Глава УГКЦ Блаженныший Святослав – проголосив заснування Івано-Франківської митрополії УГКЦ (фото)

  • 180x150
  • Опубліковано:

    13 грудня на свято Андрея Первозванного Глава і Батько УГКЦ Блаженныший Святослав (ШЕВЧУК) в час Літургії в Катедральному Соборі Святого Воскресіння в м. Івано-Франківську проголосив Івано-Франківську митополію УГКЦ. З Благословення Блаженнішого Святослава, Декрети зачитав Преосвященний Єпископ-Помічник Київської Архієпархії Йосиф (МІЛЯН). Відтепер Митрополит Івано-Франківський Кир Володимир (ВІЙТИШИН) отримав повноваження та обов’язки, передбачені кан. 131–139 Кодексу канонів Східних Церков. Він скликатиме Митрополичий Синод, який врегульовуватиме питання діяльності Церкви на певній території, матиме право висвячувати, інтронізувати єпископів своєї митрополії, дбатиме про ретельне дотримання віри, проводитиме канонічні візитації, якщо вони занедбані в єпархіях, а також має створити Митрополичий трибунал. «УГКЦ прямує до затвердження патріаршого устрою і слушність цих старань визнають Римські Архиєреї», – говориться в Декреті Блаженнішого Святослава про проголошення трьох нових митрополій УГКЦ. А щоби ще більше скріпити патріарші структури Церкви Києва і Галича, Синод Єпископів УГКЦ вирішив своєю владою створити на землях Києво-Галицької Церкви три нові митрополії, а саме: Львівську, Івано-Франківську і Тернопільсько-Зборівську – та піднести престоли Івано-Франківської і Тернопільсько-Зборівської єпархій до гідності архиєпархії. Ці рішення поблагословив і схвалив Святіший Отець Венедикт XVI. До новоствореної Івано-Франківської митрополії входять престоли Івано-Франківської архієпархії та Коломийської-Чернівецької єпархії. Катедральним собором цієї митрополії стає собор Святого Воскресіння Христового в Івано-Франківську.

    В спільній молитві – Літургії в час якої було наголошено Блаженнішим Святославом, який очолив Літургію: «Для того щоби наша Церква на Прикарпатті і Буковині могла вільно та ефективно проголошувати Слово Боже, знайомити з воскреслим Христом усіх тих, хто Його шукає…", прийняло участь до 50 Єпископів УГКЦ та РКЦ, Апостольський Нунцій в Україні Архієпископ Томас Едвард Ґалліксон, делегат Кардинала Леонардо Сандрі – Монсеньйор Мирослав Карп’як –Конгрегації Східних Церков з Риму, Архієпископ Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький, Сергій Гаєк – Апостольский візитатор для Греко-Католиків Білорусії, близько 400 священиків двох Єпархій: Івано-Франківської Архієпархії та Коломийсько-Чернівецької Єпархії, були представники духовенства УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ, які склали свої привітання для нового Митрополита Володимира. Після Малого входу в час Літургії відбувся Чин поставлення Митрополита, яке здійснив Блаженніший Святослав. На завершення Літургії новий Митрополит Володимир (ВІЙТИШИН) виголосив слова подяки, вітаючи всіх.

    Після многолітня Глава УГКЦ звернувся до всього присутнього духовенства УГКЦ, РКЦ та представників християнських церков Прикарпаття, до всієї присутньої влади та всіх державних структур, до вірних, вітаючи з великою історичною подією та бажаючи многих і щедрих ласк Божих.
    На завершення Блаженніший Святослав на знак увіковічності проголошення Івано-Франківської Митрополії освятив нововиготовлений горельєф Владики Григорія Хомишина – Єпископа Івано-Франківського (Станіславівського), який встановлений на Архікатедральному Соборі Святого Воскресіння в м. Івано-Франківську.

    Історична Довідка.
    Церкви було надано титул «Митрополит Руський» (згодом – «Київський»), з яким співслужили всі єпископи Київської держави. У 1303 році на землях Галицько-Волинського князівства постає Галицька митрополія, а вже від 1401 року Глава Київської Церкви отримав титул «Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі».
    Митрополит Ісидор, який брав участь у Вселенському соборі у Флоренції 1439 року, носив титул Митрополита Київського і Галицького. Митрополит Михайло (Рогоза), який підтвердив Акт відновлення злуки та поєднання Київської Церкви з Римським Апостольським Престолом у Бересті 1596 року, також був Митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі.
    З огляду на переслідування Унійної Києво-Галицької Церкви за часів царів Петра І та Катерини ІІ, Папа Пій VII у 1808 році поблагословив черговий поділ Київсько-Галицької митрополії. Греко-католицькі єпархії Галичини – Львівську, Перемишльську і Холмську – було вийнято з-під судовласті унійного Митрополита в царській Росії, відновлено Галицьку митрополію і за владикою визнано титул Митрополита Галицького, Архиєпископа Львівського та Єпископа Кам’янця-Подільського з осідком у соборі Святого Юра у Львові.
    У такий спосіб, через визнання всіх прав і повноважень, які належали Митрополитам Київським і Галицьким, було забезпечено правову спадкоємність нашої Церкви, що згодом давало підстави галицьким Предстоятелям, зокрема Митрополитові Андреєві (Шептицькому), вважати себе адміністраторами тимчасово вакантного Київського престолу та його єпископств, а св. Папа Пій Х потвердив це право Галицького Митрополита у 1908 році.
    У 1939 – 1941 роках Митрополит Андрей призначив екзархів для пастирської опіки вірних на землях Великої України, Білорусі й Росії та дав доручення підготувати подання до властей Радянського Союзу з обґрунтуванням необхідності повернення Главі УГКЦ титулу Митрополита Київського і Галицького. Подібну вимогу повторила делегація УГКЦ у грудні 1944 року. На жаль, всі ці старання закінчилися ув’язненням ієрархів і почалася доба мучеництва, підпілля та героїчного протистояння з безбожним тоталітарним режимом, що тривала майже півстоліття.
    Митрополит Галицький Йосиф (Сліпий), після звільнення з вісімнадцятирічного ув’язнення і приїзду до Рима в 1963 році, був визнаний як Верховний Архиєпископ, патріархорівний у правах на основі повноважень, що їх завжди мали Київські Митрополити, тобто були митрополитами свого права, які управляли Церквою, маючи ступінь надєпископської влади.
    Його наступник Блаженніший Мирослав Іван (Любачівський), повернувшись до Львова в 1991 році, розпочав відновлення структур Києво-Галицької митрополії, яке, на підставі історичної спадкоємності та справедливості, передбачало й повернення її проводу до Києва. Повернення осідку Глави УГКЦ до столиці України відбулося в 2005 році за предстоятельства Блаженнішого Любомира (Гузара). Це рішення Синоду Єпископів УГКЦ одобрив блаженний Папа Іван Павло ІІ.
    Станіславівська єпархія з осідком у м. Станіславові була проголошена Буллою Папи Лева ХIII від 25 березня 1885 року та декретом цісаря Франца Йосифа від 29 січня 1884 року. Першим єпископом став Юліян Пелеш (1885 — 1891), правонаступники: Юліан Сас-Куїловський (1891—1899), Андрей Шептицький (1899—1900), Григорій Хомишин (1904—1945); єпископ-помічник (з 1929-1957) Іван Лятишевський. Єпископ Григорій перед своїм ув’язненням таємно хіротонізував, Івана Слезюка(1945-1975) та Симеона Лукача(1945-1964). Катакомбний час – це час страшних репресій та переслідування. Ісповідник віри Єпископ Софрон Дмитерко, ЧСВВ (висвячений з рук єп. Івана Слезюка 30 листопада 1968 — 22 грудня 1997), ісповідник віри Єпископ Павло Василик (висвячений з рук Йосафата Федорика 1 травня 1974), Єпископ Іриней Білик (святителі: Єп. Дмидерко, Єп. Семедій, Єп. Маргітич 15 серпня 1989).

    В час легалізація УГКЦ Івано – Франківську єпархію очолив Єпископ Софрон Дмитерко, ЧСВВ з двома помічниками: Владикою Павлом Василиком та Владикою Іринеєм Біликом. 31 жовня 1993р Івано – Франківська єпархія була розділена на ще одну єпархію Коломийсько – Чернівецьку з осідком в м. Коломиї, котрої першим єпископом став Владика Павло Василик. Владика Софрон Мудрий ЧСВВ єпарх Івано – Франкувський (22 грудня 1997 — 2 червня 2005) і сьогодні Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Кир Володимир (ВІЙТИШИН).

    (Visited 48 times, 1 visits today)
  • 180x150