+5°
    Інформаційний портал "Стик"
     
     

    Франківський актор Роман Луцький: Я розумів Якова, як ніхто інший

    Опубліковано: 16/10/2016 - 17:31
    Поділитися:

    У світ з’явився короткий український серіал «Століття Якова» за однойменною книгою Володимира Лиса, виробництва «1+1 Продакшн». У картині головну роль Якова прожив франківець Роман Луцький – український актор театру та кіно. Роман народився у селі Боднарів Калуського району. Кіно для артиста – немов ціле життя. «Вежа» дізналась у актора про роботу на сцені та перед камерою, вивідала все зйомки серіалу, нові творчі проекти та поговорили про критику.

    – Якою була перша реакція, коли ви дізналися, що вас обрали на головну роль в українському серіалі «Століття Якова»?

    – Спочатку я й не знав, що знімають це кіно, та до мене зателефонували з «1+1» і запропонували спробувати себе на роль Якова, для мене це було здивування. Тоді я пригадав, що читав цей твір два роки тому, і коли він був ще свіжим у моїй голові – я мріяв про таку виставу. На той час я ще не був пов’язаний з кіно, тому про серіал й подумати не міг. Я погодився, незважаючи на те, що попередньо мав деякі відмови у серіалах і почав вибірково ставитися до подібних пропозицій. Це була моя перша робота у багатосерійному фільмі. Мені було надзвичайно приємно працювати у цьому серіалі.

    – Чим для вас відрізняється гра актора у театрі та перед камерою?

    – Звісно, різниця є. На великій сцені емоції потрібно плюсувати, подавати так, щоб побачив останній ряд. Я – один з акторів, який більше любить камерний формат, він більше підходить до моєї внутрішньої організації. Там інтимніше, точніше, фальш не приймається. Я намагаюся бути різним у кожній виставі, я не відношуся до стабільних акторів. На сцені я люблю жити. Результати бувають різні: втішні та невтішні, але це завжди щиро.

    – Які були відволікаючі моменти під час зйомки?

    – Не завжди все залежить від актора. Бува у дублях може завинити й оператор, чи режисеру щось не сподобається. Часто може бути погане освітлення, або у кадр потрапляє зайва техніка. Інколи відчуваєш, що у тебе вийшов класний насичений дубль, а потім виявляється, що у кадр потрапив мікрофон. Актор намагається у кожному дублі працювати на максимум, оскільки не відомо який саме дубль оберуть при монтажі.

    – Порівнюючи із іншими стрічками з вашою участю, чим для вас був саме цей серіал?

    – Як для людини, а не актора – приємно було те, що «Століття Якова» – український продукт. Можливо комусь буде дивно, але я не дивлюсь телевізор, не дивлюсь серіали. Я з тих акторів, хто не орієнтується у акторах. Зіграти головну роль у цій стрічці – це дуже велика відповідальність, де ти сам себе екзаменуєш. До «Якова» у мене було три фільми, але це були повні метри. У метрі три хвилини кіно – це один робочий день, а в серіалі – близько 12-ти хвилин. Актор на знімальному майданчику, як правило, завжди чекає, тільки 20 % – це зйомка. Для мене цей серіал – це школа. Тому порівнювати з минулим важко, оскільки були повні метри.

    – Ви вчили попередньо текст?

    – Вже вдома, після дня зйомки, я переглядаю електронну пошту, де бачу сценарій, ознайомлююсь із номерами сцен, які будуть завтра, тоді їх і вчу. На зйомках ховаю текст у свій чобіт.

    – Наскільки складно було вам вжитися в образ Якова?

    – Це образ у якому я не дофантазовував, там зіграла емоційна пам’ять. Чому? Сам я із села, і за 17 років проживання там, у моїй голові тих образів та сцен більше аніж достатньо. Мені було потрібно тільки витягувати все із пам’яті, згадати моменти та ситуації.

     



    – Як відреагували ваші односельчани, коли побачили вас на екранах телевізорів?

    – Всі мої родичі, а їх у мене багато, – телефонували, підтримували та раділи за мене. Мені здається, що на момент, коли розпочався серіал, село вимерло. Як сказав мій знайомий: «Там перекотиполе і вітер».

    – Скільки часу тривали зйомки?

    – Фільм знімався 22 дні, протягом місяця. Це був період, де найкоротші дні в році і найдовші ночі. Кіно – це ранішня робота, оскільки робочий день у нас 12 годин, щоб максимально попрацювати – потрібно починати знімати, як тільки сонце встає. У листопаді та грудні немає повного сонячного дня і доводиться підсвічувати зйомки приборами, та це вже не той ефект. Тому на локації доводилося їхати і о третій ночі.

    – Чи спрацювалися ви відразу із командою серіалу?

    – Незважаючи на те, що ми всі різні люди – ми чудово спрацювалися. Бували і робочі нюанси: обговорення, спірні моменти, але ми завжди знаходили консенсус. Ми розуміли, що працюємо на одному полі та за одну ідею.


    – Чим, на вашу думку, відрізняється екранізація від книги?

    – Зміни були і чогось не вистачало, хотілося щось додати, дещо зникло у процесі монтування, тобто є сцени, які не ввійшли до фільму. Література – це роман, його створено для читання. Якщо екранізується роман, то він перетворюється у сценарій, а це вже інший жанр літератури. Те, як виглядає кіно залежить від фінансового впливання. Хотілося б і повного якісного метру, такого голлівудського, але там бюджет не дозволяє. Люди критикують, що стрічка ніби заштампована, але до цього люди дивилися не менш заштамповане, зовсім не вартісні продукти.

    – Чи слідкуєте за коментарями та критикою щодо серіалу?

    – Я за конструктивну критику, за те, коли вказують, що конкретно не подобається та чому і пропонували, як краще. Якщо критикують «відомі уми», то нехай скажуть у чому можуть допомогти вони. Якщо ви хочете український продукт, тоді будьте ласкаві допомагти. Я прочитав багато критики, я за цим слідкую, тому що це моя робота.

    – У «Сторожовій заставі» ваш герой кардинально інший аніж Яків. Чи складно було переключатися на різні настрої, оскільки зйомки цих двох картин відбувалися паралельно?

    – У «Заставі» треба було викинути із себе максимум позитиву та енергії. Мій герой Олежко теж не з міста, але ці герої зовсім інші, наче плюс і мінус. Переключатись доводилося дуже різко, на то і вчилися (сміється).

    – Який ваш улюблений епізод?

    – Я люблю драматизувати, тому запам’яталася сцена, коли я застав жінку при смерті. Це був сплеск емоцій. Кажуть, що селяни більш емоційні, але в чомусь вони навпаки закриті, тому я зробив такий от образ. Я маю право це робити, оскільки я сам із села і знаю це життя та кухню із середини, мені не потрібно було готуватися до цього попередньо.

    – Розкажіть про творчі плани.

    – Очікую на вихід фільму «Сторожова застава». Це теж нерви. Зараз працюю у фільмі «Таразі. Прощання з пустелею» і сконцентрований на цьому проекті.

    Сніжана САМАНЧУК

     

     

    Читайте також

    Матч-реванш? Кілька слів про вибори в ОВО№85.

    17 липня 2016 року в семи виборчих округах відбудуться проміжні вибори народних депутатів України. Серед цих округів і виборчий округ №85 з центром у місті Калуші. До складу округу входять місто...

    Українській помісній церкві бути? Або чого добився Кирило?

    Після зустрічі Папи Франциска та Московського Патріарха Кирила(Гундяєва) в українських греко-католиків виникло чимало запитань. Майже миттєво свою реакцію стосовно «Спільної декларації...

    Заступник мера – депутат?

    Як кажуть юристи: «Рішення суду не коментують, а виконують, або принаймні оскаржують.» Я не юрист, тому висловлю кілька думок стосовно того, чи може бути заступник міського голови(член...

    БОЛЬОВІ ТОЧКИ

    Одна моя знайома запропонувала дещо збочену розвагу. Сідаєте в таксі і під час якої-небудь дурної російськомовної пісеньки, що лунає з програвача, кажете: «Який жах». У більшості...

    Знищення місцевого самоврядування триває

    Верховна Рада прийняла черговий «геніально-популістський» Закон про внесення змін до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (щодо поіменних голосувань...

    Буває і таке…

    Ольга Нижник. Цього не може бути!.. – Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2015. – 196 с.