Легенди про святого Миколая

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Святкові історії про святого Миколая  – наш подарунок для читачів:

    Про трьох сестер

    Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не зможуть вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Дізнавшись про це, Миколай, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок.

    Існує дві версії щодо ночей коли Миколай закидав золото. По одній — це відбувалось протягом трьох ночей підряд, за іншою — оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Миколай щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.

    Знову ж таки, існує дві версії щодо закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколаю за вчинене. На що Миколай заперечує та відмовляє, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.

    Легенді відповідає часте зображення Св. Миколая на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями.

    Саме завдяки цій легенді засновано традицію анонімних подарунків на Миколая (6. або 19. грудня), особливо бідним та дітям. Подібна легенда існує також про Святого Василя Великого день котрого святкується 1. січня — коли теж прийнято обдаровувати інших.

    Повернення килима

    Один ремісник, який жив у Константинополі, мав особливу любов до святого Миколая і завжди святкував день його пам’яті. На старості літ він зовсім збіднів.

    – Нічого у нас немає до свята нашого улюбленого заступника святого Миколая, – каже він одного разу до своєї жінки.

    – Ось у нас залишилось останнє – килим, його продаймо, щоб купити все, що потрібно, щоб догодити Богу і великому Чудотворцю, – відповіла його благочестива жінка.

    Ремісник узяв килим і пішов на базарну площу. Там до нього підійшов поважний старець і спитав:

    – Скільки ти хочеш отримати за цей килим?

    – Візьму скільки дадуть.

    – Ось тобі шість золотих монет, – відповів старець, узяв килим і пішов геть.

    Люди, які були на базарі, оточили старого ремісника, дивуючись, чому він розмовляє сам з собою.

    Тим часом старець з’явився в будинку ремісника:

    – Візьми свій килим, твій чоловік – мій давній друг, я зустрів його сьогодні на базарі, – промовив він, віддаючи килим.

    Коли ремісник повернувся з базару додому, жінка почала йому докоряти:

    – Як ти зміг не дотриматись обіцянки і не продати килим. Теперішнім обманом ти очорнив усе своє попереднє життя!

    Старий від здивування довго не міг вимовити і слова, побачивши килим. Нарешті він спитав:

    – Хто приніс килим?

    Вислухавши жінку, він радісно скрикнув:

    – Живий Господь, що милує Своїх рабів! Сам Святий Миколай купив у мене килим, а потім знову повернув його нам.

    Старенькі, ставши на коліна, разом прославили Бога і дивного угодника Божого Миколая, що завжди готовий прийти на допомогу всім, хто вшановує його. Звістка про це чудо швидко рознеслася по місту. Патріарх Константинопольський, дізнавшись про це, призначив цьому подружжю пожиттєве утримання.
    (Андрій РОТЧЕНКОВ)

    Про Стефана, царя Сербського 

    Ілутін, цар Сербський, мав сина Стефана, який відзначався християнськими чеснотами: смиренням, привітністю та милосердям до стражденних. Цариця-мачуха незлюбила царевича і постійно зводила наклепи батькові на сина:

    – Стефан хоче сам правити державою. Він старається всіх привабити до себе, щоб позбавити тебе престолу і життя.

    Багато вельмож попереджали царевича про підступні задуми мачухи, переконували його втікати або за допомогою зброї захистити себе.

    – Покладемо надію на Бога. Я впевнений, що мій батько не повірить наклепам на улюбленого сина, – з обуренням відкидав подібні поради доброчесний царевич.

    Але через деякий час насіння злоби, яке було посіяне підступною царицею, зійшло в серці Ілутіна. Царевича схопили і покарали за вигадані провини з небаченою жорстокістю – викололи йому очі. Цей злочин відбувся поблизу церкви Святителя Миколая. Змучений від жахливого болю, Стефан лежав без свідомості. Раптом він побачив святого угодника Божого Миколая, який стояв у святительському вбранні, дивився на нього зі співчуттям і тримав у своїй руці його очі.

    – Не сумуй, улюблений Стефане, очі твої на долоні моїй, – почув царевич тихий голос.

    Прокинувшись уранці, нещасний царевич відчув полегшення від своїх страждань і почав гаряче молитись.

    Жорстокосердий батько не обмежився осліпленням сина. Стефана помістили в одному з монастирів. Своїм благочестивим життям, старанним відвідуванням храму і лагідним характером царевич незабаром здобув загальну любов людей, які його оточували.

    Так Стефан провів п’ять років. Одного разу на свято угодника Божого Миколая в чудесному сновидінні до нього з’явився сам святитель і сказав:

    – Благочестивий царевичу, чи пам’ятаєш ти мої слова про те, що твої очі лежать на моїй долоні? Зараз я повертаю тобі їх.

    Святитель торкнувся рукою до його потьмарених очей.

    – Господь наш Ісус Христос, що зцілив сліпородженого, повертає тобі зір!

    В ту мить Стефан прокинувся і чітко побачив навколишній світ.

    Довго не міг він прийти до тями від здивування і радості. Нарешті, опам’ятавшись, почав дякувати в молитві милосердному Богові і Чудотворцеві Миколаю. Проте зцілений царевич вирішив поки що приховати своє чудесне прозріння.

    Тим часом цар Ілутін почув про благочестя свого сина і його почали мучити докори сумління. Він повернув Стефана на батьківщину. Зворушливою була зустріч батька з сином. Цар, обливаючись сльозами розкаяння, смиренно просив у нього прощення. Добродушний царевич плакав від радості і втішав старого:

    – Ти ні в чому не завинив переді мною, царю. Господь через тебе хотів покарати мене за гріхи мої.

    Незабаром старий цар Ілутін завершив свій земний шлях. Стефан зійшов на престол і сповістив на всю Сербію про чудесне повернення йому зору. Усі його піддані раділи дивовижній звістці і дякували в молитвах милосердному Богові і великому Чудотворцеві Миколаю.

    Правління Стефана було справедливим і милостивим. Доброчесний і мудрий цар укріпив Православну віру в країні. Міцний надією на Бога, він відбив чужоземні полчища, напад яких загрожував Сербії загибеллю і спустошенням.

    Закінчення його життя було затьмарене міжусобною війною, але цар Сербський сподобився від Господа мученицького вінця. Святитель Миколай, який не залишав Стефана все його життя, сповістив йому і про закінчення його земного шляху:

    – Господь кличе тебе, Стефане! Приготуйся до відходу з цього життя.

    Через сім років нетлінні мощі царя-мученика Стефана стали невичерпним джерелом чудо творінь.

    (Андрій РОТЧЕНКОВ)

    Народна легенда

    Ходить святий Миколай по всіх-усюдах, минає хати, палаци, села, міста, роздає дарунки, благословляє і втішає бідних та нужденних.

    Так він зайшов до села, у якому під самим лісом стояла хата. Двері відчинені, на порозі сидить хлопчина, босий, розхристаний, у подертій одежині і вдивляється в небо, в ту молочну дорогу, що з небесних палат веде на землю.

    Це малий Тарасик. Матері він не пам’ятав, торік помер тато, лишився хлопець круглим сиротою. Тепер служить у людей, пасе влітку вівці та гуси. Він не показував великого розуму— робив, що йому наказували робити, але й ця робота ішла в нього мляво. Одне лиш захоплювало. Побачить, бувало, що якась мати пестить і цілує свою дитину, малий Тарасик біжить мерщій туди і так вдивляється в матір, наче щось просить.

    Приходить Святий Миколай під хату, а Тарасик навіть шапки не знімає, лише розплющив очі та й дивиться.
    — Що ж ти, Тарасику, мене не пізнаєш? — питає Миколай.

    — Чому ні, тільки я Вас визирав із неба, а Ви тим часом прийшли із села.

    Усміхнувся Святий Миколай і знов питає:
    — Скажи мені, Тарасе, чим тебе маю обдарувати, може, шапкою, одягом, чобітьми?
    — Ні…
    — Може, тобі дати їжі такої, щоб ти не був ніколи голодний.
    — Ні…
    — А може, ти хочеш грошей багато?
    — Теж ні.
    — Скажи-но, Тарасику, щиро, що ти хотів би мати, адже знай, що я й для тебе приніс дарунків, бо ти нічим не прогнівив Господа Всевишнього.

    На ті слова Тарас упав навколішки і прошепотів несміло:
    — Я хотів, Святий Отче Миколаю, щоби мене хтось хоч раз у житті попестив і приголубив, як мати свою дитину.

    Засумував Святий Миколай і не сказав жодного слова. Любов матері — це єдине, чим важко обдарувати сиротину.

    Але і з таким бажання звертаються дітки до Миколая. За щиру і наполегливу молитву часто Святий Миколай обдаровує їх новою родиною і любов’ю батьківською.

    Легенда про святого Миколая

    Нічого не бракувало малому Миколі – ні гарної одежі, ні смачної їжі. Та він був сирота, бо рано вмерли тато й мама. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Часто виходив він на вулицю зі свого гарного будиночка і грався з дітьми. Це були діти вбогих батьків і жили в темних, глиняних хатах, спали на долівці і нерідко йшли голодні спати. Часто траплялось, що їх батько не заробив навіть на шматок хліба для них. Жалів їх Микола і не знав, як їм допомогти.

    Був у Миколи старий учитель, що вчив його молитися, читати і писати. Одного разу читав він разом із учителем Св. Письмо. “Коли ти робиш добро, то нехай твоє правиця не відає, що робить лівиця…”

    Микола замислився.

    Як це розуміти? – спитав учителя.

    Коли робиш добре іншому, то не треба про це нікому оповідати. Краще не хвалитися своїми добрими вчинками.

    Була пізня осінь. Микола знав, що багато діток його околиці сидять у голоді й холоді. Он родина старого Олександра. Мати лежить хвора, у Петруся нема постільців, а сьогодні вранці він бачив, як мала Софійка збирала на дорозі ломаччя, бо не було чим затопити в печі.

    Ввечері Микола тихесенько, щоб слуги не бачили, побіг до комори, набрав у торбинку муки, налляв пляшечку олії, набрав повні кишені яблук та сухих слив, у дров’янику набрав кілька товстих полін, а у своїй скрині відшукав пару теплих панчіх та нові постільці. Все це склав у велику торбу і сховав під своє ліжко.

    Коли прийшла йому пора йти спати, він попрощався зі своєю старою нянею Аникією та вдав, що засинає. Перехрестила Аникія Миколу, причинила двері та й пішла у свою кімнату. Тихесенько, як мишка, вислизнув Микола з ліжка. Накинув на себе кирею, взяв торбу з харчами і підійшов до хатини старого Олександра.

    Пробрався до порога, положив торбинку та й побіг назад. Ніхто не побачив, як Микола повернувся. Всі спали. Вранці старий Олександр знайшов торбу коло свого порога і не міг натішитись дарунками. Хто це міг зробити і кому дякувати, не знав.

    З того часу Микола часто робив такі дарунки бідним у своїй околиці. Люди молили Бога за невідомого, що допомагає їм, а ніхто не догадувався, що то був Микола. Миколині слуги стали помічати, що зникають харчі, одежа та паливо з комор і стали пильнувати Миколиного добра. Одного разу, коли Микола тільки навантажив торбу та вийшов зі свого подвір’я, старий слуга наздогнав його, бо думав, що то злодій. І так стало відомо, що вже кілька місяців хтось дає бідним дарунки.
    Минули роки, виріс Микола, вивчився і не хотів зберігати свого майна. Віддав усе бідним людям, сам став священиком і скрізь чинив тільки добро. За це Господь дав йому силу творити ще більше і більше добра. Він лікував хворих, допомагав в’язням. Всі знали і любили Миколу, а коли він вмер, то причислили його до святих. З того часу всі згадують святого Миколу, свято його відносять до зимового місяця грудня та в честь його в цей день роблять дарунки і то роблять їх так, як колись Микола складав дарунки бідному Олександрові.

    Дивиться з неба святий Микола на людей і серце його радіє, як і тоді, коли він ще жив на землі. Коли хтось хоче дістати подаруночок і своєю поведінкою заслужив на це, то може помолитись до святого Миколи, а він напевно послухає і передасть це прохання батькам чи друзям того, хто просить. А вони це, звичайно, виконають, але так, як і святий Микола, – покладуть даруночок, щоб ніхто не бачив. А десь далеко в небі у ту ніч ви почуєте срібні дзвіночки: на санчатах їде святий Микола і заглядає в кожне віконечко, чи не забули дати подарунки всім його любим діточкам! А як забули, то нагадує їхнім батькам. Але ніхто, ніхто не повинен бачити, як ці дарунки готуються.

    Їдуть санчата поміж зірочками, переїжджають із хмарки на хмарку, дзвоники ніжно дзвонять, а старий місяць весело посміхається. Він знає, що в цю ніч всі мусять бути щасливі! І ті, що роблять подарунки, і ті, кому їх роблять.

    Бо найбільше щастя в житті – це робити добро.

    Ніна Наркевич

    Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає. Не те, що Касьян — за панича убрався й до Бога пішов жалітися на людей: “Вони, — каже, — Миколу шанують, почитають, на його ім’я церкви будують, а мене не згадують!”

    Бог вислухав Касьяна та й каже до янголів: “Покличте мені святого Миколу. Скажіть, щоб зараз прийшов!”

    — Нема його на небі! — кажуть янголи.

    — А де ж він?

    — Пішов на Чорне море людей рятувати!

    — Почекай, — каже Бог до Касьяна, — Микола прийде, тоді поговоримо!

    За якийсь час Бог знову посилає янголів за святим Миколою. —Нема його, — кажуть янголи, — на землі людей від пожежі рятує!

    Втретє посилає Бог янголів за святим Миколою.

    — Нема його, — кажуть янголи, — він кайдани розбиває, козаків із турецької неволі визволяє!

    Аж за четвертим разом з’явився святий Микола перед Богом: у старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті та й руки в грязюці.

    — Де ти був? — питає Бог, а святий Микола йому відповідає:

    — Помагав мужикові віз із багна витягувати!

    — Ось бач, — каже Бог до Касьяна, — за що його люди шанують? Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паном одягнувся й тут, на небі, кутки обтираєш. Іди геть від мене!.. Будуть тебе люди боятися, але не будуть шанувати”.

    Є багато народних легенд про святого Миколу-Чудотворця. А в західних землях України дітям у цей день роздають подарунки. Діти вранці встають і дивляться, що поклали батьки під подушку. Це від Святого Миколая.

    * Словник. Касьян (Касіян) — його День припадає на 29 лютого, тобто один раз на чотири роки.

    * * *

    Немало добра зробив отець Миколай для людей. Одного разу засудили невинного чоловіка і мали його стратити. А в нього було багато дітей. Почув про це Святий Миколай, прийшов у те місто і сказав цареві:

    — О, царю, недобре ти робиш, ти засудив зовсім невинну людину до страти. І якщо ти вже конче хочеш когось покарати, то покарай мене, а дітям поверни батька.

    Жахнувся тоді цар, а потім сказав:

    — Святий Миколаю, я багато чув про твої добрі діла, а побачивши тебе, я і сам хочу зробити щось добре. Я відпускаю вас обох. Ідіть собі з богом.

    Отак Миколай умів і сам добро робити і навчав інших добру і любові до людей.

    * * *

    В одного чоловіка було три доньки, жив він дуже бідно, дружина у нього померла. Однієї ночі, коли всі спали, Миколай підійшов тихо до хати і через вікно поклав їм мішечок із золотом.

    Зрадів батько і дав його у придане старшій доньці, коли та заміж виходила. Наступного разу знову був подарунок від Миколая, але вже лежав на підвіконні. Він дістався другій доньці, коли вона йшла під вінець.

    І так чоловік не дізнався, хто носив ці мішечки.

    З того часу, вночі, цей чоловік все пантрував, щоб подякувати людині, яка врятувала його дітей від горя. І коли Миколай підійшов третій раз, то цей чоловік став на коліна і зі слізьми на очах дякував йому. Миколай тоді дуже засмутився, що його побачили, і попросив чоловіка нікому не казати, кого він бачив.

    * * *

    Жили собі два праведники: Касьян і Микола. Почув про їх добродійні справи Господь і покликав їх до себе на розмову.

    Одягнулися Касьян і Микола в білосніжні одежі і пішли до Бога. Коли проходили біля поля, то побачили, як старенька жінка орала землю і не могла плуг із землі витягнути.

    — Давай поможемо їй, — звернувся Микола до Касьяна.

    — Ой, що ти! Ми ж свій одяг помастимо, і які перед Господом станемо?

    — Нічого, — відповів Микола. — Господь пробачить нам брудний одяг за доброту нашу.

    І взявся сам допомагати старенькій жінці. Коли повернувся, то Касьян тільки головою похитав, побачивши його вимащений одяг.

    Нарешті прийшли вони до Господа. Подивився на них Бог і сказав:

    — Обидва ви мені дорогі і милі за ваші добрі діла. Віднині ви будете Святими і вас будуть прославляти люди. Дякую тобі, Касьяне, що ти зберіг свою одежу чистою і вшанував мене своєю акуратністю. Будуть святкувати люди у твою честь раз у чотири роки. А тобі, Миколо, дякую за те, що ти зберіг чистоту свого серця і любов до ближнього. За це будуть святкувати люди у твою честь два рази на рік.

    І зрозумів тоді Касьян, що чисті помисли і добрі справи для ближнього миліші для Господа, ніж чисті руки і чиста одежа.

    Чудотворець

    Протягом багатьох століть з уст в уста переказується історія про подорож отця Миколая до Палестини — землі, де народився Ісус Христос.

    Шлях туди далекий і нелегкий, багато днів потрібно було плисти кораблем. Якось отець Миколай сказав своїм супутникам, що скоро почнеться велика буря. Але ніхто йому не повірив, бо стояла чудова тиха погода. Однак не минуло й години, як небо вкрилося чорними хмарами і подув сильний вітер.

    Мандрівники страшенно перелякалися. Отець Миколай сказав, щоб не падали у відчай і надіялись на Божу допомогу, а сам почав молитися. Несподівано море заспокоїлося і настала велика тиша.

    Люди раділи і дякували Богові та святому Миколаєві за чудесний порятунок. Ніхто не міг зрозуміти, як Миколаєві вдалося передбачити бурю, а ще більше, як він зміг її утихомирити.

    З того часу всі подорожуючі просять благословення у святого Миколая. Тож і Ви, коли вирушатимете у мандрівку, не забудьте взяти зі собою маленьку іконку святого Чудотворця і попросити його про опіку. Нехай святий Миколай випросить у Господа щасливої дороги.

    (Visited 577 times, 1 visits today)
  • 180x150