Криза освітньої системи: реформування сьогодні

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Перш за все, слід розуміти, що жодне реформування не буде ефективним без безпосереднього реформування свідомості й відповідальності громадян України. Ці корінні, я б сказав, фундаментальні складові, на котрих ґрунтуються функціонування та життя будь-якої країни, можна змінити єдиним чином – виховати нове покоління. Створення соціуму з прагненнями реалізувати себе заради України. Власне, першоосновою таких процесів є перебудова освітньої системи.

    Написавши місяць тому невеличкі роздуми про проблеми кадрів у школі, я й не сподівався, що виникне величезна кількість зауважень, побажань й підтримки. Очевидно, що тема, як ніколи, актуальна та потребує розвитку, проте зацікавлених у цьому спеціалістів, на жаль, немає. Як це часто буває, більшість нинішня ситуація задовольняє: закостенілі корупційні зв’язки, врослі посади, круговий оборот поруки й родинних зв’язків. Незадоволені переважно лише батьки, що представляють середній клас. Саме вони хочуть, щоб їхні податки не пропали дарма. І як споживачі, вони мають на це повне право, але, на жаль, не завжди мають вибір. Чому щорічно мільйони гривень збираються на ремонти шкіл, закупівлю книг і т.п., якщо освіта безкоштовна? Шукати відповіді або пояснення абсолютно не потрібно й вже не цікаво! Ясно одне: треба щось кардинально міняти, щось творити!

    Отже, відмовившись від совкової системи освіти (котра небезпідставно вважалася однією з найкращих у світі) і рухаючись назустріч Болонському процесу, ми якось випадково потрапили на 40 місце рейтингу країн за рівнем освіти, складеним журналом "Newsweek" в серпні 2010 року. Запорукою такого успіху став сам принцип дослідження: рівень якості освіти у країнах оцінювався за середнім рівнем тестів TIMSS (Trends in International Mathematics and Science Study) або PISA (Programme for International Student Assessment). Для країн, у яких не проводяться такі тести, оцінки проведені на основі рівня грамотності (Довідник ЦРУ по країнах світу) та середньої тривалості навчання. В нас до уваги брали другий показник. Ми можемо пишатися, що хоч десь обігнали нашу "велику сестру" —Росію. Проте, це не зменшує критичності проблем системи освіти в Україні.

    Розпочинаючи зміни, головне питання в тому, який все-таки курс обирати? Очевидним є лиш одне: вернути розвалену освітню систему неможливо, а розвинути цю — нереально. Як показує той же рейтинг, цілитися треба на схід: Японію, Корею або ж Сінгапур. Поставивши на точні науки, ці країни досягнули немалого успіху в розвитку цифрових технологій, що потягнуло за собою різкий розвиток економіки. Врахувавши специфічність менталітету тамтешніх людей, ми можемо припустити, що українці не витрачатимуть стільки часу на навчання та роботу, але тут виникає інший фактор – фактор гідної винагороди. Розумні люди в Україні не вірять, що їхню інтелектуальну працю буде достойно оцінено і оплачено, тому масово емігрують. З цим також треба боротись, на державному рівні – суттєво піднімати зарплати, забезпечувати соціальні гарантії…

    Слід розуміти, що намагатись повністю копіювати чиюсь систему освіти – недоцільно, та й неможливо, а от дещо позичити й адаптувати просто необхідно.

    Отже, звернемо увагу на наступні моменти з системи освіти Японії:

    По-перше, слід ввести в Україні освітні щаблі, достатньо чотирьох: обов’язкова початкова освіта (1-4 класи), обов’язкова середня (5-9 класи), необов’язкова спеціалізована освіта (9-11 класи) та необов’язкова вища. Саме поділ на рівні з обов’язковими вступними екзаменами для переходу на вищий щабель створить конкуренцію між учнями. Для початку, учні можуть здавати зовнішнє оцінювання двічі: у 9 та в 11 класі. Це забезпечить як готовність учнів до вищої школи, так і дозволить скасувати державні іспити (які доволі часто є фікцією, особливо у сільських школах). По-друге, повинен з’явитись здоровий ринок репетиторських послуг — коли вчитель не нав’язує учневі свої послуги, використовуючи своє службове становище. Власне, репетитор повинен стати сертифікованим спеціалістом з надання освітніх послуг. Сертифікат стане третім новаторство — це буде інструмент, який забезпечить конкуренцію між вчителями. Формуватиметься він на основі коефіцієнту, в формулу розрахунку якого входитиме середній бал здачі ЗНО учнями, бал здачі ЗНО вчителем, а також кількість учнів, що здобули призові місця на різних рівнях учнівських олімпіад. Для того, щоб вчитель мав право викладати у школі, він повинен буде здати ЗНО зі свого предмету на "відмінно". Після таких змін великий відсоток "неграмотних" освітян змушений буде покинути навчальні заклади, і їх вже не рятуватимуть ні зв’язки, ні гроші.

    Цікавим є те, що освіта в Японії на сьогоднішній день перебуває у майже 100-річному реформуванні. Тобто відколи чиновники зрозуміли, що запорукою успішності розвитку є освіченість громадян, освіта стала гнучкою.

    Не можна сказати, що новаторства сприймаються легко. Навпаки, дуже болісно — саме так це зараз відбувається в Угорщині. В цій країні, на відміну від нас, система тестування дуже жорстка. Місцевих чиновників не хвилює, що 50% учнів "завалюють" тести, як це було цьогоріч. Навпаки, вони радіють, що відібрали кращих. В такому ж становищі і вчителі, котрі по кілька раз здають тестування, щоб отримати необхідний бал для права викладання. Виходячи з вищесказаного, можна зробити простий висновок: ми повинні припинити приховувати реальне становище (що ми звикли робити 70 років, перебуваючи в СРСР) та відкинути нашу так звану "людяність", надаючи можливість отримувати освіту всім, хто цього дійсно бажає.

    (Visited 10 times, 1 visits today)
  • 180x150