Українець як вирок

  • 180x150
  • Опубліковано:

     Останніми роками дедалі частіше можна почути, як молоді люди шкодуються, що живуть в Україні. Немає гідної роботи, в країні панує беззаконня, а перспектив на якісь позитивні зміни не видно. Тому національність «українець» сприймається як вирок, а в нинішніх реаліях свідомо знищується саме поняття. Проте ще не так давно яскраві особистості своєї епохи йшли на смерть чи докладали максимум зусиль, аби тільки не йти на компроміс зі своєю совістю…

    Голодний богатир

    Наприклад, візьмемо знаменитого атлета, борця Івана Піддубного, якого російська пропаганда залічує до своїх знаменитостей. Насправді він ніколи не ототожнював себе з цією національністю, що врешті-решт коштувало йому життя.

    Іван Піддубний народився на Полтавщині, неподалік міста Золотоноші, в с. Красенівці (нині Черкаська область). Походив він з козацького роду. Його родина вирізнялася потужною генетикою. У 1883 році Піддубний вперше виїхав на заробітки до Криму. Саме тоді він почув від батька слова, які стали вирішальними у його житті: «Пам’ятай, іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького і що козаку честь дорожча за матір, дорожча за батька рідного. Запам’ятай, Іване, продаси честь — не син ти мені, а я — не батько тобі».

    З того часу Іван Піддубний зробив блискучу спортивну кар’єру: шість разів ставав чемпіоном світу з боротьби. Він був улюбленцем публіки в Європі, а на старості років — у США. Недарма його прозвали «чемпіоном чемпіонів». До нього жоден борець у світі не мав такої популярності.

    За життя Іван Піддубний заробив чимало грошей, тільки у США його прибутки становили понад 100 тисяч доларів (на наш час це зо п’ять мільйонів доларів).
    Проте визнаний у світі борець зробив фатальну для себе помилку — він залишався українцем. У 1937 році йому видали паспорт, де в графі «національність» стояло «росіянин», а прізвище було перекладено на російську — «Поддубный».

    Спортсмен, довго не вагаючись, викреслив національність та написав «українець», виправив і прізвище. Після цього заніс документ у паспортний стіл. Не минуло й двох годин, як його арештувалиѕ Тоді Піддубному тільки завдяки шаленій популярності вдалося уникнути каральної машини Радянського Союзу, проте він зник для широкого кола людей. Під час Другої світової комуністи в розпачі через брак червоних героїв присвоїли іванові Піддубному звання народного артиста та орден Трудового Червоного Прапора. Напевно, після цього спортсмена не повинні були очікувати якісь неприємності. Але вдруге визнавши себе українцем, а не росіянином, Піддубний уже назавжди потрапив у немилість совєтського режиму.

    Іван Піддубний, доживши до 70 років, страждав від голоду: з його статурою банально не вистачало їжі. Він навіть написав лист-прохання до Єйської міської ради, який наводять історики:

    «За нормою я отримую 500 грамів хліба, якого мені не вистачає. Я прошу додати мені ще 200 грамів, аби я міг існувати». Такого ж листа Піддубний написав і Ворошилову. Відповіді на нього він так і не отримав.

    Аби прогодувати себе, старенький Іван міняв всі свої медалі і трофеї на харчі, і це тоді, коли на його іноземних рахунках зберігалися величезні коштиѕ Але отримати їх йому не дали.

    Помер іван Максимович Піддубний на 78-му році життя. і головною причиною його смерті дослідники називають саме недоїдання, аргументуючи це тим, що його родичі жили по 100 і більше років.

    У 2008 році у Росії вийшов фільм «Иван ПОДДУБНЫЙ. Трагедия силача», і, власне, трагедія в тому, що «Поддубным» іван Максимович так ніколи й не бувѕ

    Голос предків

    Інша історія стосується великого науковця, природознавця Володимира Вернадського. «Русскій мір» докладає надзусиль, щоб заперечити українську належність вченого, до чого, не соромлячись, залучає українських совкових істориків.

    Хоча Володимир Вернадський народився у Санкт-Петербурзі, але свого українського походження не забував. По батьковій лінії один із предків Вернадського належав до запорозької старшини і воював у війську Богдана Хмельницького. Проте так сталося, що Вернадському українською мовою спочатку було важко спілкуватися, але для того, щоб виправити ситуацію, він вивчав її під час прогулянок зі своєю дочкою Ніною, яка вільно володіла нею.

    Про українських інтелігентів, які за царського режиму соромилися українського походження та приховували, що вони українці, а з приходом Центральної Ради миттєво стали «щирими», а нерідко — носіями крайніх шовіністичних поглядів, він відгукувався з неприхованою відразою. Ці слова актуальні і сьогодні, коли в 90-х комуністична еліта перекинулася в український Рух, результатом чого стала нереалізована країна.

    Підпільний автономіст

    Комуністично-російський режим категорично не сприймав будь-якого вияву національної свідомості з боку українців. Через це свого часу постраждав і перший секретар ЦК Компартії України Петро Шелест. Чиновник такого рангу дозволив собі написати книгу «Україно наша радянська», де, на думку комуністично-ленінських ідеологів, надав дожовтневому минулому України забагато місця. Цього було достатньо, аби зняти Шелеста з займаної посади та заборонити проживання на рідній землі.

    Розповідають, що Петро Шелест мав потужні фізичні задатки. Ще працюючи на залізниці, він з одного удару заганяв костилі у шпалах. З 1940 року Шелест — на партійній роботі, секретар Харківського КП(б)У з питань оборонної промисловості. 1954 року його обрано другим секретарем Київського міськкому, одразу стає членом ЦК КП України. Цікаво, що після ХХ з’їзду КПРС Шелест очолював Комісію Верховної Ради СРСР з реабілітації незаконно репресованих громадян на території Київської та Вінницької областей.

    2 липня 1963 року учасники пленуму одностайно підтримали пропозицію секретаря ЦК КПРС Миколи Підгорного про обрання першим секретарем ЦК КПУ П. Шелеста. На посаді він одразу почав робити «українську справу». Наприклад, для того, щоб звести у Києві Палац «Україна», Петру Юхимовичу доводиться декларувати побудову кінопалацу. У Москві всіляко протистояли такій ініціативі, адже в столиці України вже був Жовтневий палац. Фактично вдавшись до афери, Шелест реалізував свій задум.

    На одному із засідань Політбюро ЦК Компартії України за ініціативою Петра Шелеста було ухвалено постанову «Про створення багатотомної «Історії міст і сіл Української РСР».

    Як пригадує син першого секретаря ЦК КПУ Віталій, книга івана Дзюби «інтернаціоналізм чи русифікація?» була у батька майже настільною, а Параджанова він неодноразово рятував. Фактично відразу після відходу Шелеста з посади Параджанова заарештували…

    Нині історики дійшли спільної думки, що у вчинках Петра Шелеста простежується цілеспрямована робота з побудови автономії радянської України. і критична рецензія на книгу «Україна наша радянська» стала прив’язкою, аби публічно засудити й фактично усунути проукраїнського керівника.

    У 1973 році його відправили на пенсію «за станом здоров’я». Проте екс-секретар не хоче сидіти без роботи і завдяки старим зв’язкам очолює дослідно-виробниче конструкторське бюро на авіаційному заводі у Московській області в Росії, де працює до 1985 року. 1993 р. він уперше після своєї відставки відвідує Київ, що йому раніше категорично було заборонено.

    Помер Петро Шелест 22 січня 1996-го в Москві. У статті наведено біографії лише кількох людей, які, маючи достатню вагу в суспільстві та будучи лояльними до влади, зазнали утисків винятково через одне: вони народилися українцями і це усвідомлювали. На жаль, усіх українців, які постраждали через своє походження, згадати неможливо. Таких тисячі. А якщо до цього списку долучити жертв голодоморів, то лік піде на мільйони. Виною цих людей було лише те, що батьки їх народили українцями.

    (Visited 29 times, 1 visits today)
  • 180x150