• 180x150
  • Porto Franko 2018. Цього разу Франківськ теж буде портом, але повітряним

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Черговий масштабний Porto Franko відбудеться у червні цього року. Ростислав Держипільський, Ілля Разумейко та Роман Григорів готуються знову перетворити Франківськ на мистецький порт.

    Один із засновників Porto Franko, композитор Роман Григорів розповів «Репортеру», яких сюрпризів очікувати цього разу, про потенціал палацу Потоцьких і подолання оперної кризи.

    – Романе, фест точно буде? Програма є?

    – Програму ще формуємо, але кістяк вже є. Насправді, контент – це круто, але саме контекст формує контент. Наше місто – абсолютний креативний простір. І будь-який контент тут зазвучить, заграє, проявиться по-іншому.

    Концепція буде іншою. Минулого року був морський порт, а цьогоріч – повітряний. І в ньому ми знаходимо новий сенс. Попередній слоган: «Порт Франківськ – турбіна сучасного мистецтва України». Уся тематика буде пов’язана з повітрям, матиме відповідний контент. Поєднаємо море й повіт­ря. Далі хочемо зробити космічний порт чи портал.

    Гогольфест у Києві робить паузу. І, на жаль, Porto Franko лишається фактично єдиним на всю Україну пов­номасштабним мультидисциплінарним фестивалем сучасного мистецтва.

    – Porto Franko перебере на себе роль Гогольfest’у?

    – Porto Franko – самобутній фестиваль. Ми з самого початку робили його таким. Єдине, що об’єднує ці два фестивалі, – мультидисциплінарність. Фактично Гогольfest реінкарнував Porto Franko, і ми за це вдячні. Нині ми вже можемо стати топовим фестивалем. Київ – центр України, а Франківськ – центр Європи, це геть різні речі.

    – Підійде будь-який контент, бо публіка в нас не дуже перебірлива?

    – Останні два роки франківці споживали культурний контент, якого не було ні в Києві, ні у Львові.

    Франківськ – невелике місто, має неповторну атмосферу, яка міняє контент, робить його кращим. Це важко пояснити, та коли сюди заїжджає будь-який персонаж – артист, художник, музикант – він у Франику набуває нових якостей… Ми заїхали у підвал драмтеатру одразу після Нью- Йорка, і Франківськ зустрів нас затишком, домом. Я тут міняюся, стаю самим собою. В мене стільки сили появляється, що хочеться гори перевертати!

    – Гроші знайшли?

    – Олександр Шевченко і Анатолій Матвієнко досі підтримують фестиваль. На щастя, Івано-Франківськ має таких меценатів. Сьогодні запросити артистів з-за кордону – непросте завдання, враховуючи курс валюти. Завдяки такій підтримці та злагод­женій команді у нас є можливість щось робити. Якби в кожному обласному центрі були подібні ініціативи, ми б мали нині зовсім іншу культурну мапу країни.

    – Минулого року ви зайшли в один з корпусів палацу Потоцьких. Цьогоріч розраховуєте на палац?

    – Безумовно, це основна артерія міста і стратегічно її треба прокачувати мистецтвом. У жодному випадку не треба робити його розважальним центром. Це остання у Франківську мистецька територія, де можна прогриміти на всю Україну, і знатимуть не так про Франик, як про палац Потоцьких. Він має історію. Для нас – це самобутній острів у місті.

    – З минулого досвіду, від яких локацій відмовитесь?

    – Думаю, відмовлятися не будемо, будемо розширюватися. Є ідея охопити всю архітектуру Франика. Ідея настільки жирна, що зараз не розповім, але буде круто.

    Будемо більше розкривати тематику порту – крім піску, з’являться звукові інсталяції. Відкриття буде більш музичним і перформативним, але з локацією ще не визначилися. І ми б не хотіли виділяти головну і неголовну локації – усі головні.

    Хочемо стати фестивалем номер один в Україні і світі. І для цього треба якомога більше інтегрувати цей світ до нас. Не просто запросити, а щоб учасники їхали. Я точно бачив зо 20 румунів, які приїхали до нас на виступ Subcarpati, на нашу театральну програму приїздили австрійці, французи, шведи. І якщо місто прийматиме туристів, почне розвиватися.

    – Рік тому в драмтеатрі відбулася прем’єра нео-опери жаху «Гамлет». Її побачили й за кордоном. За цей час вистава змінилася?

    – Для нас вона еволюціонувала. Нині ми всіма кінцівками відчуваємо те, що відбувається на імпровізованій сцені, та як усе сильно пов’язано. Вистава виросла. Це реальний успіх, що нас запросили на шекспірівський фестиваль у Польщі – в один із центральних і найбільших шекспірівських театрів у Європі. Виступити на головній сцені та ще й дати дві вистави – це великий успіх. І для франківського драмтеатру це іміджеве досягнення.

    – Ви з Іллею Разумейком долучилися до створення музики для фільму про оперного співака Василя Сліпака «Міф»…

    – Ми тоді готувалися до Porto Franko і не мали нагоди написати нову музику. Тому надали фрагменти з опери-цирк «Вавилон». Її використали у найбільш ключових місцях фільму. Це арія Набукко у вступній частині, фрагмент Аве Марії у кульмінації та фрагмент арії Іштар в епізоді смерті Василя.

    – Наприкінці року ви презентували треп-оперу «Wozzeck» з Юрієм Іздриком, але до Франківська вона так і не доїхала. Буде на Porto Franko?

    – Зараз ще вирішуємо. Коли ми з Іллею Разумейком займаємося організацією фесту, то краще не грати нічого і не займатися творчістю. Коли є тисячу питань, а треба зосередитися на музиці, де теж усе на тобі, мозок розривається.

    «Wozzeck» – експеримент з інтеграції німецького авангарду середини ХХ століття в масову культуру. Це треба чути й бачити. Нам вдалося знайти нове відчуття і новий естетичний інструмент роботи з різними видами мистецтва – як от, треп-опера. Будемо далі рухатися в цьому напрямку. З Ізд­риком приємно працювати. Він ще той станіславський феномен – дуже теат­ральний. Його енергія та експресія дали свій результат. Скоріш за все, покажемо фрагменти опери на відкритті фестивалю.

    – Є межа новаторства в опері?

    – Я не можу сказати, що ми з Іллею – оперні новатори. Ми для себе розширяємо цей жанр, надаємо йому нових сенсів, трохи розслабляємо і він стає не таким пафосним, простішим – без особливих декорацій і тенорових арій, коли всі помирають і плаче весь зал. Опера – це стан афекту, за яким приходять люди. В нашому випадку є той самий афект, але в сучасному апгрейді. Тому кожна наша опера – це подолання оперної кризи і стереотипів.

    (Visited 21 times, 1 visits today)
  • 180x150