація перебувала під наступним окупантом - нацистами, і тисячі молодих людей були вивезені на примусові роботи в Німеччину, стали "остарбайтерами". Музиків чекала така ж доля - цілий ансамбль потрапляє на каторгу в Гамбург. Багато років вони не можуть грати. Нарешті нацисти, щоб мотивувати українських робітників працювати, дозволяють бандуристам провести кілька концертів. Як пригадує один із членів групи, не піддаються опису словами емоції, які викликали концерти в людей, що роками не бачули свою країну, родину. У 1943 році група отримує дозвіл повернутися на Батьківщину. Не звертаючи уваги на бомбування, пліч-о-пліч зі смертю, щодня члени колективу подорожують селами і містами, щоб підтримувати дух нації.

У 1944 році нацисти дозволяють концерти у трудових таборах і група знову їде до Німеччини. У той час закінчується війна. Повернення додому це, однозначно, вивіз у Сибір. Тому хлопці, як і більшість українців, залишаються в таборах як DP (Displaced Person). До 1949 року, коли нарешті вони змогли стати вільними у США. У новій країні бандуристи не перестають творити, гастролювати і завойовувати серця усіх, хто знайомиться з колективом. Вони виступають у найпрестижніших залах Північної Америки: Carnegie Hall, Capitol, Massey Hall. Туга за домом, досвід таборів відображається в репертуарі. Аж у 1991 році їм випадає нагода вперше через багато років виступити у рідній країні, в місці, де починали свою творчість. Наразі ансамбль відвідав Україну три рази.

На сьогодні Ukrainian Bandurist Chorus під керівництвом Олега Махлая є найпрестижнішим представником українських ансамблів діаспори в Північній Америці. Бандуристи роками ведуть курси бандури, організовують табори для молоді. Усвідомлення обов'язку зберегти і передати наступному поколінню один із найцінніших елементів української культури стало місію їхнього життя. Там, де є українська громада - є група бандуристів. На літні табори приїжджають тисячі молодих студентів. Проблема, з якою вони стикаються - відсутність інструментів. Є професіонали, які ремонтують і навіть виготовляють бандури, але наслідки пожежі Чернігівської фабрики, відтак і якісних інструментів, відчуваються навіть тут, за океаном.

Майже столітня історія ансамблю, їхній внесок у розвиток культурної спадщини, повинна бути зафіксована у шкільних підручниках, адже історія колективу є дзеркальним відображенням усієї української нації через репресії, боротьбу, неймовірну силу волі, задля збереження і розвитку культури у вільній країні.

Р.S. Для всіх зацікавлених рекомендую фільм про UBC: “Music of Survival. The story of the Ukrainian Bandurist Chorus. Хоробра Сімнадцятка. З життя Української Капели Бандуристів.” http://musicofsurvival.com/

 

Матч-реванш? Кілька слів про вибори в ОВО№85.

17 липня 2016 року в семи виборчих округах відбудуться проміжні вибори народних депутатів України. Серед цих округів і виборчий округ №85 з центром у місті Калуші. До складу округу входять місто...

Українській помісній церкві бути? Або чого добився Кирило?

Після зустрічі Папи Франциска та Московського Патріарха Кирила(Гундяєва) в українських греко-католиків виникло чимало запитань. Майже миттєво свою реакцію стосовно «Спільної декларації...

Заступник мера – депутат?

Як кажуть юристи: «Рішення суду не коментують, а виконують, або принаймні оскаржують.» Я не юрист, тому висловлю кілька думок стосовно того, чи може бути заступник міського голови(член...

БОЛЬОВІ ТОЧКИ

Одна моя знайома запропонувала дещо збочену розвагу. Сідаєте в таксі і під час якої-небудь дурної російськомовної пісеньки, що лунає з програвача, кажете: «Який жах». У більшості...

Знищення місцевого самоврядування триває

Верховна Рада прийняла черговий «геніально-популістський» Закон про внесення змін до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (щодо поіменних голосувань...

Буває і таке…

Ольга Нижник. Цього не може бути!.. – Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2015. – 196 с.