ЛЮБИТИ УКРАЇНУ ТИХО

Опубліковано:

Їх не знають в лице. Їхні прізвища не звучать у новинах. Їхні фото не збирають тисячі лайків у соцмережах. Вони веселі і життєрадісні. Принаймні так видається, на перший погляд. Хоча звісно, у них, як і всіх інших українців, безліч проблем. Я про тих, для кого гасло «Здай кров – врятуй чиєсь життя» – не порожній звук, але давайте без патетики.

Так-так, я про наше донорство. Про тих, хто ділиться своєю кров’ю просто так. Скажете: «Не буває, не чули». Звісно що, не чули. А як могли? Вони ж не кандидати перед виборами, аби про них чути. Вони так просто. Звичайні українці, які не виставляють фото зі здачею крові в інстаграм і не вивішують у соцмережі скановані довідки-докази. Вони ж це роблять просто. Не за гроші, не для когось. У здачі крові для когось є присмак смутку, навіть трагізму (от написала це і з жахом згадала гіркий досвід із попереднім блогом, коли кожен витягає, що йому хочеться, а не те, що насправді там є), бо ж за кожним «для когось» – людина з її болем та стражданням, зі своєю історією. І ти по-дитячому віриш, що з нею усе буде гаразд, бо інакше не може бути, але інакше буває.

«Ви для кого здаєте?» – питання медсестри в реєстратурі.

«Я так просто», – відповідь.

Тепер і я так кажу. Перший раз здала кров для Майдану, а потім… А потім це стало традицією. Ні доброю, ні злою, просто традицією. Але то якесь фантастичне відчуття. Я не знаю, кому конкретно віддають мою кров, це не має значення. Але порятунок чийогось життя то немов порятунок світу. Може, я занадто честолюбна, але мені подобається думати, що я можу бути причетною до цього.

Ми з отими, хто просто, кепкуємо з чоловіків, яких силою приводять вагітні дружини, обурюємося, коли хтось із медперсоналу проводить свого, блатного, на аналізи без черги (так-так, там теж це є), розважаємося з того, що малоцукрований чай українське законодавство пафосно називає сніданком донора, а обід для того ж таки донора оцінюється у 24 гривні. Ми абсолютно різні і в іншому житті, тому, що поза станцією переливання крові, не перетинаємося та й не можемо перетнутися, але там ми спільники, що задумали таємний і «страшний» план – рятувати чиїсь світи. Просто так.

А до чого тут назва? Спитаєте ви. Не знаю. Чесно. Але думаю, що це одна з форм любові – коли ти ділишся з кимось своєю кров’ю.

 

Блоги

mm
Андрій Карманський

Українській помісній церкві бути? Або чого добився Кирило?

Після зустрічі Папи Франциска та Московського Патріарха

mm
Ольга Деркачова

БОЛЬОВІ ТОЧКИ

Одна моя знайома запропонувала дещо збочену розвагу. Сідаєте в

mm
Ольга Деркачова

Буває і таке…

Ольга Нижник. Цього не може бути!.. – Івано-Франківськ:

mm
Ольга Деркачова

М’ятний чай

- Нащо ж ти ставиш горнятко на стіл? – вдавано сердито

mm
Ольга Деркачова

СТРАХ

mm
Андрій Карманський

Бій за Івано-Франківськ. Бліц-аналіз.

Вражають масштаби фейсбучної істерики навколо перемоги Руслана