Микола Найдич: Давайте судити по результатах…

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Здивувало, що коли заходив до кабінету нинішнього начальника управління СБУ в Івано-Франківській області Миколи Найдича, традиційно не примусили залишити стільниковий телефон у приймальні. Зрештою, й приймальні не було, та й кабінет був не подібний на той, в якому раніше перебували очільники цього відомства. «Цей кабінет одного з заступників, який чудом вцілів під час штурму». – каже Микола Васильович. – «Бачите, працюємо, по суті, в польових умовах. Тільки недавно усі вікна поставляли, від протягів чимало працівників захворіло. Але на це не зважаємо, бо нині перед нами стоять дуже серйозні завдання, які потрібно виконувати».

    Авжеж, в будівлі Служби безпеки і досі доволі стійкий сморід гарі, закопчені чорні стіни, що створює гнітючій настрій. Щоправда, в день мого візиту у Миколи Найдича було зле на душі, бо отримав інформацію, що двох його товаришів, з якими свого часу служив не просто в одному відділі, але й сидів з ними в одному кабінеті, тяжко поранили терористи в Слов’янську. А з іншого боку, неприємний осад залишився від того випадку, коли під стіни управління прийшли самооборонівці та «Правий сектор», вимагаючи його відставки.

    – Мені дуже прикро було слухати ті безглузді закиди, особливо, коли кричали, начебто я причетний до розстрілу людей на Майдані. Маю інформацію, що спеціально шукали, хто б це міг засвідчити. – говорить Микола Найдич. – Навмисне вказували не ту назву села, де я народився і виріс, нібито у мене є якась підстава приховувати, звідки родом. Ну і почув ще чимало чого образливого та недостовірного на свою адресу, на що просто не мав наміру відповідати.

    Родом я з села Делієва Галицького району. Батьки – вчителі, мама свого часу навіть була завучем школи, а тато й нині, хоча й пенсіонер, ще викладає. Я після школи, відслуживши в армії, вступив на історичний факультет Прикарпатського педагогічного інституту імені В. Стефаника. По закінченні якого мені, як, до речі, чимало іншим випускникам нашого факультету, запропонували працювати в Службі безпеці молодої української держави. Це був 1992 рік. Наша спецслужба тільки створювалася, ну і така пропозиція не могла не бути заманливою для молодої людини. Отож, особливо не роздумував. Головне, що підійшов і за фізичними, і за моральними та іншими даними для цієї служби. Щоправда, спершу довелося ще закінчити тоді ще національний інститут СБУ в Києві. Коли постало питання розприділення на роботу, то мені запропонували залишитися в центральному апараті Служби безпеки. Можливо, зіграла свою роль й та обставина, що тоді з житлом було дуже сутужно, а моя дружина була киянкою, тож, принаймні, не треба було думати, як мені надати квартиру.

    З самих початків я потрапив у відділ, завданням якого була боротьба з тероризмом. Там пропрацював доволі довго, ну а останньою керівною посадою, яку займав, це заступник начальника головного управління Служби безпеки в Києві та Київській області. З 2010 року я був офіцером діючого резерву, а півроку тому став, так би мовити, чистим пенсіонером. Як бачите, жодним чином до ніяких подій на Майдані причетності просто не міг мати, як і жодних справ з режимом Януковича. Тож коли нинішнє керівництво Служби, навіть і держави, запропонувало очолити управління в Івано-Франківській області, звичайно погодився. Виходить, що мій досвід, моя фахова підготовка може бути корисна як для нашої структури, так і для області, держави загалом в цей нелегкий час.

    – Але Вам закидають, що не отримали згоду громади на своє призначення. Серед кандидатур начальника нашого управління, які відправили Наливайченку, Вашого прізвища не було, і Вас призначили, так би мовити, понад його спиною.

    – Щодо призначення, то це прерогатива не однієї особи. В нашій структурі є спеціальний підрозділ по роботі з особовим складом. Він підбирає і пропонує голові Служби для розгляду кандидатури на ті чи інші посади. Крім того, при голові Служби є також колегія, яка так само розглядає кадрові питання. В кінцевому рахунку, указ про моє призначення підписаний нині виконуючим обов’язки Президента. Як бачите, стати керівником регіональної структури лише тому, що хтось один цього захотів, просто неможливо. Так, я знаю, що були й інші кандидатури на цю посаду, але чому вони не пройшли мені не відомо.

    – Зрештою, в жодній країні світу, навіть найбільш демократичній, здається немає такої практики, щоби керівників спецслужб, в тому числі й регіонального рівня, обирали методом народного голосування.

    – Попри те, люди мають право на свою думку, мають право висловлювати недовіру або довіру, але все має бути вмотивованим. Тому я зустрічався з громадськістю, відповідав протягом кількох годин, в тому числі, й на каверзні питання і сказав, якщо ви маєте, або будете мати інформацію, яка може перешкоджати в тому, щоби я зайняв посаду керівника управління СБУ в Івано-Франківській області, будь-ласка, оприлюдніть її. Зрозуміло, в такому випадку у мене не буде жодного морального права пропонувати в подальшому свої послуги керівництву Служби безпеки. Але все, що я чую, в тому числі й коли пікетували будинок управління, що їм щось не подобається, а що пояснити не можуть. І я кілька разів казав громадськості – давайте судити не по тому, подобаюся я чи ні, а по результатах роботи. І для того, щоби було видно її, щоби громадськість знала, над чим ми працюємо, в яких умовах живемо, реалізовуємо ті завдання, які ставить перед нами і керівництво Служби, і керівництво держави, бо дехто закидає, що я прийшов сюди з метою «зачистки», тільки незрозуміло, якої, то я вийшов з ініціативою створити при начальникові управління Громадську раду. Сюди запрошено представників з боку громадських організацій. Створено положення про цей орган, проведено перше засідання. Звичайно, представники Громадської ради не зможуть отримувати деяку інформацію, яка становить оперативну чи державну таємницю. Але вони, зможуть перебувати, так би мовити, на пульсі тих усіх подій, заходів, які здійснюватиме управління СБУ в Івано-Франківській області. Та, водночас, хочу, щоби ті, хто увійде до Громадської ради усвідомили, що вони не тільки будуть контролювати нас, але й доведеться допомагати в нашій роботі. Ми потребуємо такої допомоги, бо один у полі не воїн.

    – Це Ваша ініціатива, чи подібні Громадські ради будуть створені у всіх регіональних управліннях?

    – Думаю, що там, де є потреба в подібних органах керівництво Служби підтримає цю ініціативу. Тим більше, воно поставило, зокрема, мені, задачу знайти компроміс з людьми, консолідувати суспільство, щоби не було міжетнічних, міжрелігійних конфліктів.

    – Мабуть, маєте ще таку проблему, що після штурму управління СБУ, наскільки мені відомо, дехто з Ваших підлеглих, м’яко кажучи, ображений на учасників акції. Інші почувають себе дещо пригнічено. І як в такій ситуації вони працюватимуть на благо людей? Хоча, як на мене, самі винні. Треба було просто відкрити двері, як зробила міліція і там ніхто не постраждав, нічого не було зруйновано. Пригадується, як у 2004 році під час Помаранчевої революції, коли колона демонстрантів проходила попри будівлю УСБУ, вийшов сам генерал Сахнюк у формі, засвідчивши тим самим, що спецслужба з народом. А тут ніхто не вийшов, ось це народ і збурило…

    – Скажу, так, у деяких співробітників є своє бачення на ту ситуацію: хто що робив, хто правий, хто не правий… За кожним фактом ми проводимо службові перевірки. Тут, до речі, Громадська рада багато могла б допомогти мені розібратися в тих подіях.

    В цілому, як у нас кажуть, морально-психологічний клімат в колективі здоровий. І ми готові до виконання тих завдань, які поставлені перед управлінням. Поки що ніхто зі співробітників не заявив про небажання працювати в нових умовах в спецслужбі. Навпаки, багато хто виявляє свою ініціативу, скажімо, в такому плані, що приносять з дому свою оргтехніку, бо під час штурму вона була вся знищена, щоби було на чому працювати.

    – Суму завданих збитків підрахували?

    – Вона становить біля 9 мільйонів гривень. У нас практично немає коштів на відновлення тих руйнацій, зокрема для ремонту приміщення. Враховуючи, яка скрута в державі, нам виділяють гроші тільки на зарплату працівникам. Тому, коли організуємо Громадську раду, сподіваюся, вона звернеться до населення, підприємців тощо, щоби виробити механізм для допомоги у відновленні приміщення.

    – Наскільки мені відомо, найбільше переймаєтеся втратою зброї. Хоча, чесно кажучи, якщо б мені звідти щось перепало, не відгукнувся б ні на які заклики про її здачу. Подивіться, що робиться на Сході. Усі так звані сепаратисти озброєні, а ті, хто відстоює єдність України навіть не мають чим боронитися. А на захист правоохоронних органів практично нема чого розраховувати.

    – Питання повернення зброї є першочерговим, але, переконаний, вирішити його зможемо тільки з громадськістю. Бо йдеться, в тому числі, й про безпеку громадян, які проживають на Прикарпатті. Як відомо, один раз в рік й граблі стріляють. Тим більше, маємо інформацію, що до викраденої зброї проявляють інтерес кримінальні структури.

    – Практично, весь час в Службі безпеки України Ви займалися питаннями боротьби з тероризмом. Можете пояснити, як так сталося, що наше СБУ прогавило російську агресію на Сході. Чому ще за часів Януковича ходили розмови, що СБУ, по суті, стало філією ФСБ?

    – Знаєте, прошу мене правильно зрозуміти, керівник регіонального рівня не має права говорити за Службу безпеки загалом. Але, принаймні, у своєму другому запитанні ви самі дали відповідь на перше. Безперечно, що в нинішніх подіях є, в першу чергу, вина тодішнього керівництва держави. Зауважу, що останні роки в СБУ працювати було дуже тяжко. Не даремно, коли постало питання про оновлення керівних кадрів, в тому числі й на регіональному рівні, почали звертатися до фахівців, що на той час перебувалт вже в запасі. Не мені ж одному надійшла пропозиція повернутися в Службу…

    – Ми незадоволені тим, як і нинішнє керівництво реагує на ситуацію.

    – Але готувалася ситуація при минулому, коли з його боку було повне сприяння. ФСБ – дуже потужна структура, і план у них давно був готовий, просто скористалися лише нагодою. Зокрема, тим, що прийшла нова влада, яка тільки почала оволодівати ситуацією в країні. А вона, в першу чергу, в економічному плані, виявилася вкрай критичною і головні зусилля зосередилися на подоланні саме цієї кризи, формуванні нових команд…

    – Населення й надалі не довіряє СБУ, зокрема, що старі кадри, які в ній залишилися, будуть відстоювати цілісність та незалежність держави. Хоча саме в Івано-Франківську був позитивний приклад, коли шестеро бійців нашого спецпідрозділу «А» залишилися вірними присязі народу України і написали рапорти на звільнення, щоби не виконувати злочинні накази тодішньої влади і керівництва управління. Яка, до речі, їх доля. Як на мене, вони просто повинні повернутися в нову спецслужбу.

    – Річ у тім, що тиск на правоохоронні органи в такій не простій ситуації, звісно, ускладнює нам роботу. Тож одним зі своїх завдань, ще раз повторюю, вважаю здобути довіру у людей до Служби безпеки. Це не простий процес. До речі, щось подібне вже проходив у 1990-ті роки, коли потрапив сюди. Адже і в тодішній спецслужбі було багато чого і кого від колишнього КДБ. Ну а здобути довіру можемо тільки конкретними справами, тим, що свою діяльність проводитимемо виключно в рамках законодавства. На жаль, наші кінцеві результати далеко не завжди можуть бути широко оприлюдненні. Ми не міліція, де показником є кількість затриманих злодіїв, розкритих вбивств, зґвалтувань тощо.

    Що стосується тих співробітників івано-франківської «Альфи», то я вже кілька разів спілкувався з кожним з них. Я хочу їх зрозуміти і зробити все для того, щоби вони й надалі служили українському народові.

    – Хто проявив ініціативу зустрічі?

    – Коли я ще перебував у Києві, то керівництво Служби поставило таку задачу – в першу чергу зустрітися з ними, розібратися в ситуації, провести перевірку, зокрема, чи були злочинні накази, хто їх віддавав.

    – Чи будете проводити перевірку по кожному працівникові управління, щодо його діяльності в часи режиму Януковича?

    – Наразі проводимо перевірки по деяких з них. Думаю, руки дійдуть до всіх співробітників нашого відомства, але трошки пізніше. Про першочергові завдання, вже говорив. Є такі задачі, які просто не можу озвучити. Йдеться, зокрема, про безпеку області. Не варто покладатися на те, що ми далеко від східних та південних кордонів України. Тактично, щоби відтягнути звідти сили, можуть нанести удар і тут. Хоча, запевню, маємо на Прикарпатті усі сили і засоби, щоби протидіяти та припинити будь-які протиправні дії, аж до проведення антитерористичної операції. Хоча апріорі спецслужба має діяти на упередження таких ситуацій, і, враховуючи, який у нас складний момент, прошу просто нам дати певний карт-бланш довіри, щоби співвітчизники могли виконувати свої завдання.

    Запевняю, що не прийшов сюди за якимись благами. Наприклад, тут працював мій рідний брат. Але законодавство забороняє, щоби родичі керівника працювали в одному з ним управлінні, тож своїм наказом перевожу його в інше місце несення служби. Батьки трохи були схвильовані, звикли, що брат приїжджав до них, допомагав, а тут при своїй зайнятості замінити його не зможу. Не знаю, скільки реально тут працюватиму, але, принаймні, довіру мешканців Прикарпаття до Служби безпеки України спробую виправдати.

    Розмовляв Ігор НИКОРОВИЧ

  • 180x150