Без машини і без грошей

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Саме так: без машини і грошей опинився 24-річний житель Рожнятівського району. А скільки мороки зазнав, при тому, що його вини у цьому випадку не було жодної. Бо йдеться про таку звичайну на наших дорогах справу як автомобільна аварія.
    Зіткнення на дорозі

    Отож якось наприкінці серпня ще 2009 року цей рожнятівець перебував за кермом свого АУДІ-80, коли в нього врізався Опель, що виїхав на зустрічну смугу. Водій останнього, до речі, лише на три роки старший за нашого героя, виявляється, тікав від «даішників». Мав на це поважні підстави, адже перебував за кермом у стані алкогольного сп’яніння, а зустріч з працівниками ДАІ нічого доброго не передбачала. Та вони, як на зло, саме й трапилися на дорозі. Та ще й дали сигнал зупинитися. Натомість водій натиснув на газ. Мабуть, сподівався втекти, розраховуючи, що вже була десята година вечора. Зауважимо такий серйозний момент – все це відбувалося не на трасі за межами населених пунктів, а у селищі Рожнятові. На щастя, обійшлося без жертв, але на одній з вулиць містечка Опель вилетів на зустрічну смугу та врізався у вже згадане АУДІ. Його водій, якого назвемо Василь, відбувся, як то кажуть, переляком і синцем на чолі. Просто, як цього вимагають правила дорожнього руху, він був пристебнутий ремнем безпеки. На щастя, не постраждали й люди, котрі перебували у цій автівці. А ось саму машину, мабуть, вже легше було здати на металобрухт, ніж відновити. Бо, як зазначено, у висновку експертного автотоварознавчого дослідження, вартість ремонту АУДІ без врахування технічного зносу складників становила 74723 гривні.

    Сума, звичайно, велика. Але що до того, здивується читач, є ж винуватець аварії, хай і розплачується. Це – за логікою речей. А у житті не все так просто.

    Потерпів тричі

    Недаремно ж у нас кажуть, що потерпілий, вибачте за тавтологію, потерпає тричі. Перший раз, коли щодо нього скоєний злочин чи правопорушення. Другий раз, коли йому доводиться з’являтися в міліцію, давати свідчення, уточнювати деталі, знайомитися зі справою тощо. В третій, коли на суді доводиться знову пригадувати і переживати вже призабуті неприємні для себе моменти.

    Зрештою, тут й іншої мороки вистачає. Наприклад, коли Василь судився з винуватцем аварії стосовно стягнення матеріальної та моральної шкоди, було перенесено з різних причин десять засідань. По суті, жодне з них не відбулося у призначений день. Хоча потерпілий з’являвся завжди, не раз марно витрачаючи свій час. Нескладна, по суті, справа тягнулася понад чотири місяці. Та, врешті-решт, її розгляд добіг до свого кінця. Рішення суду значною мірою базувалося на висновках експертизи, тільки не в частині вартості ремонту автомобіля, яку ми вже вказали, а в тому, що, знову ж таки з точки зору експерта, ринкова вартість такої моделі АУДІ такого ж року випуску становить 40405 гривень. Отож, на думку суду, недоцільно витрачати великі кошти на ремонт, коли значно дешевше придбати аналогічну машину.

    Потерпілий, щоправда, не погодився з таким рішенням, але апеляційна інстанція, куди він звернувся зі скаргою, залишила його без змін. Зауважимо, що й відповідач був не дуже задоволений сумою, яку має сплатити. Навіть спробував оскаржити висновок експерта. Він був готовий сплатити за розбиту машину 23 тисячі гривень, бо, як заявив у судовому засіданні, на його думку саме такій цифрі дорівнює сума завданих збитків потерпілому.. Та апеляційний суд залишив рішення Рожнятівського районного суду без змін.

    Ми заглянули в Інтернет, за скільки можна придбати АУДІ, подібну до тої, що була у потерпілого, то, справді, їх вартість приблизно збігається з сумою, яку має виплатити кривдник. Розуміємо, що це для нього можуть бути дуже великі гроші. Та якби ця аварія сталася за інших обставин. Наприклад, підвів поганий стан дороги, чи раптом стрілило колесо, що не раз трапляється. Іншими словами, за сумним збігом обставин. Але у цьому випадку чоловік не міг не усвідомлювати своїх дій, сідаючи за кермо у стані алкогольного сп’яніння. Є ж відомий постулат, що п’яний за кермом – злочинець. І йому ще дуже пощастило, що реально не опинився у такій іпостасі. Пощастило, що власник АУДІ не зазнав у тому ДТП тілесних ушкоджень, пощастило, що врізався у чужий автомобіль, а не збив людину. Зауважимо, що його лише на рік позбавили водійських прав. Більш того, можна вважати, що суд навіть пішов десь йому назустріч не тільки у тому плані, що не задовільнив усіх вимог потерпілого, але й ще прийняв рішення, згідно з яким по сплаті грошей йому мають віддати пошкоджену іномарку. Врешті-решт, деякі її деталі можна продати на запчастини, компенсувавши таким чином хоча б якусь частину своїх витрат.
    Знайомі водії, яким розповідав про такий, як на мене, дивний пасаж у судовому рішенні, нічого там дивного не побачили. Мовляв, існує такий неписаний звичай, коли винуватець аварії викуповує пошкоджену машину, повертаючи потерпілому аналогічну цілу. Про те, що цей момент не суперечить вимогам чинного законодавства вказала у своєму рішенні й колегія суддів Апеляційного суду, яка розглядала обидві скарги. Щоправда, авторові цих рядків, своєю чергою, не вдалося знайти жодного нормативного акту, котрий би узаконював подібну практику. Та все ж люди за кермом вважають її доречною. В протилежному разі, кажуть вони, знайшлися б мудрагелики, котрі б навмисне уміло підставляли свою машину під удар, щоби отримати подвійну користь.

    Мордування з виконанням

    Та Василь – власник розбитої АУДІ, не з таких. Кілька років накопичував він гроші на омріяний автомобіль, в тому числі й заробляючи «на сезонах». Вніс свою частку й батько. Він усе життя пропрацював бульдозеристом у гірських лісах, прокладаючи там дороги. Був добрим робітником, про що свідчать два трудові ордени. Завдяки ним має певний доважок до пенсії. Але разом з тим й заробив купу хвороб, через які доволі часто доводиться звертатися до лікарів. А це їздити до райцентру. Отож десь і був розрахунок, що син, маючи авто, в разі потреби підвезе, куди треба. Та, звісно, не прагматичним інтересом керувався чоловік, допомагаючи своєму, як сам його називає, «дітваку» придбати машину. Річ у тім, що у 2003 році померла його дружина. Він залишився з п’ятьма дітьми. Намагався ні в чому не відмовляти їм, щоби хоча б якось компенсувати біль втрати. Тим більше, знав який у молодих людей потяг до автомобілів. До речі, хлопець, справді, любив своє АУДІ. Укомплектував його додатковими опціями тощо. Але нині від цього всього залишився, по суті, металобрухт.

    Знав би, що все так обернеться, говорить батько, відмовив сина купувати ту машину. Бо рішення суду однаково не поставило крапку в цій історії. Почалася нова морока – з його виконанням. Десь шкода й винуватця аварії. Адже понад 45 тисяч гривень, які з урахуванням моральної шкоди мав сплатити потерпілому, – значна сума. Та ще раз повторимося, що в цю халепу він втрапив з власної вини. Бачите, до чого приводить пияцтво за кермом. Але чому за це має розплачуватися й постраждалий в тій аварії. Адже й по нинішній день, хоча з моменту, коли судове рішення по справі набуло законної сили, вже минуло понад півроку та жодної копійки компенсації він досі не отримав.
    Враховуючи, що про добровільне відшкодування мови вже не велося, вдалися до примусового виконання судового рішення. Та й тут не обійшлося без «приключок». Почалося з того, що у відкритті виконавчого провадження потерпілим відмовили, бо у виконавчому листі, якій видав Рожнятівський суд, не було вказано ідентифікаційний код боржника. Відповідно, перевірку його майнового стану було провести неможливо. Щоправда, через приблизно два тижні цей код, очевидно, знайшовся, бо постанова про відкриття виконавчого провадження все ж була винесена. Та коли ще через 13 днів, точніше, 31 серпня минулого року, працівник виконавчої служби навідався до боржника додому, то з’ясувалося, що він там вже не проживає і жодного майна, належного йому на правах власності, немає. Як стало відомо пізніше, чоловік ще 24 березня, через п’ять днів після рішення суду першої інстанції, знявся з реєстрації (іншими словами, виписався). Державний виконавець вніс подання до Рожнятівського суду про тимчасове обмеження у праві на виїзд громадянинові С. за межі України, а також про оголошення його у розшук. Отож 9 серпня 2010 року була прийнята відповідна ухвала, яку направили для виконання до місцевого райвідділу міліції.

    Тяжко сказати, як там її виконували. Принаймні, у матеріалах по цій справі є довідка сільської ради, датована вже 16 грудням, на території якої проживав С., що наразі там він не зареєстрований і його місце проживання невідоме. Щоправда, це швидко з’ясував дільничний інспектор, встановивши, що С. виїхав до своєї сестри у Харківську область. Мабуть, у декого гора спала з плеч. Бо це стало підставою для закриття виконавчого провадження тут, на місці. Хоча сам процес, так би мовити, де-юре не припинився. Але цим мали б вже займатися відповідна служба Харківської області, куди відправили виконавчий документ. Зауважимо, що потерпілі стверджують, ніби їх кривдник знову об’явився у своєму селі. Та на жодні контакти з ними з приводу відшкодування завданих збитків не виходив.

    Батько власника розбитої АУДІ зізнався, що підозрював державного виконавця, котрий займався цією справою в упередженому ставленні. Скаржився на нього і в прокуратуру, і голові ОДА. Та в результаті проведених перевірок в діях працівника не знайшли жодних порушень. Адже, як вже писали, потурбувався, щоби оголосити боржника у розшук і унеможливити виїзд, точніше, втечу боржника за кордон. З’ясував, що у чоловіка немає жодного майна та землі, за рахунок яких можна було б компенсувати завдані ним збитки. До речі, автомобілем, на якому було скоєне ДТП, він керував по довіреності. А згідно з законом, такі транспортні засоби не вилучаються для виконання рішення суду. Звісно, не може не дивувати, що людина дожила до 29 років і, як то кажуть, не має, ні кола, ні двора. До того ж ніде не працює, і, згідно з відповіддю з Рожнятівського центру зайнятості, не перебуває там на обліку як шукач роботи. Але разом з тим мав автомобіль, мав за що купити алкоголь…

    Передбачаю ще одне питання читачів – чому збитки не відшкодувала страхова компанія, де був застрахована автівка винуватця аварії. Та, як пояснили самі потерпілі, угода з ним була складена так, що страховики не несли жодних зобов’язань в разі скоєння їх клієнтом ДТП у нетверезому стані.
    І ось що виходить – апріорі держава ніби стоїть на сторожі, у тому числі, й наших майнових прав. Це чітко прописано в Конституції. У нашому випадку, здавалося б, усі державні інституції, на котрих покладене це завдання, нібито виконали свої функції. Проте, потерпілий так і залишився при своїх інтересах. Більш того, він потерпів не тільки внаслідок самого ДТП. Адже поніс, скажімо, 1141 гривню судових витрат, які також не відшкодовані. Додамо, що будучи студентом-заочником, заробляв переважно, виїжджаючи десь на будови та інші сезонні роботи. Але тоді, у зв’язку з тими судами та пересудами мусів цілий рік просидіти вдома.

    Не знає потерпілий також, що робити зі своєю розбитою АУДІ, котра вже більше року гниє на подвір’ї. Продав би її на запчастини – мав би хоч якусь копійку. Але ж у рішенні суду записано, що має віддати АУДІ своєму кривдникові, коли той відшкодує збитки. Щоправда, коли це станеться, ніхто не знає.

    Міркуємо, не лише один наш герой опинився у такій тупиковій ситуації. Тож ми звернулися за коментарем до адвоката Андрія Федини.

    Почнемо з того, говорить Андрій Романович, що у нашому законодавстві ніби все передбачено для того, щоби потерпілій стороні були відшкодовані усі матеріальні та моральні збитки. У Цивільно-процесуальному кодексі все чітко розписано – хто, яким чином і на яких підставах тощо має це робити. Та, як бачимо на прикладі цього випадку, у реальному житті не все так просто. Наприклад, помилка потерпілих полягає в тому, що ще під час заявлення цивільного позову вони не звернулися до суду з клопотанням про його забезпечення. Іншими словами, щоби одразу, ще до початку розгляду справи по суті був накладений арешт на майно боржника. Не було це, до речі, зроблено, й коли позивачі оскаржували судове рішення у апеляційній інстанції.

    Виконанням судових рішень у нас, як відомо, займається Державна виконавча служба. Судячи з тих документів, які я прочитав, відповідей на скарги потерпілих, нібито все робилося так, як належить. Хоча насторожує отой момент з ідентифікаційним кодом. З одного боку, у законодавстві не передбачено, що він має бути зазначений у судовому рішенні. З іншого – потерпілі самі його отримати не могли. І все у такому випадку залежало від судовиконавця. Ніби він свою справу зробив, та якщо звірити дати – відмови у відкритті виконавчого провадження у зв’язку з відсутністю ідентифікаційного коду та, в подальшому, його відкриття, то бачимо майже двотижневий термін. Цей час, очевидно, працював на боржника.

    Що робити далі? Нагадаю, що за виконанням будь-якого судового рішення здійснюється судовий контроль в межах, передбачених сьомим розділом Цивільно-процесуального кодексу України. Тобто, потерпілі у даному випадку знову можуть звернутися до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність виконавчої служби, щодо порушення їхніх прав. І вже суд має визначити подальшу процедуру виконання рішення.

    Чи можна у нашому випадку притягнути боржника до кримінальної відповідальності за ухилення від виплати потерпілим майнової та матеріальної шкоди? Ні. Бо відповідна стаття Кримінального кодексу (372) передбачає таку відповідальність лише по відношенню до посадових осіб. Щоправда, є ще 388 стаття ККУ – приховування майна, на підставі якої можна було б порушити кримінальну справу проти боржника. Але це робиться тільки у тому випадку, коли на майно було накладено арешт. Знову ж таки, у нашому випадку майно відсутнє.

    – Отож, Андрію Романовичу, не мали люди клопоту та придбали автомобіль. Боржник може вийти сухим з воді, скажімо, помінявши прізвище. Це ж нині нескладна процедура.
    – Безперечно. І залишається тільки одне – в кінцевому рахунку звернення до Європейського суду з прав людини. Адже держава гарантує нам збереження нашого майна. І коли її представники з цим завданням не справляються, то хай вже сама бере на себе відповідальність. Лише, зауважу, що до Європейського суду можна звертатися тільки тоді, коли в межах України були використані всі засоби для відстоювання своїх прав. Скажімо, були звернення до Верховного суду і таке інше. Я не юрист-міжнародник, тому, як конкретно оформляти цю процедуру сказати не можу. Проте знаю, що з України надходить доволі багато звернень до Європейського суду і не раз трапляється, коли всі питання вирішуються ще до розгляду справи по суті. При чому, в цих випадках ніякої потреби у судовиконавцях немає.

    Ігор НИКОРОВИЧ.
     

    (Visited 185 times, 1 visits today)
  • 180x150