Його життя

Опубліковано:

Він з насолодою зробив ковток чаю. Кінець робочого дня. Кав’ярня, де він нарешті може спокійно посидіти і подивитися у вікно міста, яке готується до ночі. Мабуть, він мав би поспішати додому, де діти, дружина, пес і кіт. Мабуть, ось так він міг би сісти й у себе на веранді. Мабуть, і вдома усі дали б йому спокій, якби він захотів.

Але він любив цю вечірню кав’ярню, що завмирала самотністю та тишею на годину-дві у проміжках між діловими зустрічами та пізньовечірніми побаченнями. Він йшов звідси, коли сюди приходила перша закохана парочка. Не те, що б його дратувало кохання. Просто він не любив отого привселюдного тримання за руки та виціловування. Він хотів тиші, спокою та самотності.

Успішне життя, гарна родина. Улюблена кав’ярня. Все прекрасно в його житті. Діти, дружина, будинок, автівка, кіт і пес. Інші заздрять та мріють про таке життя. Він би також мріяв і заздрив.

Розрахувався за чай, вийшов. В обличчя – вітер. Саме такий, якого він очікував вже кілька тижнів. Він посміхнувся тому колючому вітрові та своїм думкам і поспішив до автівки. У таку погоду він завжди зустрічав її.

У цій кімнаті пахло тишею та нею. Він чекав її. І вона завжди з’являлася сподівано-несподівано немов нізвідки, несміливо брала його за руку, а він шепотів їй на вушко: «Привіт». То був їхній простір, в якому він міг дозволити собі усе, що хотілося. А хотілося цілувати її та писати. Як колись, коли здавалося, що для щастя достатньо лише однієї майстерно виписаної картини.
Вітрило ще кілька днів. Але він не помічав зламаних дерев, зірваних дахів. Він просто чекав ночі, щоб знову побачити її. Їхній простір, їхня свобода. І хто сказав, що сни – це ілюзія. Та сни – найбільша реальність! Він малював і малював, а вона сиділа у кріслі і спостерігала за ним, а іноді розгортала старий журнал з покроковою схемою складання паперового журавлика, брала листок паперу і пробувала повторити намальоване. Не виходило!

Вона лютилася і кидала зіжмаканий папір на підлогу. Він піднімав невдалого журавлика, клав на стіл, ставав на коліна перед нею і заціловував її пальчики. Вона обнімала його і тулилася, а він відшукував її тіло поміж рюшами та складками одягу. Обережно торкався стегна, піднімався вище, робив це повільно, бо ж раптом вона захоче заперечити-зупинити. А вона звільнялася від одягу сама і тулилася до нього вже голісінька, а він ховав її у своїх руках від світу, від себе самого.

– Любиш?

– Люблю…

Це ж тільки сон, а у ньому можна усе дозволити – від убивства до кохання. Головне, не захопитися снами так, щоб захотіти лишитися там назавжди.

Ранки після таких снів були рожево-сумного кольору. Він мовчки снідав, відвозив дітей до школи, а далі робота-робота-робота. Час від часу він дивися у вікно на листя дерев і згадував журавликів. Наступного сну він обов’язково навчить її робити отих паперових пташок. А ще розповість, як шукав майстра з орігамі, як вчився складати той неповороткий папір.
Але вітру не було…

Він іноді відчував біль у пальцях. Так хотілося взяти пензлі і… але який сенс? Він вже ніколи не відчує полотно, лінії так, як колись. Це лише ілюзія. Не стане легше, якщо спробувати те, що закинув безліч років тому. Навпаки. Запахне згадкою-зрадою. Адже він зрадив колись, бо ж здавалося, що можна і без цього усього жити. Направду, можна. І йому не доводиться стояти у центрі, продаючи свої картини, переживати за виставкові зали і хвилюватися чи вистачить на фарби. Вистачить тепер! Але що йому з цього!

Поклав руку на скатертину, уявив, що це полотно. Він би її написав. А потім оголосив би у розшук. Знайшов би! Він завжди отримує бажане. Але не випише він її риси вже, не випише. Не ті руки. Давно не ті.

Так не буває!

Він знав, що життя дуже просте, але щоб аж так! За столиком навпроти сіла жінка. Поки чекала замовлення, намагалася скласти щось із серветки. Пальці тремтіли, серветка не складалася. Він підсів до неї, обережно взяв іншу серветку і склав журавлика.

– Так? – перепитав.

– Саме так, як треба, – усміхнулась вона. – Ти?

Впізнав її. Хотілося кинутися до неї, розцілувати-зацілувати, вхопити на руки і нести… нести.

Але куди?

Дружина, діти, пес і кіт. Усе гарно і стабільно. А сни – на те вони і сни, щоб снитися.

– Вибачте, не розумію про що Ви, – зіжмакав журавлика, допив свій чай і вийшов.
Більше ніколи не вітрило.

 

Блоги

mm
Андрій Карманський

Матч-реванш? Кілька слів про вибори в ОВО№85.

17 липня 2016 року в семи виборчих округах відбудуться проміжні

mm
Андрій Карманський

Українській помісній церкві бути? Або чого добився Кирило?

Після зустрічі Папи Франциска та Московського Патріарха

mm
Андрій Карманський

Заступник мера – депутат?

Як кажуть юристи: «Рішення суду не коментують, а виконують, або

mm
Ольга Деркачова

БОЛЬОВІ ТОЧКИ

Одна моя знайома запропонувала дещо збочену розвагу. Сідаєте в

mm
Андрій Карманський

Знищення місцевого самоврядування триває

Верховна Рада прийняла черговий «геніально-популістський»

mm
Ольга Деркачова

Буває і таке…

Ольга Нижник. Цього не може бути!.. – Івано-Франківськ: