Пролита кров волає про помсту до неба

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Незабаром армія безробітних значно поповниться. Суддями, прокурорами, працівниками міліції. Коротко кажучи, тими, кого гучно іменують правоохоронцями, але в наших реаліях, це звучить настільки по-фарисейськи, що вживати те слово можна хіба з саркастичною усмішкою. Радше вони клятвопорушники, бо присягали на вірність українському народові, а не пропускають на Майдан, де той самий народ зібрався, машини з дровами, щоби люди замерзали. Блокують туди довіз продуктів харчування, щоби народ голодував. Та ж так само чинили фашисти з блокадним Ленінградом… 

    І, до речі, чинять це свідомо. Бо скільки разів їх закликали – не виконуйте злочинних наказів. А вони виконують. Виносять неправедні присуди, відкривають неправедні кримінальні провадження, залякують людей позбавити засобів до існування. Тим часом як жоден злочин відносно тих, кого прийнято називати «євромайданівцями», не розкрито. При чому, це серйозні злочини з застосуванням холодної і навіть вогнепальної зброї, нанесенням тяжких тілесних ушкоджень тощо. Наприклад, навіть 1 частина ст.. 121 Кримінального кодексу України – умисне тяжке тілесне ушкодження, а саме вони були завдані Тетяні Чорновол, Андрієві Іллєнку, активістам «Дорожнього патруля», передбачає від п’яти до восьми років позбавлення волі. Здавалося б, на розкриті цих нападів мають бути зосереджені усі зусилля правоохоронних органів. Можливо б, так і було, якби мали дійсно правоохоронні, а не каральні, на кшталт нацистського гестапо, радянського НКВД – КГБ органи. Бо ж наразі вони діють так само. Смішно пригадувати слова одного начальника міліції, що, мовляв, збільшення кількості працівників органів внутрішніх справ у Києві викликано необхідністю посиленої охорони громадського порядку, коли у дворі райвідділу міліції ціла група покидьків, яких легше помітити і затримати хоча б когось, ніж одного чи двох злочинців, безкарно нападають на народного депутата та адвоката. Очевидно, у деяких ментів поняття громадського порядку відрізняється від загальноприйнятого. Зрештою, як і у суддів, прокурорів, слідчих і таке інше. Яскравий приклад – якщо по вже згаданому факту побиття народного депутата від «Свободи» Андрія Іллєнка, у якого крім струсу головного мозку діагностовано інші серйозні травми, кримінальне провадження розпочате за дрібною статтею «Хуліганство», то пригадаймо «безкомпромісність» силовиків, коли минулої зими під час протесту киян проти бездіяльності місцевої влади один парубок заліпив сніжкою десь нижче спини депутатці-регіанальші. Дії юнака одразу були оцінені як посягання на життя державного діяча, за що, до речі, передбачено й довічне позбавлення волі. Хоча, якщо взяти до уваги, що оте місце нижче спини і є самим цінним у нинішніх можновладців, бо через нього вони все роблять і ним же й думають, то ніби все логічно. Інакше усвідомили б, що нічого не триває вічно. Назвіть хоча б одну країну, де б диктатура тривала безкінечно. Хіба що Північна Корея. Але 60 років, як відомо, це не вік. Чомусь найяскравішій спогад пов’язаний з Чілі. Хоча ніби то Піночет свого часу зробив добре для країни, вивівши її з економічного занепаду в одну з най розвинених держав Південної Америки. Щоправда, при цьому знищив чимало комуністів та карних злочинців, що нібито не виглядає аж таким злом. Проте, чи забагато крові пролив, чи були й невинні жертви, але на старості років ледь не опинився колись всесильний диктатор у буцегарні.

    Недаремно написано, що невинно пролита кров волає про помсту до неба. Спеціально для міністра Захарченка нагадаю долю деяких його попередників у Радянському Союзу. Був такий керівник НКВД Ягода (справжнє прізвище Йєгуда), який розпочав масові вбивства. Та ж був розстріляний власним правонаступником Єжовим. Того, у свою чергу прикатрупив Берія. Але й цьому катові довелося отримати кулю або в чоло або в потилицю. Разом з ним були страчені ще шестеро його поплічників. Зрештою, згадаймо більш сучасні події. Наприклад, загадкове самогубство, які усі вважають вбивством, колишнього міністра внутрішніх справ України Кравченка. А візьмемо долю його підлеглого генерала Пукача, якому доживати вік у камері для ув’язнених по життєво.

    Та історія, як бачимо, нічому не навчила нинішніх можновладців, та їхніх лизоблюдів, в даному випадку з силових і судівських структур проти яких, по суті, піднялася уся країна. Бо ж усі бачили їх недолугі спроби протиставити євромайданівцям начебто якусь свою народну силу. Гопники, алкашня, люмпени розбігалися, як тільки вивітрювався хміль. А розв’язаний ними терор лише згуртовує людей.

    Доволі часто порівнюють нинішні події з Помаранчевою революцією. Але є суттєва відмінність, якщо згадати про символіку. Політичний колір прихильників Ющенка був ознакою певної політичної сили, котра йшла проти іншої – синьо-білої. Нині ж є тільки один колір – жовто-блакитний, що є символом справжньої Української держави. Отож, проти нинішньої влади виступила сама держава, при чому, проти усіх її гілок. Власне, і за владу вже ніхто її не рахує. Вона тримається лише на гумовому кійку бандита у міліцейських погонах, продажному судді, безпринципному прокуророві та карних злочинцях, які нападають на людей. Найбільші сподівання на холод і втому, які примусять людей розійтися з Майдану. Ну і що? Як на мене, десь помилково стверджують, що Майдан, це територія свободи. Свобода, як відомо, стан душі. І навіть якщо не купуватимеш нічого, що пов’язане з партією регіонів, це вже крок до свободи. Якщо ігноруватимеш осіб, як служать нинішньому режимові, це вже твій особистий Майдан. Думаєте, вони це не відчули. Ще й як. Але так вже у світі повелося, що за все треба платити…

    (Visited 31 times, 1 visits today)
  • 180x150