ЛЮБИТИ УКРАЇНУ ТИХО

Опубліковано:

Їх не знають в лице. Їхні прізвища не звучать у новинах. Їхні фото не збирають тисячі лайків у соцмережах. Вони веселі і життєрадісні. Принаймні так видається, на перший погляд. Хоча звісно, у них, як і всіх інших українців, безліч проблем. Я про тих, для кого гасло «Здай кров – врятуй чиєсь життя» – не порожній звук, але давайте без патетики.

Так-так, я про наше донорство. Про тих, хто ділиться своєю кров’ю просто так. Скажете: «Не буває, не чули». Звісно що, не чули. А як могли? Вони ж не кандидати перед виборами, аби про них чути. Вони так просто. Звичайні українці, які не виставляють фото зі здачею крові в інстаграм і не вивішують у соцмережі скановані довідки-докази. Вони ж це роблять просто. Не за гроші, не для когось. У здачі крові для когось є присмак смутку, навіть трагізму (от написала це і з жахом згадала гіркий досвід із попереднім блогом, коли кожен витягає, що йому хочеться, а не те, що насправді там є), бо ж за кожним «для когось» – людина з її болем та стражданням, зі своєю історією. І ти по-дитячому віриш, що з нею усе буде гаразд, бо інакше не може бути, але інакше буває.

«Ви для кого здаєте?» – питання медсестри в реєстратурі.

«Я так просто», – відповідь.

Тепер і я так кажу. Перший раз здала кров для Майдану, а потім… А потім це стало традицією. Ні доброю, ні злою, просто традицією. Але то якесь фантастичне відчуття. Я не знаю, кому конкретно віддають мою кров, це не має значення. Але порятунок чийогось життя то немов порятунок світу. Може, я занадто честолюбна, але мені подобається думати, що я можу бути причетною до цього.

Ми з отими, хто просто, кепкуємо з чоловіків, яких силою приводять вагітні дружини, обурюємося, коли хтось із медперсоналу проводить свого, блатного, на аналізи без черги (так-так, там теж це є), розважаємося з того, що малоцукрований чай українське законодавство пафосно називає сніданком донора, а обід для того ж таки донора оцінюється у 24 гривні. Ми абсолютно різні і в іншому житті, тому, що поза станцією переливання крові, не перетинаємося та й не можемо перетнутися, але там ми спільники, що задумали таємний і «страшний» план – рятувати чиїсь світи. Просто так.

А до чого тут назва? Спитаєте ви. Не знаю. Чесно. Але думаю, що це одна з форм любові – коли ти ділишся з кимось своєю кров’ю.

 

Блоги

mm
Андрій Карманський

Матч-реванш? Кілька слів про вибори в ОВО№85.

17 липня 2016 року в семи виборчих округах відбудуться проміжні

mm
Андрій Карманський

Українській помісній церкві бути? Або чого добився Кирило?

Після зустрічі Папи Франциска та Московського Патріарха

mm
Андрій Карманський

Заступник мера – депутат?

Як кажуть юристи: «Рішення суду не коментують, а виконують, або

mm
Ольга Деркачова

БОЛЬОВІ ТОЧКИ

Одна моя знайома запропонувала дещо збочену розвагу. Сідаєте в

mm
Андрій Карманський

Знищення місцевого самоврядування триває

Верховна Рада прийняла черговий «геніально-популістський»

mm
Ольга Деркачова

Буває і таке…

Ольга Нижник. Цього не може бути!.. – Івано-Франківськ: