• 180x150
  • Продам голос. Гречку не пропонувати

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Гонка за мандат депутата місцевого рівня почалась ще задовго до того, як стало відомо – вибори до місцевих рад все ж будуть. Їх запланували на осінь, точніше на жовтень місяць. Території розприділяли між потенційними кандидатами відповідно до рівня їхньої участі, часто фінансової, або ж довіри та впізнаваності конкретної особи. Партійні лідери роблять ставки на прохідних кандидатів, щоб мати своїх потрібних людей по цілій області і виправдати довіру, покладену на них верхнім командуванням зі столиці або інших багаточисельних обласних центрів. За "якісного" кандидата відбувається боротьба між кількома інвесторами, адже прохідна людина – ліквідне капіталовкладення. Це як торги на біржі, якщо ставка спрацює, акції можуть принести хороші дивіденди.

    Більшість майбутніх народних обранців уже встигли спробувати себе у ролі депутата, розсмакувати переваги такої діяльності, оцінити перспективи. Особливо вагомість посвідчення, яке можна пред’явити у будь-якій інстанції і до тебе, апріорі, змінюється ставлення. З таким документом ти уже не простолюдин, а вибраний смертними чиновник, якому народ делегував повноваження представляти свою волю. І ти уже напевно кращий за інших, адже тебе обрали з-поміж сотні конкурентів. І самооцінка зростає відповідно. Те, що такі обранці змінювали партійні уподобання, цінності, інтереси, як повія клієнтів, немає жодного значення. Дехто з кандидатів мав пряме чи опосередковане відношення до "Партії Регіонів", комуністів та інших нині неугодних, а раніше шанованих, політсил. Зрештою, якщо копнути глибоко, до регіонів має стосунок кожен, адже всі ми у 2012 році дозволили посадити на трон, без жодного заперечення, людину з кримінальним минулим і цілою папкою компромату. За цей час "національний лідер" встиг заробити і собі, і багатьом наступним поколінням своїх родичів на безбідне існування.

    А потім був Майдан…

    У центрі Києва і багатьох провінційних містах ми, один наперед одного, кричали про нові цінності, про зміну країни, Європу, любов до України, краще життя, пріоритети, заміну керівництва, про суспільство, яке має самоочиститися і стати кращим. Лише хто його має міняти так і не усвідомили, а гасло "Хто, як не я" залишилося порожніми словами. А потім на голову, як крижана вода, вилилося розчарування – в політиках, системі, цінностях, націоналізмі, ідеях. Розчарування в Майдані, де проводили холодні дні і ночі. Водночас активні майданівські діячі зрозуміли можливості, здобуті спільно з рештою ідейних. Дехто почав реалізовувати свої інтереси, частіше меркантильні, егоїстичні, ніж духовні. Останніми ситий не будеш. І влада, прогинаючись під тиском суспільства, дала важелі впливу в руки досить випадкових людей. Оспівані цінності легко втопталися в землю, закаталися в асфальт, обмінялися на земельну ділянку, рахунок в банку чи просто пачку вільноконвертованих купюр.

    Хто і як має змінити країну ми й досі не знаємо. Кидаємося в крайнощі, чекаємо на ефемерного (бажано з Європи) дядю, який змете усі сумніви, викорінить таке стихійне явище як корупцію, зруйнує багаторічні прибуткові схеми, знищить кримінальні механізми. А ми будем жити довго й щасливо. І напружуватися ніхто не хоче, адже завжди легше дати пару рублів і вирішити справу, промовчати, ніж голосно сказати і боротися. Інфантильність прикривається несвоєчасністю, слабкістю, апатією і багатьма іншими синонімами.
    Ми не звикли брати відповідальність на себе, перекладаючи її на плечі іншого, нарікаючи, скиглячи. Так легше. Невдовзі чергові вибори, після яких прийдуть чергові люди, вирішувати чергові проблеми, лобіюватимуть чергові інтереси. А схеми та принципи роботи залишаються тими ж. Якщо їх і зламають, то лише для того, щоб створити нові, прибутковиші, хитріші. І люди часто не чергові і зовсім не випадкові. І знову буде видана і списана велика сума з державного бюджету на проведення волевиявлення, щоб народ відчув ейфорію і усвідомлення реалізації ілюзорного права вибору. А вибір, здебільшого, давно зроблений. Формальне голосування, відносно невелика явка, бюлетені, які рахуються уночі і чимшвидше доставляються в територіальні виборчі дільниці. Навіть якщо відкинути фальсифікації, вибір зроблений. І відповідає за нього кожен, а особливо той, хто не іде голосувати, прикриваючи це попередніми розчаруваннями, словами: "воно і так нічого не зміниться, нема за кого віддати голос". А вибір роблять ті, кому дали "гречку". Хто дивиться телевізор, де ледь не цілодобово вкладають у лабільну українську свідомість обличчя, головне, прізвища політиків, яким і належать телеканали, цинічно підкуповуючи електорат. Або ті, хто не цікавиться біографією та діяльністю людини, біля прізвища якої ставить галочку. Головне, що це прізвище чітко написане на кожному елементі дитячого майданчика, який нещодавно поставили у дворі – інші й того не зробили. Часто на етапі встановлення майданчика, лавочки, купівлі інвентаря суспільна активність кандидатів і закінчується. На зміну приходить відстоювання власних амбіцій або інтересів тих, хто здійснював протекцію або підштовхував у зручне депутатське крісло. А цільова аудиторія залишається біля розбитого корита, на згарищі ілюзій, із відчуттям бруду після чергової порції обіцянок, гіркотою розчарування і думкою, що черговий раз в країні нічого не змінилося.

     

  • 180x150
  • Блоги

    Іванна

    Стандартизована школа

    Освітній процес в Україні стандартизований. Є певна система

    Іванна

    Все починається з нас…

    Нещодавно з Сходу України приїхав друг. З ним постійно тримав

    Іванна

    Новий рік в новій Україні

     2014 рік – це рік великих втрат для України, про нього не

    Іванна

    Кандидати в депутати агітують священними реліквіями

     – Нарешті! – щиро вигукнув, прочитавши в газеті, що

    Іванна

    Беніто Муссоліні про війну з Росією

    Кожен політик є державотворцем, а отже впливає на хід історії.