РОЗКАЖІТЬ ПРО ВІЙНУ

Опубліковано:

«Катастрофа і тріумф. Історії українських героїв»

У дитинстві дідусь мене змушував читати документалістику про другу світову війну. Я нудилася, читала через сторінку, а то кілька, і не розуміла: чому я маю читати про людей і події, що не мають жоднісінького стосунку до мене. «Щоб пам’ятати”, – відповідав дідусь. – Людей, що залишаються після війни». «Але ж більше ніколи не буде війни, – заперечувала по-дитячому я, – люди побачили, що це погано». Тоді я ще не знала, що суспільство ділиться на людей та політиків. Дідусь зітхав. Він повернувся з другої світової війни з ампутованою ногою і нагородами. У нього були плани, кар’єра, що розлетілися на скалки після поранення. Він ніколи не розповідав про війну. Жодного слова. Тільки книги. Документальні. З чорно-білими фото.
Є книги, що не попадають у жодні рейтинги «must read», бо… Бо це не епатажна художня проза з оргіями на руїнах, бо герої її не кінозірки та відомі співаки. Це документалістика, з голосами звичайних людей, звичайних героїв, яким не до красивих вишуканих фраз. Більшість із них говорить, що просто виконує свою роботу. Судячи з того, що я можу спокійно сидіти вдома і писати відгук, виконують її якнайкраще.

«Катастрофа і тріумф. Історії українських героїв» – книга не про цифри і навіть не про імена. Про людей, що опинилися в найпекельніших точках. Це не просто історії. Це голоси. Звідти. Не абзаци фактів у газетах, а уривки життя, яке вже ніколи ні для кого із героїв цієї книги не буде таким, яким було до війни.


5 розділів: «Крим. Початок», «Війна на Сході», «Капелани», «Медики. Своя війна», «Вони загинули за нас». Події 2014-2015 років. Ще навіть не історія. Сучасність. І добре, що тут і зараз, поки лунають ці голоси. Бо хтозна, чи захочуть ці люди говорити про війну потім, за рік чи два. Про неї, як про цікаву мандрівку, розповідатимуть інші і влаштовуватимуть гучні презентації. Але то буде потім.

А зараз для численних героїв цієї книги (не персонажів), а направду Героїв, все ще іде війна, про яку вони говорять як про війну без правил, як про обман і не лише з боку ворога, а й зі сторони тих, для кого патріотизм полягає в «любові до бюджету».

Севастополь, Іловайськ, Донецьк, Луганськ, Дебальцеве… Військові, інженери, бізнесмени, вчителі, поети, капелани, лікарі… Нація героїв. І…

Голоси, які, як один, говорять, що «при злагоджених і своєчасних діях біди на Донбасі можна було не допустити». Хтозна, може варто підготувати окреме видання, яке би називалося «Зрадники», про тих, хто допустив, хто призвів, хто не вберіг.

Голоси, що промовляють не книжні, страшні речі: «Я в аеропорту 2,5 місяці хліба не їв. Були якісь цвілі сухарі. Коли пробили коридор і завезли хліб, то ми спершу його нюхали – і в голові паморочилося»; «»Гадаю, що багато хто наверху був у шоці від того, що ми взагалі лишилися живими»; «Малеча за воронкою визначає калібр міномета»; «У небезпечних ситуаціях хлопці обвішуються гранатами, щоб на випадок потрапляння у полон вони могли підірвати себе», «…не має знімків із відрядження на війну. Не робив їх умисне, щоб не було пам’яті про війну, щоб її забути швидше”…

Останній розділ – найважчий. Тут вже інші голоси. Голоси пам’яті, що не дають перетворити звитягу та смерть на війні на звичайнісіньку статистику.

Мені видається, що кожний випуск новин має починатися не лише з того, скільки вбитих чи поранених. А з показу фото тих, хто вже не повернеться додому, до сім’ї. І називати ім’я, вік, професію, улюблену музику, фільми, книги. Називати імена тих, найближчих, хто оплакує цю трагедію. Немає. Бо так простіше. Просто сховати біль за цифрами. Але навіть схований, він не зникне.

Голоси командирів, лікарів, матерів, дружин про тих, хто повернувся. Вони і досі не вірять, що їх більше нема. Бо ж герої не вмирають…

Упорядники книги не пропонують жодних рішень та розв’язків. Лиш голоси. З криму. Зі Сходу. З того світу. Оце і є новітня історія України. То вже потім політики розкладуть ці події на зручні для себе доданки, а історики напишуть «правильну» історію України.

Один із героїв цієї книги сказав так про Іловайськ: «Ще дуже довго ми усвідомлюватимемо повну картину цієї трагедії. Багатьох деталей, уламків, уривків, епізодів ще не вистачає. І ці десятки, сотні, тисячі історій безпосередніх учасників та очевидців тих подій згодом допоможуть скласти цю картину. І не перетворити Іловайськ на кілька абзаців у підручнику з історії, на кілька речень, цифр і дат у хроніці цієї війни».

Я хочу вірити, що ця війна таки справді навчить. А як не сама війна, то такі книги, як «Катастрофа і тріумф». І навіть не про неї, про саму війну, а про людей, що були там. Звичайних героїв, робота яких – берегти незалежність України.

А ще я хочу вірити, що моя внучка, років через 15-20, коли я змушуватиму її читати цю книгу, так само неуважно гортатиме, як я колись у дитинстві, і скаже: «Невже таке повториться? Ми, українці, зробили свої висновки. Такого більше не буде». І так хочеться, щоб вона мала рацію.

 

Блоги

mm
Андрій Карманський

Матч-реванш? Кілька слів про вибори в ОВО№85.

17 липня 2016 року в семи виборчих округах відбудуться проміжні

mm
Андрій Карманський

Українській помісній церкві бути? Або чого добився Кирило?

Після зустрічі Папи Франциска та Московського Патріарха

mm
Андрій Карманський

Заступник мера – депутат?

Як кажуть юристи: «Рішення суду не коментують, а виконують, або

mm
Ольга Деркачова

БОЛЬОВІ ТОЧКИ

Одна моя знайома запропонувала дещо збочену розвагу. Сідаєте в

mm
Андрій Карманський

Знищення місцевого самоврядування триває

Верховна Рада прийняла черговий «геніально-популістський»

mm
Ольга Деркачова

Буває і таке…

Ольга Нижник. Цього не може бути!.. – Івано-Франківськ: