Нас не залякаєш

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Тим не менше, було дуже страшно. І чим ближче до дня виборів, ті більше. Хай би минула мене чаша сія – з острахом очікував моменту, коли треба було прийти на виборчу дільницю. Хто знає, що там може бути. Адже якщо подивитися якими епітетами переважна більшість кандидатів у народні депутати нагороджувала одне одного, то цілком можна припустити, що до українського парламенту рветься банда харцизяк, ґвалтівників і збоченців. Подумалося, якщо вони нині такими методами поборюють своїх конкурентів, аби дорватися до влади, то якими ж методами будуть керувати, коли опиняться у тих кріслах. Погодьтеся, страшно…

    Але є й позитив. Ця виборча кампанія показала, що в Україні грошей греблю гати. Телереклама, різні агітки, плакати і таке інше. Раптове зростання у накладах друкованих газет з раніше копійчаним тиражем, ніби у їх керівників десь у Канаді чи Америці померли бабусі-мільйонерші. Інша річ, що ці гроші належали не загалом державі Україна, а обмеженій кількості осіб і партій, про яких можна сказати, що чужого вони не візьмуть, але й свого не упустять, кому б воно не належало.

    А скільки у нас патріотів з’явилося! Щоправда, значна частина з них не була помічена у якихось патріотичних акціях, відстоюванні національних інтересів тощо, хіба що зароблянні «бабла». Та це вони з лишком компенсували розмаїттям вишиванок (от пощастило продавця цього краму), в яких з’являлися перед народом. Міркую, у цій виборчій кампанії парад національних одностроїв, принаймні, на Прикарпатті, заслуговуе запису у книжці рекордів Гіннеса. Наприклад, один з київських виборювачів депутатського мандату, колишній чиновник Міноборони, чій біг-морд постійно стирчав перед моїм будинком у Богородчанах, навіть у гуцульській кептарик уліз. Нічого так виглядав. Принаймні, сідло корові гірше пасує.

    Навіть Бога узяли в, так би мовити, «агітатори». Бо як не відкриєш якусь газету, там фото того чи іншого кандидата з благословенням того чи іншого владики. Побоююся, аби не сказати чогось грішного, тільки як вони його вимолили, мабуть, один чорт знає. А про те, наскільки вже це «Боголюбіє» щире, можна тільки здогадуватися.

    Лише думаю, серед цих усіх плевел були й реальні здорові зерна нашої державності і добробуту. Саме їх й намагалися заглушити «золотим» блиском опоненти. Знаєте, коли писав ці рядки раптом пригадалися деякі моменти з дитинства. У нас у тундрі, а я народився і довго жив у Воркуті, були так звані «вікна». Посеред убогої рослинності тієї місцевості раптом траплялися оази з дуже пишними квітами, іншою зеленню на поверхні. Але горе тому, хто туди потрапляв. Насправді, це були болотяні пастки, котрі дуже швидко засмоктували свою жертву. Тож сподіваюся, коли пишу ці рядки, ще остаточні результати виборів невідомі, українці у ці «вікна» не потраплять. Маю на увазі не тільки простих виборців. Але й тих, хто підраховував голоси, будучі членами виборчих дільниць. Саме там й очікувало найбільше фальсифікацій. Але ж у кінцевому результаті, усі ми станемо колись перед Богом і невже ви думаєте, що долар там буде аргументом захисту?…

    (Visited 32 times, 1 visits today)
  • 180x150