Християн вбивають і сьогодні…

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Ми щасливі, що живемо в Україні і навіть не даємо звіту – наскільки. Маю на увазі тих українців, які є християнами. Зрештою, й представникам інших віросповідань у нас не зле, на відміну від тих сповідників віри Христової, яким випала тяжка доля жити в тих країнах, де панують не християнські релігії. Тема цієї публікації виникла саме на Різдво, коли батько почав нарікати, мовляв, свого часу, коли це ще було заборонено, стільки колядників ходило, вертепів і таке інше. А нині ніби усе дозволено та немає такого піднесення тощо. І зі словами тата не можна не погодитися. Та наразі не маю наміру аналізувати, чому так сталося. Можливо тому, що заборонений плід солодкий. Участь у колядках, вертепах, Меланках була ніби спротивом колишній, як зазвичай пишуть, комуно-московській системі. Звісно, за це загрожували неприємності, але не настільки страшні, як, наприклад, у Нігерії, де лише за участь у літургії можна поплатитися життям. Торік, наприклад, група екстремістів з ісламістського угрупування «Боко Харам» увірвалася до однієї з церков, де відбувалося Різдвяне богослужіння і застрілили пастора та п’ятьох прихожан.

    Ні у, так би мовити, світських друкованих засобах масової інформації, ні по телебаченню чи радіо чомусь не розповідається про реальне життя сучасних християн. Відповідні дані шукав через Інтернет, в основному, користувався таким сайтом як «Католицькій оглядач» і, зазначу – сповідувати Ісуса Христа в мусульманських країнах вже є подвигом. За даними деяких Інтернет-сайтів, лише торік у світі було вбито понад 105 тисяч християн, а кількість переслідуваних за віру Христову сягає цифри понад ста мільйона осіб. При чому, немає значення якої вони конфесії. Жертвами стають і католики і православні і протестанти лише за віру у Христа.

    Американська правозахисна організація «Open Doors» визначила 50 країн світу, де найбільше переслідують християн. Щоправда, на першому місці опинилася Північна Корея. У цій країні, як відомо, створили свого «бога» – Кім Ір Сена і вірити у когось іншого «табу». За даними «Open Doors» там все ж є від 200 до 400 тисяч віруючих, які провадять підпільне християнське життя, але якщо про це стає відомо, то у кращому випадку така особа може потрапити до концтабору. Кількість ув’язнених визнавців віри сягає від 50 до 70 тисяч осіб.

    Та все ж найстрашніше бути християнином, ще раз повторюся, там, де поряд є мусульмани. Коли читав приклади, як там розправляються з нашими братами по вірі, то на згадку приходили перші християнські мученики. У збірці «Життя Святих» багато описано, яким страшним тортурам їх піддавали. І складається враження, що за дві тисячі років нічого не змінилося. Християн й нині розпинають, спалюють, їм відрізають голови…

    Я вже згадував про Нігерію. До речі, це не повністю мусульманська держава. У ній проживає чимало християн, які стали ціллю для ісламістів. Наведу ще такий приклад. В одному з вищих навчальних закладів до студентської ради обрали християнина. У нього було більше чесно, ніж у конкурента-мусульманина. Через деякий час до студентського гуртожитку увірвалися бандити. Студентів виводили з кімнат і питали, якого вони віросповідання. Тим, хто визнавав віру в Ісуса Христа з вереском «аллах акбар» перерізали горло. Мученицькою смертю засвідчили свою вірність Христові 46 молодих людей.

    Ми ніби звикли вважати Пакистан більш-менш світською державою. Авжеж, дружать з таким «оплотом демократії» як США, начебто боряться з так званим ісламським фундаменталізмом. Хоча, з іншого боку, саме на території цієї країни знайшов свій примісток один з найбільших сучасних злочинців Усама Бен Ладен. І тут вільно почувають себе фанатики–таліби. Та, водночас, Пакистан називають «пеклом для християн». Виявляється, там ще з 1986 року діють закони, за якими можуть засудити до страти будь-якого не мусульманина. Йдеться, навіть не про прямі образи Аллаха, руйнування їхніх храмів, як це роблять зі християнськими святинями. Бо, в принципі, кожна релігія має право захищати себе від злочинних посягань. Але, судіть самі, до смертної кари була засуджена місцева жителька-не мусульманка Асія Бібі, лише за те, що вона пила з мусульманського колодязя. Жінку звинуватили в оскверненні ісламу. Губернатора провінції Пенджаб, який критично відгукнувся про цей процес, вбили. А таліби викрали його сина і також погрожують вбити, якщо злочинця, від рук якого загинув губернатор, не випустять на свободу. Також загинув від рук ісламістів колишній міністр у справах меншин християнин Шабхаз Бхаті, який також захищав Асію Бібі.

    Інколи вдаються до прямих провокацій проти християн. На сайті «Католицькій оглядач» знаходимо ще такий випадок, коли імам (мусульманській священик» звинуватив 14-річну дівчинку-християнку, яка страждає на розумову відсталість, у спалені сторінок з Корану, відповідно, й богохульстві. І хоча правда виплила – як з’ясувалося, ті сторінки спалив сам імам, аби викликати не навіть до християн, він не був покараний, а родина дівчинки, рятуючись від переслідувань, змушена була виїхати зі свого села та змінити прізвище.

    У Пакистані, відзначають оглядачі, не мусульманина можуть побити, зґвалтувати і даремно сподіватися на правосуддя. Можна пригадати як свого часу чи не на увесь світ транслювали картини страшної повені, від якої постраждали пакистанці. Звісно, це не могло не викликати співчуття. Тим більше нам, прикарпатцям, які самі кілька років тому пережили хоча й не таке велике за масштабами, але подібне стихійне лихо. Але співчувати, мабуть, треба лише християнам, яким відмовляють у будь-якій допомозі для ліквідації наслідків повені. До речі, у воді та дровах відмовляють й християнським племенам, які живуть в індійському штаті Махараштра, якщо вони не перейдуть в індуїзм.
    Так само не перестають ЗМІ розповсюджувати жахи громадянської війни у Сірії, щоправда, в однобічному порядку. Ми лише й чуємо про жертви правлячого режиму. Хоча інколи проривається правда про ті звірства, які чинять так звані повстанці. Їхніми жертвами вже стало чимало християн тільки за те, що вони християни. Знову ж такі, вдамся до прикладів, наведених на сайті «Католицькій оглядач». Монахиня Агнес-Міріам де ла Круа, настоятелька храму Святого Якова, якій вдалося втекти до Лівану, зауважимо, що ісламісти зацікавлені не у зміні режиму, а виключно у джихаді.

    Нещодавно, наприклад, вони взяли її монастир в облогу, щоби не дати можливості християнам відзначити свої свята. Але це ще, так би мовити, квіточки. Бойовики, захопивши місто Рас аль-Аін вигнали зі своїх будинків 300 християнських родин. Так звані повстанці викрали 38-річного християнина, весь злочин якого полягав у тому, що його брат назвав їх бандитами і відрізали йому голову. Буквально нещодавно зарізали 12 сірійських християн, які намагалися втекти до Лівану. До речі, там вже перебуває 25 тисяч християнських біженців з Сирії. І на це ніхто не звертає уваги. Зокрема, й на те, що в блокаді між урядовими військами та бойовиками опинилося близько тисячі християн – жителів села Якобієх. Люди не мають їжі, не мають світла. І це, очевидно, не турбує президента США Барака Обаму та лідерів інших європейських країн, які підтримують повстанців. Що для них християнська кров.

    Тим часом, як Сирія була, можна сказати, однією з колисок християнства. До речі, чимало наших святих вийшло й з єгипетської землі. У Єгипті й раніше утискали християн, а після повалення режиму Хосні Мубарака їхнє становище стало взагалі нестерпне. Недаремно ж останні дослідження стверджують, що наразі християнство на Близькому Сході на межі зникнення.

    Але не тільки там небезпечно вірити у Христа. Переслідують наших братів по вірі, руйнують церкви у Китаї. А ми, до речі, кличемо їх будувати завод у Калуші. Так само, тяжко бути християнином у В’єтнамі, куди залюбки виїжджають на заробітки вже наші спеціалісти, у тому числі, й прикарпатські, з видобутку нафти і газу.

    Більш того, до списку «Оpen Doors» потрапили країни, які ще до недавно були нам доволі близькі. Йдеться про деякі республіки колишнього СРСР. Виявляється, й у Таджикистані, Азербайджані, Туркменії, Киргизії тощо також християни зазнають утисків. При чому, в Узбекистані вони настільки сильні, що йому відвели дев’яте місце серед 50 країн, де переслідують за Христову віру.

    Звісно, що годі про це вже мовчати. Та зараз про інше. Про те, які ми українці щасливі, що можемо вільно сповідувати свою віру, ходити до церкви, вітати один одного зі святами. На відміну від, скажімо, Індонезії, де було заборонено святкувати відкрито Різдво і навіть вимовляти фразу «Щасливого Різдва». Так вирішила вища рада улемів. Нам цього ніхто не забороняє. Хіба самі не хочемо. Наприклад, мені доволі часто доводиться їздити в громадському транспорті і не раз звертав увагу, що далеко не всі з пасажирів, коли автобус проїжджає мимо церкви, перехрестяться. Віддаючи таким чином шану Пресвятій Євхаристії і живому Христу, які перебуває у ній. Мабуть, нині це не «круто»… 

    (Visited 92 times, 1 visits today)
  • 180x150