Коломия не помия…

  • 180x150
  • Опубліковано:

    А славетне місто. Хоча, насправді, у цій, популярній народній пісні дещо інше продовження строфи, проте, погодьтеся, вже її наявність робить Коломию славетною. А ще тамтешні дівки, котрі, …як духмяне тісто. Але це, знову ж таки, слова з пісні. І про яке ще місто на теренах Прикарпаття так гарно співають? Не хочу ображати інші райцентри області, та практично ніхто з них не нажив такої співучої слави. Звичайно, можу погодитися з верховинцями, що «Верховина, світку наш…» теж доволі відома річ, але, перепрошую, не є вона народною. А ще, кажуть тамтешні жителі, прославила їх сама Софія Ротару, співаючи про «…про край Черемоша і Прута…». Адже саме у їхньому районі є ці дві ріки. Щоправда, заперечимо, про саму Верховину там не згадується. І якщо на те пішло, то цей відомий хіт Миколи Мозкового про всю нашу область. Бо ж як там співається: «Приїжджайте в Прикарпаття…».

    На свою біду, намагаючись віднайти співучу славу наших населених пунктів, нарвався на косівчанин. Точніше, якогось місцевого опришка, котрий міцно схопив мене за грудки та, замахнувшись своїм томагавком, власне, барткою, грізно запитав, чи забув, хто там ходить «…по-під гай зелененький…». Як забув, впізнав я найвідомішого пращура українських рекетирів та бандитів. Щоправда, у голос не сказав, лише подумав про себе: «Ти, Довбуше молоденький, ходив не тільки по-під гай зелененький, але й у гречку стрибав з чужою жінкою, за що й поплатився.» Але аж ніяк не міг заперечити, що ця пісня, де згадується не тільки Косів, але й Кути, одна з найвідоміших. Та лише відкарастався від одного опришка, як налетіли якісь «Гуцули», розмахуючи вже не бартками, а гітарами. Та це ж наш відомий гурт, який навіть називали в пресі український «DEEP PARPLE». На одному з фестивалів «Червоної Рути» стали дипломантами, виконавши популярну батярську пісню, у відповідній обробці, звісно, «Раз пішов я до Косова».

    І, як не прикро, але далі можна ставати крапку. Хоча не тільки кожен райцентр, але й чимало сіл в області мають свої пісні. Звучать вони зі сцен районних та сільських будинків культури, на застіллях, навіть футбольних стадіонах, але хітами, принаймні, на обласному рівні не стали. Хоча можна згадати пісню «Залук’яночка» (є таке село – Залуква, у Галицькому районі). Не можу пригадати, хто з популярних прикарпатських співаків її виконує, але що чув, то чув.

    Принагідно, задумався, а які пісенно-прославлені міста на рівні України. Звісно, перше, що прийшло на згадку, так це «Як тебе не любити, Києви мій…». Тим більше, що, як стверджує відомий співак Павло Зібров, «… киянки найкращі у світі коханки…». Повірю йому на слово, бо ж особисто не мав змоги перевірити.

    Засмутило от славне місто Лева. Бо крім повстанської «Там, під Львівським замком…», більше нічого пригадати не зміг. А ось про Одесу, мабуть, й досі співають на теренах колишнього радянського союзу. Не менш прославлена й Донецька область вже однією піснею «Спят кургани темные», котра, по суті, стала шахтарським гімном не тільки донецьких гірняків. Хоча нині цей регіон більш відомий завдяки слогану «Спасибо жителям Донбасса…». Далі продовжувати не буду, кажуть, тепер за це строк можна отримати. Тож повернуся до того, з чого почав, власне, й виникла ідея цих нотаток – пісенної слави столиці Гуцульщини. Просто, коли нещодавно їхав у автобусі, почув з радіоприймача, настроєного на хвилю якоїсь FM-станції «..де на світі, я не буду, Коломию не забуду…» І це щира правда. Свого часу, працюючи у Новосибірську, надибав у нашому поліграфічно-журналістському гуртожитку коломиянина. Хоча ні я, ні він особливими вокальними здібностями не відзначалися, але одного вечора таки залунало дуетом з моєї кімнати на весь наш блок – Коломия, моя Коломия! І, скажіть, будь-ласка, який ще населений пункт, не тільки в області, але й, загалом по країні, може похвалитися тим, що в його честь названо один з самих популярних різновидів народного пісенного фолькльру. Як вже здогадалися, йдеться про коломийки.
     

    (Visited 30 times, 1 visits today)
  • 180x150