Коли ведеться війна “Градами” та “Буками”, головне – вистояти духовно, – Лілія Мусіхіна, волонтер та етнограф

  • 180x150
  • Опубліковано:

     17 грудня о 18:00 в виставковому залі книгарні "Є", Івано-Франківськ, люди мали змогу поспілкуватись із запрошеним етнографом та дослідником містичних традицій українців Лілією Мусіхіною. Вона розповіла про чотири свої книги – "Звірослов", "Звичайник", "Магія гір" та "Магія українців", а також розказала багато цікавих та загадкових історій з власного дослідницького життя. Впродовж останнього року Лілія займається волонтерською діяльністю для батальйона "Айдар", часто буває на Сході як волонтер та як етнограф-дослідник.

    Лілія Мусіхіна розповідала про найрізноманітніші вияви містичного та сакрального в різних куточках України. Зокрема, вона говорила про культ вовка на Поліссі, про поліських русалок, про священні криниці, в одній з яких перед екзаменом миють голову студенти, про культ священних каменів, про бабок-повитух. Також дослідниця згадала і карпатські вірування – мавок та чарівників.

    "Помилково багатьох гуцульських чарівників називають мольфарами. Вони самі себе так ніколи не називають, оскільки мольфар – це злий чарівник, який робить на зло. За все життя я знала лише одного чоловіка, який відверто називав себе так. Я спілкувалася з ним, він дав мені багато цікавого матеріалу, але моїм "гуру" стала бабуся, яка жила на Верховині. Речі, які я вивчаю, на тисячі років старші за християнство – всі ці замовляння. На перший погляд, вони абсурдні, проте там велике значення має ритм", – зазначила Лілія Мусіхіна.

    Вона додала, що в тих регіонах, де зараз йде війна, практично не залишилось жодних місцевих ритуалів та традицій. Жіноче рукоділля, за її словами, там відмерло, як і інші ремесла. Лілія не знайшла там ані сліду традиційної чоловічої бойової магії, зв’язаної із завертанням куль, яку вона сподівалася знайти. Зате вона розповіла дещо цікаве про традиції новостворених українських добровольчих батальйонів, та додала, що коли ведеться війна "Градами" та "Буками", головне – вистояти духовно.

    "Останнім часом доводиться активно волонтерити, і надзвичайно цікавим явищем виявилося відродження – чи то зародження – чоловічої військової магії та традицій. В "Айдарі" категорично не називають зброю жіночими іменами. Є табу – якщо назвеш автомат, чи СВД, чи якусь іншу зброю жіночим іменем, то вона тебе забере. Коли ховають побратима, і заходить сонце – хлопці виходять з цвинтаря, оскільки якщо залишитись по заході сонця на цвинтарі при відкритій ямі, то сам підеш в яму. Є й інші речі – коли ми проводжаємо хлопців, ми печемо їм хліб та вишиваємо рушник, даємо їм цей рушник з собю і кажемо, щоб вони повернулись з цим рушником. І це вже дуже важливо для них, якщо ми не встигаємо спекти хліб, то вони ображаються і питають – де хліб? А ще кожного разу, як бійці повертаються сюди, вони розповідають мені щось цікаве з тамтешніх традицій", – розповіла Лілія про магічні традиції батальйону "Айдар".

    Також етнограф наголосила, що Україна – велика, вона багатогранна, досліджувати є що, і висловила надію, що після війни ще залишиться, що досліджувати.

    (Visited 25 times, 1 visits today)
  • 180x150