Франківський актор Роман Луцький: Я розумів Якова, як ніхто інший

Опубліковано:

У світ з’явився короткий український серіал «Століття Якова» за однойменною книгою Володимира Лиса, виробництва «1+1 Продакшн». У картині головну роль Якова прожив франківець Роман Луцький – український актор театру та кіно. Роман народився у селі Боднарів Калуського району. Кіно для артиста – немов ціле життя. «Вежа» дізналась у актора про роботу на сцені та перед камерою, вивідала все зйомки серіалу, нові творчі проекти та поговорили про критику.

– Якою була перша реакція, коли ви дізналися, що вас обрали на головну роль в українському серіалі «Століття Якова»?

– Спочатку я й не знав, що знімають це кіно, та до мене зателефонували з «1+1» і запропонували спробувати себе на роль Якова, для мене це було здивування. Тоді я пригадав, що читав цей твір два роки тому, і коли він був ще свіжим у моїй голові – я мріяв про таку виставу. На той час я ще не був пов’язаний з кіно, тому про серіал й подумати не міг. Я погодився, незважаючи на те, що попередньо мав деякі відмови у серіалах і почав вибірково ставитися до подібних пропозицій. Це була моя перша робота у багатосерійному фільмі. Мені було надзвичайно приємно працювати у цьому серіалі.

– Чим для вас відрізняється гра актора у театрі та перед камерою?

– Звісно, різниця є. На великій сцені емоції потрібно плюсувати, подавати так, щоб побачив останній ряд. Я – один з акторів, який більше любить камерний формат, він більше підходить до моєї внутрішньої організації. Там інтимніше, точніше, фальш не приймається. Я намагаюся бути різним у кожній виставі, я не відношуся до стабільних акторів. На сцені я люблю жити. Результати бувають різні: втішні та невтішні, але це завжди щиро.

– Які були відволікаючі моменти під час зйомки?

– Не завжди все залежить від актора. Бува у дублях може завинити й оператор, чи режисеру щось не сподобається. Часто може бути погане освітлення, або у кадр потрапляє зайва техніка. Інколи відчуваєш, що у тебе вийшов класний насичений дубль, а потім виявляється, що у кадр потрапив мікрофон. Актор намагається у кожному дублі працювати на максимум, оскільки не відомо який саме дубль оберуть при монтажі.

– Порівнюючи із іншими стрічками з вашою участю, чим для вас був саме цей серіал?

– Як для людини, а не актора – приємно було те, що «Століття Якова» – український продукт. Можливо комусь буде дивно, але я не дивлюсь телевізор, не дивлюсь серіали. Я з тих акторів, хто не орієнтується у акторах. Зіграти головну роль у цій стрічці – це дуже велика відповідальність, де ти сам себе екзаменуєш. До «Якова» у мене було три фільми, але це були повні метри. У метрі три хвилини кіно – це один робочий день, а в серіалі – близько 12-ти хвилин. Актор на знімальному майданчику, як правило, завжди чекає, тільки 20 % – це зйомка. Для мене цей серіал – це школа. Тому порівнювати з минулим важко, оскільки були повні метри.

– Ви вчили попередньо текст?

– Вже вдома, після дня зйомки, я переглядаю електронну пошту, де бачу сценарій, ознайомлююсь із номерами сцен, які будуть завтра, тоді їх і вчу. На зйомках ховаю текст у свій чобіт.

– Наскільки складно було вам вжитися в образ Якова?

– Це образ у якому я не дофантазовував, там зіграла емоційна пам’ять. Чому? Сам я із села, і за 17 років проживання там, у моїй голові тих образів та сцен більше аніж достатньо. Мені було потрібно тільки витягувати все із пам’яті, згадати моменти та ситуації.

 



– Як відреагували ваші односельчани, коли побачили вас на екранах телевізорів?

– Всі мої родичі, а їх у мене багато, – телефонували, підтримували та раділи за мене. Мені здається, що на момент, коли розпочався серіал, село вимерло. Як сказав мій знайомий: «Там перекотиполе і вітер».

– Скільки часу тривали зйомки?

– Фільм знімався 22 дні, протягом місяця. Це був період, де найкоротші дні в році і найдовші ночі. Кіно – це ранішня робота, оскільки робочий день у нас 12 годин, щоб максимально попрацювати – потрібно починати знімати, як тільки сонце встає. У листопаді та грудні немає повного сонячного дня і доводиться підсвічувати зйомки приборами, та це вже не той ефект. Тому на локації доводилося їхати і о третій ночі.

– Чи спрацювалися ви відразу із командою серіалу?

– Незважаючи на те, що ми всі різні люди – ми чудово спрацювалися. Бували і робочі нюанси: обговорення, спірні моменти, але ми завжди знаходили консенсус. Ми розуміли, що працюємо на одному полі та за одну ідею.


– Чим, на вашу думку, відрізняється екранізація від книги?

– Зміни були і чогось не вистачало, хотілося щось додати, дещо зникло у процесі монтування, тобто є сцени, які не ввійшли до фільму. Література – це роман, його створено для читання. Якщо екранізується роман, то він перетворюється у сценарій, а це вже інший жанр літератури. Те, як виглядає кіно залежить від фінансового впливання. Хотілося б і повного якісного метру, такого голлівудського, але там бюджет не дозволяє. Люди критикують, що стрічка ніби заштампована, але до цього люди дивилися не менш заштамповане, зовсім не вартісні продукти.

– Чи слідкуєте за коментарями та критикою щодо серіалу?

– Я за конструктивну критику, за те, коли вказують, що конкретно не подобається та чому і пропонували, як краще. Якщо критикують «відомі уми», то нехай скажуть у чому можуть допомогти вони. Якщо ви хочете український продукт, тоді будьте ласкаві допомагти. Я прочитав багато критики, я за цим слідкую, тому що це моя робота.

– У «Сторожовій заставі» ваш герой кардинально інший аніж Яків. Чи складно було переключатися на різні настрої, оскільки зйомки цих двох картин відбувалися паралельно?

– У «Заставі» треба було викинути із себе максимум позитиву та енергії. Мій герой Олежко теж не з міста, але ці герої зовсім інші, наче плюс і мінус. Переключатись доводилося дуже різко, на то і вчилися (сміється).

– Який ваш улюблений епізод?

– Я люблю драматизувати, тому запам’яталася сцена, коли я застав жінку при смерті. Це був сплеск емоцій. Кажуть, що селяни більш емоційні, але в чомусь вони навпаки закриті, тому я зробив такий от образ. Я маю право це робити, оскільки я сам із села і знаю це життя та кухню із середини, мені не потрібно було готуватися до цього попередньо.

– Розкажіть про творчі плани.

– Очікую на вихід фільму «Сторожова застава». Це теж нерви. Зараз працюю у фільмі «Таразі. Прощання з пустелею» і сконцентрований на цьому проекті.

Сніжана САМАНЧУК

 

 

Блоги

Мирон Дмитрик

Переверніть вже того човна до бісової матері!

Коли я чую "Не розхитуйте човен" чи "Не діліть українців" як

mm
Андрій Карманський

Українській помісній церкві бути? Або чого добився Кирило?

Після зустрічі Папи Франциска та Московського Патріарха

mm
Ольга Деркачова

БОЛЬОВІ ТОЧКИ

Одна моя знайома запропонувала дещо збочену розвагу. Сідаєте в

mm
Ольга Деркачова

Буває і таке…

Ольга Нижник. Цього не може бути!.. – Івано-Франківськ:

mm
Ольга Деркачова

М’ятний чай

- Нащо ж ти ставиш горнятко на стіл? – вдавано сердито

mm
Ольга Деркачова

СТРАХ