Максим Стріха: Якщо Україна нині втратить науку — вона втратить цивілізаційну перспективу

  • 180x150
  • Опубліковано:

    У понеділок в рамках ХIII Міжнародної конференції з фізики і технології плівок та наноструктур головний науковець інституту фізики напівпровідників НАН України доктор фізико-математичних наук Максим Стріха прочитав у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника лекцію «Фізика графену: стан і перспективи використання. Вклад українських науковців у проблематику». Година блискучого наукового аналізу напряму викликала щире зацікавлення як студентів, так і викладачів. і вкотре довела, що український фізик-теоретик наділений хистом непересічного популяризатора науки. Втім, Максим Стріха давно добре відомий загалу і як людина креативна й державотворча, яка завжди займає активну життєву позицію, а також ще й відіграє вагому роль в українському літературному процесі. Пропонуємо увазі наших читачів інтерв’ю з Максимом Стріхою.

    – Держпремія в галузі науки і техніки присуджується указом Президента України зазвичай до 1 грудня поточного року. Однак з того часу пройшло півроку, а лауреатів-2010 так і не названо. За всю 40-літню історію існування найвищої державної відзнаки «За видатні наукові дослідження» такого ще не траплялося. Незрозуміло тоді також, як може влада проводити в державі одночасно пару десятків реформ і при цьому зовсім забути про самих науковців? Як оцінюєте стан науки сьогодні?

    — Мені важко навіть коментувати цей безпрецедентний випадок, тим більше я тут сторона зацікавлена, бо серед тих, хто мав її отримати, великий колектив авторів-біохіміків, в складі якого — і моя мама — Надія Гула. Дуже добра робота про новий клас фармацевтичних речовин. Але загалом мені важко коментувати все те, що відбувається протягом останнього року. Я можу лише сказати, що система підтримки університетської освіти в країні виявилася знищеною взагалі. Цього року відбувалася боротьба за повноваження між Табачником і Семиноженком. Останній очолив агентство, але університетська наука залишилась у складі міністерства. При цьому Табачник зруйнував міністерство — у нього нині вперше в історії немає наукового фахового департаменту, залишки науки приклеєно до акредитаційно-ліцензійної структури, і цього року вперше не відбулося навіть заслуховування наукових звітів проректорів з науки. Себто насправді навіть нікому було прорефлексувати: «А що саме відбувається?» і прийняти якесь рішення, що потрібно робити. Це показник ставлення цієї влади до науки. Справді, наука серед нинішніх владних еліт просто нікому непотрібна і ніхто там не розуміє, що з нею робити і яка з неї користь. Єдина людина, яка, мабуть, намагається щось робити, — це Семиноженко, все-таки вчений з іменем. Але інших людей в уряді, які би розуміли, навіщо потрібна наука Україні, просто немає… Трагедія в тому, що міністерство, яке мусить займатися університетською наукою та науковими питаннями, очевидно, не цікавиться нічим, крім специфічних речей — зміни схем історії тощо.

    – Тобто, згадуючи звітну доповідь президента АН ВШ України Віталія Стріхи на загальних зборах АН ВШ України ще в грудні далекого 1996 року, де він висловив надію, «що найближчим часом в нашій країні розум та освіта стануть справді потрібними та вагомими», його доповідь і побажання досі залишаються актуальними?
     

    — Скажу, що цей рік був справді трагічний. Настрої дуже тривожні, бо з університетською наукою активно розправляються. Насправді на черзі — академічна наука: нині просто багато бізнесових структур стоїть на позиції низького старту за майно і нерухомість НАНУ. Але якщо Україна нині втратить науку, — вона втратить цивілізаційну перспективу. Єдине, що Україну сьогодні тримає, це те, що вона не скотилася до позиції Буркіна-Фасо з чорноземами, — все-таки достатньо високий рівень науки й освіти. Все ще достатньо високий. Якщо ми це зруйнуємо, — відновити вже не зможемо ніколи.

    – За професором Малицьким, наука може виконувати економічну функцію при загальному її фінансуванні в обсязі 0,9% ВВП і вище. В Україні бюджетне фінансування науки здійснюється на рівні 0,4% ВВП.

    — Про економічну функцію української науки говорити складно: якби вона її виконувала, то спростувала б усі науково-метричні закони, хоча насправді є окремі моменти, де присутній позитивний ефект навіть в рамках нашої низькоукладної економіки.

    – Коли можемо очікувати в Україні ультрасучасний науково-технологічний комплекс, подібний до того, який будують у Сколкові росіяни?

    — Ніколи. Росіяни значно потужніші, ніж українці, в науці. Хоч у них спостерігається також ряд проблем. Науковий бюджет Росії — це 20 млрд.$, а не 0,6 млрд.$ як в Україні. Але водночас це не 80 млрд.$, як у Китаї, і не 340 млрд.$, як в Америці. Крім того, в Росії мають звичку красти, і до всього — ще й «підкилимна» боротьба, а ще в Росії триває велика боротьба за спадщину Російської академії наук і є висока ймовірність, що РАУ буде ліквідовано. Відтак я не думаю, що Росія буде в майбутньому головним гравцем на світовій науковій сцені.

    – Словом, наука в Україні перебуває в «загоні»…

    — У мене з приводу діяльності міністра освіти і науки, молоді та спорту складається враження, що реалізовується дуже фаховий план дій знищення останньої конкурентної переваги України у сфері освіти й науки. Я не торкався освіти, але я вам сказав про шкідливі дії в науці. Очевидно, має настати різкіша суспільна реакція, а суспільство мусить виробити чіткий і дієвий механізм протидії.

    – Як оцінюєте власні напрацювання в МОН? Зокрема щодо доступу до наукової інформації в он-лайн.

    — Це колосальна проблема — доступ до джерел сучасної науково-технічної інформації. Ми реалізували цей проект з міністром іваном Вакарчуком. Більше того, я встиг «вибити» під нього гроші. На жаль, знову проявив себе професор Табачник, який використав ці кошти з іншою метою. З другого боку, немає проблеми доступу як такої: ви можете що завгодно «скачати» з будь-якого наукового сайту, але в середньому завантаження наукової статті з провідного західного журналу коштуватиме близько 30 доларів. Для нашого науковця ця сума непідйомна. Ми домовилися, що через мережу УРАН, яка об’єднує 60 наших університетів і ще близько трьох десятків академічних установ, нам пропонуватимуть наукові публікації за фантастичними пільговими цінами. В результаті перемовин завантаження 30-доларової статті наукового журналу видавництва Springer коштувало три гривні. Але, як бачимо, згадуваний міністр має інші пріоритети і цей проект закрив.

    – В Україні до списків ВАК внесено понад 600 вітчизняних видань з природничих і технічних наук. А скільки з них мають відповідний імпакт-фактор, адже, перефразовуючи братів Гонкурів, сьогодні науковець має бути лакеєм свого успіху?

    — На жаль, дуже мало. За рахунок нашої інертності ми сильно тут програємо. Я намагався стимулювати цей процес, влаштовував різні спеціальні семінари, ми домоглися збільшення цих показників. Але сьогодні виглядає, що це знову нікому не потрібно. Хоч це доволі важливо в плані нашого входження в європейський науковий простір. Бо зрозуміло, що ввійти з десятком цитованих сьогодні на Заході журналів — це ганебно. Реально, за моїми підрахунками, принаймі, 50 українських журналів могли б отримати імпакт-фактор.

    – Одного разу ви зауважили, що наша наукова еліта не завжди розуміє важливість популяризації науки в суспільстві. У світі професори часто змушені добувати гранти на підтримку своїх кафедр, а без популяризації цього досягти доволі важко.

    — Це трагедія, причому я навіть не знаю з якого боку до неї підійти. Коли поглянути на ЗМі, то складається враження, що вони займаються масованою дебілізацією населення. Особливо це стосується телебачення, де в принципі не допускається нічого більше за те, що може сприйняти пересічна домогосподарка. Себто замість того, щоб піднімати її рівень, ми опускаємося до її рівня. Мене вжахнуло інтерв’ю з Бенкендорфом, де він сказав, що в нього є блискучий запис опери Верді «Ріролетто», але він його ніколи не поставить, бо хто ж тоді буде дивитися Перший національний канал. Бенкендорф, який опустив до рівня плінтуса телеканал «інтер», тепер робить теж саме з головним телеканалом України! Напевно, тут також є частка вини й журналістів, які би мали пам’ятати, що наша країна ще залишається з високою наукою, а наші вчені — благодатний сюжет для нарисів, роздумів, досвідчень, як врешті й цікавих науково-популярних текстів і програм загальноосвітнього рівня. У нас натомість з’являються у ЗМі жахливі середньовічні забобони, ворожки і таке інше. Потрібно не забувати також, що науковці за своєю природою не є люди публічні, хоча тепер вони дедалі більше розуміють, що для самовиживання мусять робити певні кроки в напрямі власної популяризації.

    – Ще 2006 року ви своїм «Українським художнім перекладом: між літературою та націєтворенням» вивели українське суспільство на інший якісно вищий вимір самоусвідомлення. Чи побачили це у світі і, до речі, як розриваєте себе між фізикою і лірикою?

    — Ви знаєте, так сталося. Можна сказати, що все життя поділив між двома сферами. Без сумніву, досягнув би більшого як фізик, коли б не займався перекладом, і, напевно, більше, як перекладач, коли б не займався фізикою, — це правда. Хоча для мене обидві сфери важливі. Оскільки я науковець, мені завжди було цікаво також осмислити предмет моїх занять. Отож ця монографія справді є предметом аналізу. Я був втішений, коли буквально місяць тому побачив в одному з найпрестижніших західних перекладознавчих журналів, де автор з університету Огайо фактично переказує згадувану монографію Стріхи з детальними посиланнями на неї. Я радий, що ця монографія показала, в ім’я чого працювали всі перекладачі.

    – Що нового очікувати українським читачам від відомого перекладача Стріхи?

    — Стріха-перекладач нарешті закінчив новий повний переклад першої частини «Божественної комедії» Данте — «Пекла». Я сподіваюся що цей переклад з’явиться цього року у львівському видавництві «Астролябія».

    – Чи плануєте продовжувати серію популярних видань, подібних до «Суржика»?

    — Завжди потрібно вміти чимось жертвувати. Це був час, коли я співпрацював з Українським центром культурних досліджень. Текст згадуваної роботи є доступний в інтернеті. Але сьогодні в мене, на жаль, через необхідність зосередитись на фізиці й залишити якусь гідну присутність у перекладі, такі культурологічні зацікавлення дещо відійшли на другий план.

    – І все-таки чим захопила вас фундаментальна фізика?

    — Вона дуже цікава, і вона дуже красива. Я народився в науковій родині, себто в мене не було вибору. З дитинства було в мене закладено, що наука — найцікавіше, що може бути, і це дуже симпатична сфера діяльності з високими фаховими критеріями. І нині ці критерії фаховості й порядності в науці збереглися, на відміну від суспільства. Коли я працював у міністерстві, то час, коли я приходив до інституту, був просто відпочинком. Виявляється, як важливо інколи мати змогу спілкуватися з нормальними порядними людьми! Для мене стояло, може, інше питання вибору: між біологією — мама й покійний дідусь — відомі біохіміки, і фізикою — покійний батько відомий фізик. Під його впливом я зробив вибір і не шкодую. Фізика завжди приносить доволі цікаві сюжети, подібно до дивовижного вуглецевого шару завтовшки лише в один атом, який, можливо, за кілька років приведе до нової революції в електроніці графену, про який я розповідав сьогодні. 

    Роман Івасів

    (Visited 29 times, 1 visits today)
  • 180x150