Менталітет

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Почалося все традиційно – з зустрічі зі знайомим. Обидва мали час перекинутися кількома словами. Та швидко від банального життя-буття перейшли до глобальної теми майбутніх виборів. Що поробиш, коли навколо одна політика, якою нині не інфіковані хіба що вихованці молодших груп дитячих садків та ті, хто вже на цвинтарі. Називаю прізвище особи, за яку маю намір голосувати. За збігом обставин, він шеф мого знайомого. Але говорю не з метою догодити чоловікові, а тому, що дійсно вважаю цю кандидатуру найкращою. Чимало чув про нього доброго і, навпаки, жодних чуток про захланність і таке інше, хоча при його хлібній посаді не один чворак можна було вже збудувати, що, до речі, й зробило чимало осіб, котрі керують аналогічними структурами в інших місцевостях. Та, головне, що скільки знаю цього нинішнього кандидата – політичних поглядів він не змінював. І платформа у нього, на відміну від переважної більшості ще діючих депутатів Верховної Ради і тих, хто усіма силами намагається туди потрапити, збудована не на грошових купюрах. Адже, по любому, це папір. Як не склеюй до купи, а розмокне. Ні, у цього чоловіка під ногами не видима оком і не відчутна на дотик міцна опора свідомого українця-патріота. Такий і «тушкою» не стане, і в разі потреби, бо ще добре чується на силі, трибуну з авторами мовного закону переверне.

    Власне, цього я знайомому не говорив. Радше читачам пояснюю, чому б хотів бачити ту людини у Верховній Раді. Та співрозмовник виявився категорично не згодним зі мною. А що вже наслухався про свого протеже, годі й описати. І такий він, і сякий… Коротко кажучи, щемить трудовий люд (іншими словами), і у хвіст і гриву. Не сперечаюсь, але й відступати не маю наміру. У голові раптом зашпорталася рятівна думка.

    – Тим більше проголосуйте за нього. – переконую знайомого. – І моліться, аби став народним депутатом. Тоді ж йому доведеться звільнитися і вже не буде вас тероризувати. Заживете собі щасливо і у злагоді.

    Співрозмовник явно ошелешений таким поворотом. Йому доводиться напружити мізки. Та за мить рішуче відкидає мою пропозицію.

    – Ні. Хто знає, чи новий керівник буде кращим? А до цього вже притерлися, притерпілися. – каже він.

    Аргумент, звісно, залізний. Тільки щось мене наводить на думку, що, насправді, не так нового шефа боїться знайомий, як не хоче, аби нинішній став великим паном. Це ж буде як сир у маслі кататися… Тільки і цього разу не розголошую своїх думок. Навпаки, ніби вражений інтелектом співрозмовника, чемно запитую, за кого ж тоді голосувати.

    – За будь-кого, тільки не за цього. – рішуче відповідає він і у його голосі звучить тріумф. На цьому ми і розходимося. По дорозі думаю, до якої категорії його записати. Повних дурнів чи тільки напів?…  

    (Visited 28 times, 1 visits today)
  • 180x150