Євстахій Крижанівський: Газ зі сланців можна й не добувати, а тримати про запас

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Формальним приводом для нового діалогу з відомим українським ученим, ректором Івано-Франківського університету нафти й газу Євстахієм Крижанівським послужило надання обласною радою дозволу на розвідку й розробку родовищ сланцевого газу на території Прикарпаття у ключі нової енергетичної стратегії держави.

    – Євстахію Івановичу, в наших попередніх розмовах ішлося про дещо інші ймовірні альтернативи в забезпеченні України блакитним паливом, може, й простіші, ніж розробка сланцевих родовищ. Чом же в державі віддали перевагу такому складному й недешевому промислові?

    — Наміри уряду взятися за вивчення сланцевих покладів не варто розглядати відокремлено — як чільний чи єдиний пріоритет діяльності його енергетичного блоку. Це лише певна складова тієї роботи над здобуттям енергетичної незалежності держави, яку проводять в центральних органах влади. Завдання одне — наша енергобезпека має бути на високому рівні, оскільки від енергетичного достатку країни залежить і добробут її народу. А в нас у цьому поки що не все гаразд.

    Проблема в тім, що в енергобалансі України питома вага газу надто велика — сягає 45 відсотків. Для задоволення потреб у ньому доводиться частину його — понад 20 млрд. кубометрів — купувати за кордоном за досить високою ціною — понад 400 дол. за 1000 м3. Отже, час шукати шляхи зменшення залежності держави від такого дорогого імпорту.
    По-друге, ми вдвоє більше споживаємо природного газу, ніж держави ЄС, США, Японія. Таку розкіш може собі дозволити, мабуть, лиш одна країна у світі — Росія з її величезними природними «газовими» запасами. Отже, на часі — не тільки пошук нових — дешевших — джерел газопостачання чи то всередині країни, чи за її межами, а й запровадження на підприємствах технологій як ощадного використання блакитного палива, так і заміщення його іншими енергоносіями. Одночасно в цих усіх напрямах і ведуть роботу в державі. і сланцевий епізод у житті суспільства слід розглядати саме в цьому контексті.

    – Але чому Україні потрібно так багато газу?

    — Бачите, наші промисловість і житлово-комунальне господарство зорієнтовані-пристосовані переважно на використання блакитного палива. Так склалось історично. Адже в Україні одні з перших у Європі взялися добувати нафту, а відтак і газ. Нагадаю, що перший нафтоперегінний завод було споруджено ще 1810 року в с. Модричах поблизу Борислава на Львівщині. Саме з Передкарпаття й беруть початок як цей промисел, так і нафтогазова освіта й наука, які згодом поширилися на всьому континенті. Ще ж, скажімо, 1855 р. в Технічній академії, на яку 1844-го перетворили Реальну торговельну академію — фактично заснували Львівську політехніку, — започаткували спеціальність «Хімічна технологія переробки нафти і газу».

    Правда, чистий природний газ ми почали добувати тільки 1924 року, коли взялися розробляти унікальне родовище в Дашаві на Львівщині, звідки, власне, й бере початок газова промисловість України. Але доти вже мали так званий нафтовий, або ж олійний газ — супутній продукт видобутку нафти. Недарма ж недавно відзначали 140-ліття «Івано-Франківськгазу». Той газ, або ж, як ще казали, гас, широко використовували в побуті. Як відомо, 1853 р. у Львові виготовили першу гасову лампу, яку винайшли ігнацій Лукасевич та Йоганн Зар. Такі прилади освітлювали вулиці міста вночі. Завдяки «гасовому» світлу змогли у Львові провести й першу нічну операцію в одній із місцевих лікарень…

    Розвиток галузі був дуже інтенсивний, обсяги газодобування рік у рік нарощували: приміром, у 60-х роках минулого століття в Україні добували понад 68 млрд. кубометрів. Газ транспортували до Києва, Москви, Санкт-Петербурга, до Молдови. Його було багато, й це було порівняно дешеве паливо. Тож на його основі й розвивали промислову та комунальну інфраструктури й особливо не дбали про ощадне його споживання. 

    – Як усе обернулося: експортували своє блакитне паливо всюди, а нині мусимо його купувати…

    — Атож. І доводиться акцентувати на ощадливому його споживанні. Не секрет же, що ефективність використання газу ще досить низька. Особливо під час обігріву приміщень холодної пори року — багато теплоенергії просто «витікає» через вікна, стіни, двері, надто ж у старих житлових будинках. А ще, як ми з’ясували, провівши в університеті певні дослідження, щоб ефективніше використовувати газ, потрібно підвищувати коефіцієнт корисної дії котлів. Причому в загальних котельнях ККД котлів дуже низький, нижчий, ніж в індивідуальних чи в системах автономного опалення. До того ж і на теплотрасах, якими подають тепло до осель та установ, трапляються великі втрати тепла. А на те ж, аби його виробити, спалюють дорогий газ.

    Отже, маємо й наближати генератор тепла до споживача. В ефективності цього пересвідчилися наочно, коли облаштували в кожному навчальному корпусі університету індивідуальну котельню. Котли, які там працюють, мають високий ККД — 0,95. У підсумку — і тепліше стало в наших приміщеннях, й істотно скоротили обсяги споживання газу. Гадаю, через декілька років і в Україні споживатимуть значно менше цього енергоносія й водночас обігрів житлового фонду поліпшиться до рівня розвинутих країн. Але, звісно, для цього ще потрібно багато попрацювати.

    – У нашій державі розгортають і кампанію з дедалі ширшого використання у промисловості й ЖКГ альтернативної енергетики. До речі, який відсоток вона вже посідає в енергобалансі країни?

    — Наразі все ще менше одного відсотка. Тому вельми на часі й використання енергетики сонця, вітру, а також низькопотенційної енергії землі через застосування теплових помп — є вже такі технології. Заслуговує уваги в тому зв’язку й виробництво біогазу. Це добре, що в нашій області завдяки «Даноші» запрацював біогазовий завод, який виробляє не лише паливо, а й органічні добрива. Та все ж цей напрям зміцнення енергопотенціалу України потребує інтенсивнішого розвитку. і не завше обов’язково для того будувати великі чи малі переробні підприємства. Скажімо, в багатьох державах господарі на своїх фермах мають маленькі біогазові установки, спроможні переробляти на паливо буквально все, в тому числі, звичайно, і сміття. Отже, крім усього іншого, вони й очищують довкілля. Яким актуальним для нас є той досвід! Гляньмо, як забруднено береги наших річок, лісопосадки, узбіччя доріг. А цей непотріб міг би приносити користь, якби його переробляти на біогаз.

    Отож великого значення в Україні надають і поступові альтернативної енергетики. В ЄС, наприклад, поставлено завдання, що в кожній країні мають виробляти такої енергії не менше 15 відсотків загального енергобалансу. Якби й ми вийшли на таку норму, то вже б істотно наблизилися до цивілізованих розвинених держав за рівнем споживання природного газу.

    – Та чи достатньо лише запровадити енергоощадні технології та ширше використовувати альтернативну енергетику, щоби стати незалежними від російського «Газпрому»?

    — Звичайно що ні. Час збільшувати й видобуток власного газу. Нині його добуваємо близько 20—22 млрд. кубометрів. Втім, якщо добре економити на його використанні, то для ЖКГ й потреб населення його вистачило б. Але ж блакитне паливо потрібне й для роботи виробничих об’єктів у різних галузях промисловостіѕ Які ж шляхи нарощення українського газодобування? Передусім варто провести повторні розвідки на виведених з експлуатації родовищах з тим, аби й забрати звідси й те, що там залишилося. Хоч останніми десятиліттями коефіцієнт газовилучення зі свердловин був доволі високий — до 95 відсотків, усе одно відновлення старих родовищ, а є вже технології, які дозволять це робити, дасть чималі додаткові надходження блакитного палива.

    Другий перспективний напрям — розробка шельфу Чорного моря, де виявлено великі запаси і нафти, й газу. Зрозуміло, що в цю справу потрібно спершу вкласти великі кошти. Але в державі над цим працюють. Скажімо, торік придбали дві новітні установки, які здатні значно швидше бурити морське дно. Розроблено проекти під купівлю й наступних таких пристроїв. Найсвіжіша інформація з цього приводу: на засіданні Кабміну 17 жовтня прем’єр Микола Азаров повідомив, що уряд вирішив створити всі умови для видобутку вуглеводнів на чорноморському шельфі для таких відомих міжнародних енергетичних компаній, як італійська «Eni» і французька «Electricite de France», що розроблятимуть підводні газові родовища спільно з ДП «Чорноморнафтогаз» НАК «Нафтогаз України» й компанією «Води України». Намір України нарощувати газовий промисел на шельфі Чорного моря закріплено в «Енергостратегії України до 2030 року». Згідно з цим документом щорічний видобуток газу на шельфі має зрости увосьмеро — з нинішніх
    1,5 млрд. кубометра до 12 млрд.

    – А третім напрямом збільшення обсягів власного газу, як я розумію, має стати видобуток палива зі сланців?

    — Нагадаю, що акценти зроблено насамперед на вивченні вітчизняних сланцевих родовищ і на можливості їхньої розробки, безпечної для людей і довкілля. І лише після узагальнення результатів усіх досліджень буде прийнято відповідне рішення. Чому я так кажу? Бо газ із вуглеводнів — доволі важкий для добування. Звичайне блакитне паливо міститься у пористих, сказати б, відкритих породах, тож воно само собою мігрує, що полегшує його видобуток. А сланцеві поклади, які акумулюють у собі газ, по суті, тієї самої природи, порівняно дуже щільні. І вилучити паливо з них, закритих і непроникних, значно важче. Адже треба не лише пробурити свердловину, а й зробити гідророзрив пласта — під певним тиском зруйнувати, інакше кажучи, розчленити щільну породу й вивільнити звідти затиснутий у ній газ.

    Звісно, при цьому не обійтися без використання поверхнево-активних речовин — певного водо-хімічного розчину, які доведеться помпувати у глибини надр. В їхньому середовищі тверду породу легше зруйнувати — вона швидше дає тріщини й без надто великого механічного тиску на неї. Але саме з цього приводу в суспільстві існує чимало думок про нібито шкідливість сланцевого промислу.

    – Все-таки ризики існують?

    — Так, ризики є, але вони не такі великі, як про це балакають. Безперечно, технологія розробки вуглеводнів щільних порід складніша, ніж вилучення звичайного природного газу з пористих порід. Та у світі вже накопичили такий досвід добування палива зі сланців, що всі процеси цього промислу — аж до відбору з надр поверхнево-активної речовини, що зробила своє, та її збагачення для повторного використання. Все відпрацьовано. Тому нам зостанеться лише пройти вже протоптаним шляхом. і якщо суворо дотримуватися високої культури виробництва й технологій — робити все не як-небудь, що нерідко полюбляємо, то небезпек не виникатиме.

    Але ще раз підкреслюю: на порядку денному питання поки що одне — спершу все дослідити. Звичайно, для цього необхідно провести розвідувальні буріння, чого в нас досі не зроблено за браком фінансів. і добре що до розвідки надр вдається залучити кошти такої потужної компанії, як «Shevron», яка й прийшла до нас з такою метою. А під час цих, попередніх, робіт виникатиме й чимало питань технологічних які можна буде відпрацювати заздалегідь, перед початком промислових розробок, і знайти шляхи їх вирішування. Щоби під час основного промислу вже все було чітко й ясно і всі регламенти визначено.

    Матиме ця розвідка сланцевих покладів також інше значення. У США, приміром, завдяки розробці сланців не лише домоглися незалежності від імпортних енергоносіїв, а й експортують лишки блакитного палива. В Європі запаси сланцевих вуглеводнів фактично сумірні з запасами природного газу в Росії — це величини одного порядку. Отже, як показує приклад Штатів, розробка сланцевих родовищ на нашому континенті може скласти серйозну конкуренцію «Газпрому». Це має спонукати його до більш гнучких ринкових відносин і з таким важливим партнером, як Україна. Адже ж не варто втрачати такий вагомий ринок і при цьому використовувати досконалу газотранспортну систему з її підземними сховищами. Ринкова гнучкість — це інша цінова політика. Ціна російського газу для споживачів України не має перевищувати 250 дол. за 1000 м3. Втім, не так давно, за договором, який мав діяти до 2013 року, російський газ обходився для нас не дорожче 50 дол. за 1000 м3. Але це вже історія і, прямо скажемо, гірко повчальна.

    – Отже, в акцентах на сланцевому газі міститься й політична складова? 

    — Безумовно. Бо коли й ми працюватимемо в різних напрямах задля нарощення власного газодобування, коли жвавіше розвиватимемо альтернативну енергетику, то імпортного газу буде потрібно менше. Наші сусіди — постачальники газу змушені будуть змінити свої позиції задля збереження ринку. і якщо в підсумку знизять ціну на газ, який ми купуватимемо в них, то нам не обов’язково буде братися за видобуток палива зі сланців. Можемо тримати його про запас, на чорний день, як мовиться.

    Та все ж мусимо провести всі випробування, ррунтовно дослідити альтернативні газові родовища, аби знати, що попри всі сподівання маємо насправді, на чому стоїмо. А тим часом паралельно можна здійснювати інші альтернативні енергетичні проекти. У будь-якому разі ці дослідження посприяють поліпшенню енергобезпеки в державі. В уряді це розуміють, тож і в суспільстві мають це знати. Точніше, це питання так чи інакше лежить у політичний площині, тому й чимало фальшувань довкола нього. Чимало людей, які беруть участь в обговоренні сланцевого проекту — не фахівці і не мають відповідних знань про цей промисел, пробують впливати на середньостатистичного українця, котрий звик вірити в те, що йому кажуть чи й нав’язують. Тобто намагаються набути для себе політичні дивіденди. і це створює нестабільну ситуацію навколо суто економічного питання, вельми важливого для держави.

    Василь Мороз, Галичина

    (Visited 18 times, 1 visits today)
  • 180x150