Водолаз-рятувальник

  • 180x150
  • Опубліковано:

    «Боятися треба не мертвих, а живих», — ця фраза в устах мого співрозмовника — водолаза-рятувальника Івано-Франківської обласної водолазно-рятувальної станції 45-річного Олександра Кадобняка звучить далеко не тривіально. Зокрема, на його рахунку чотири врятовані життя на воді, та ще більше доводилося розшукувати тих, кому вже, на жаль, допомогти не було чим.

    – Мертвого розшукав, узяв на руки і підняв, — продовжує Олександр відповідати на запитання, наскільки страшно опинитися під товщею води наодинці з утоплеником. — А коли рятуєш живого, то не знаєш, що від нього чекати. Треба остерігатися, аби самого не втопили. Бо люди в такій ситуації, як правило, впадають у паніку.

    Випадок на озері


    Приводом для нашої зустрічі став випадок, про який ми вже повідомляли в «Галичині». 27 листопада водолаз Кадобняк врятував на міському озері 50-річного жителя Івано-Франківська, котрого затягнув у воду власний пес. Чоловік гуляв на березі з собакою породи хаскі — це різновид сибірської лайки. Тварина доволі сильна і люта, вона пристосована для існування в особливо важких умовах північних зим. Тож повідець у господаря був міцно зафіксований на зап’ясті руки. Його песик помітив качок, котрі плавали на озері. Будучи мисливської крові, собака рвонув до них з такою силою, що навіть майже двометрового зросту, фізично розвинений власник тварини, який свого часу працював в одній з серйозних силових структур, не зміг його втримати і сам опинився у воді.

    Це помітив матрос Андрій Попадинець, який стояв на вахті. Одразу підняв тривогу. Олександр Кадобняк, котрий чергував того дня, разом із начальником Івано-Франківської водолазно-рятувальної станції Миколою Хоробом вибігли на причал.

    — Бачу в районі шлюзу по пояс у воді стоїть людина, — згадує рятувальник. — Пса спершу не помітив, тож не второпав, чого чоловік там опинився. Почав горланити на нього, мовляв, якого біса заліз туди, вилазь негайно. А він абсолютно не реагує на мене. Ніби якийсь чумний. Тим часом уже побачив, що пес далі тягне його у воду.

    Я дав команду матросові Попадинцю стрибати в човен, де у нас був рятувальний круг, і плисти до потопаючого. Сам узяв «кінець Александрова» — такий спеціальний шнур, який кидають потерпілим, і з начальником станції Миколою Хоробом побігли берегом. Ми опинилися на місці швидше. Чоловік уже був під водою. Він намагався випірнути, але пес, котрий і сам почав потопати, намагаючись врятуватися, вилазив на свого власника і знову притоплював його. Від берега це було метрів 18, а глибина озера у тому місці досягала двох метрів. Чекати не було на що, тож зняв куртку, блайзер, вийняв телефон та пірнув у воду. Доплив до чоловіка, спершу зняв поводок з руки…

    Холодна вода не лякає


    – Вибачте, що перебиваю. Ви ж стрибнули, по суті, в крижану воду. Це ж небезпечно.

    — Ми з Андрієм Попадинцем моржі. Отож холодна вода мене не лякає. На той момент, коли добрався до потопаючого, він уже був з головою у воді. Схопив його за комір бушлата, в якому той був одягнений, та й почав тягнути до берега.

    …Тут зробимо невеликий відступ від нашої розмови і зазначимо, що потерпілому неабияк пощастило. Ми вже згадували, що він був не з худеньких. Додайте сюди вагу мокрого зимового одягу. Тож добре, що Олександр Кадобняк сам міцної статури і у нього вистачило сил витягнути чоловіка з води. Його пес, до речі, сам виплив і потім, мабуть, на знак вдячності, лизав рятувальникам руки. Звісно, це цікавий момент, але, розмовляючи з Олександром, думав, що він, між іншим, батько шістьох дітей, серйозно ризикував своїм життям. Ну з крижаною водою ми все з’ясували. Але раптом потопаючий з переляку почав би поводитися неадекватно?

    — По-перше, ми знаємо, як поводитися в таких ситуаціях. Дійсно, близько підпливати до потопаючого небезпечно. Я й не підпливав. Як вже казав, що схопив його за комір. До речі, деяке побоювання було — чи не потягне він мене за собою. Бо у чоловіка очі були якісь очманілі. Але діяв уже, по суті, за інерцією. Метрів зо два протягнув, поки не добрався до місця, де вже можна було стати на ноги.

    На березі потерпілому одразу надали першу допомогу. Він хоча й наковтався води, але відійшов швидко. Маємо на увазі фізично. Бо з точки зору психологічного стану, то перебував у якомусь оціпенінні. Навіть спершу на ноги встати не міг. Тож довелося Кадобняку померзнути разом із ним деякий час на березі. і навіть вже на рятувальній станції, де його переодягли в сухий одяг, відігріли, чоловік ще не усвідомлював реалій. Все перепитував, де він, що сталося, який сьогодні день… Але незабаром і це минулося.

    По дну Ельби на танку


    Що ж, добре те, що добре закінчується. Та, повірте, пишемо це без пафосу, трагедії вдалося запобігти завдяки професійним діям рятувальників і передусім мужності мого співрозмовника, котрий, не вагаючись, пірнув у крижану воду за «потопельником». Вважається, що у цю службу набирають людей, котрі служили на флоті. Та Олександр Кадобняк, виявляється, танкіст.

    Демобілізувався 1990 року у званні прапорщика. Хоча під водою довелося побувати, коли танкістом кілька разів форсував по дну ріку Ельбу в Німеччині, де проходив службу. Зрештою, до води він звик змалку. По-перше, народився в Одесі. Пізніше, коли з мамою повернулися до її рідного Івано-Франківська, то оселилися неподалік від міського озера, на теперішній вулиці Мазепи. Отож при першій-ліпшій нагоді біг купатися. А ще, згадує Олександр, з дитинства його захоплювали катери, човни, котрі були на озері. Отож коли після звільнення в запас визначався з майбутнім місцем працевлаштування і приятель Андрій Петровський, який працював рятувальником, запропонував іти сюди, довго не роздумував.

    — Підійшов керівництву та колективу, — згадує Кадобняк. — Спершу мене прийняли на посаду матроса. Далі були водолазні курси в Києві. і ось уже десять років працюю водолазом. Щоправда, у мене була деяка перерва, коли запропонували роботу з більшою зарплатою. Але врешті-решт знову повернувся в нашу службу.

    – Випадки, подібні до того, з якого почали нашу розмову, ще були?

    — Звісно. Пригадую, кілька років тому врятували також на озері одного чоловіка. Він на п’яну голову посперечався, що перепливе озеро. Якби не ми, був би це його останній заплив. Хоча врешті-решт, чоловік своє знайшов. Пізніше втопився у якійсь калюжі, знову ж таки будучи п’яним.
    А ще якось довелося витягувати з води іншого чолов’ягу. До нас його двічі рятували рибалки, потім ми. Він уже перебував у такому стані, що викликали «швидку допомогу». А коли приїхали лікарі, то так розбушувався, що довелося викликати так звану «13-ту бригаду». Виявляється, чоловік мав намір втопитися, а ми йому завадили. Власне, я говорю про тих, хто реально міг загинути. Бо доволі часто доводиться надавати допомогу тим, хто перевертається на човнах, катамаранах тощо. Таких ми навіть не рахуємо як врятованих.

    Водолаз — це професія


    – А є від цього задоволення?

    — Звичайно є. І люди вдячні. Як врятовані, так і навіть тоді, коли знайдеш «потопельника» і родичі хоч зможуть його поховати. А це, до речі, не так легко. Не завжди вдається знайти тіло. Якось, це був березень, здається 2007 року, на Дністрі перевернувся човен, у якому було троє людей. Двоє випливли, а третій втопився. Так його знайшли аж через дев’ять місяців, і то випадково. Екскаватор в одному місці вибирав гравій і зачепив тіло ковшем. Виявляється, чоловіка течія забила в один із кутів ріки, крига над яким тоді ще не скресла, відповідно водолаза туди не спустиш. До того ж його замулило і наші пізніші пошуки результату не дали.

    Взагалі, скажу, на Дністрі, дуже тяжко працювати. Нерівне дно, просуватися по якому заважають ще й різні корчі, каміння і дуже сильна течія. Коли йдеш проти неї, то буває, що доводиться загубник руками притримувати, аби вода не вирвала.

    – І не буває страшно?

    — Як не буває.

    – А на що розраховуєте?

    — На удачу, на товариша, котрий там, наверху, тримає страхівку.

    …Зауважимо, що за свою роботу водолаз другого класу Олександр Кадобняк отримує якихось 1200 гривень, інколи трошки більше. Це з різними надбавками, преміальними тощо. Щоправда, під час торішньої повені був відзначений грамотою Тисменицької райдержадміністрації та премією в розмірі 100 гривень. Та якби таке було щомісяця. А нагадаємо, що Олександр багатодітний батько. Отож щоб прогодувати родину, у вільний час підробляє столяром. До пенсії йому залишилося якихось п’ять років. Водолази виходять на неї в 50. Хоча, як каже сам, триматиметься на плаву, точніше, спускатиметься під воду, поки лікарі не спишуть зі служби.

    Насамкінець я запитав, чи погодиться, щоби його назвати модним нині словом «дайвер». «Ні, — відповів Кадобняк. — Дайвінгом займаються любителі, які шукають якихось гострих емоцій, проводять так свій вільний час». А він саме водолаз. Бо це робота, відповідальність, врешті-решт професія.

    P. S. З початку цього року працівники Івано-Франківської обласної водолазно-рятувальної служби врятували на водоймах області 9 осіб. Розшукали 16 тіл загиблих.

    Ігор Никорович, заслужений журналіст України


     

    (Visited 33 times, 1 visits today)
  • 180x150