• 180x150
  • Олесь Доній: Якщо опозиція не стала більшістю, вона вибори програла

  • 180x150
  • Опубліковано:

     Він — один із тих кандидатів у народні депутати (точніше, уже депутат!), якого відцуралося партійне керівництво. Не опозиційне середовище загалом (навпаки – Олесю Донію допомагало чимало відомих людей), а саме керівна верхівка. Пікіровку Донія з Яценюком засоби масової інформації згадували під час виборчої кампанії. Останній називав Олеся Донія й Тараса Стецьківа «зрадниками», на що Арсенію Петровичу порадили роззирнутися в пошуках власних гріхів. Зокрема, припинити приторговувати мажоритарними округами. Правдоруби на кшталт п. Донія або Ігоря Осташа, котрий був серед тих небагатьох, хто озвучив суму хабара — 350 тис. USD, який буцімто вимагало з нього керівництво Об’єднаної опозиції за підтримку на окрузі, залишилися сам на сам зі виборчою кампанією. Точніше, без можливості спертися на партійний бренд. Досвід Олеся Донія довів, що для перемоги це – якраз не головна передумова. Він виграв вибори на 88-му мажоритарному окрузі Івано-Франківщини, розраховуючи тільки на себе й команду друзів і однодумців.

    — Олесю, повернімося на три з гаком місяці назад. Вам у списку місце обіцяли?

    — Пропонували йти в список до Юлії Тимошенко, але, оскільки потім її посадили й вона втратила вплив на партію, виконувати ці зобов’язання ніхто не став. До того ж, коли один із керівників партії два місяці не брав телефонної трубки, стало очевидно, що в них немає великого бажання брати мене в список.

    Ображатися тут нічого. Я — позапартійний, а партія має право вирішувати, кого вона хоче бачити у своєму списку. Я вирішив висуватися самостійно, хоча зробити це без достатніх ресурсів — фінансових, людських — досить важко. Першим, хто підняв громадськість і запропонував певний алгоритм дій, був Павло Кужєєв, журналіст «5-го каналу». Він написав у «Фейсбуці», що якщо я балотуватимуся, то він пропонує зібрати для мене гроші. Там було чимало коментарів, «лайків», тобто вподобань цієї думки, почалося таке собі «посполите рушення» на мою підтримку.

    — Ви балотувалися на Івано-Франківщині, кажучи при цьому, що мажоритарні округи продаються опозиціонерами…

    — Здебільшого лише по Києву та Львівщині були виставлені більш-менш сильні кандидати, чого не скажеш про інші області. На жаль, виборча кампанія показала, що я таки мав слушність, бо Партія реґіонів «чомусь» вигравала в абсолютно «помаранчевих» округах. Приміром, Київщина постійно голосувала своєю абсолютною більшістю за опозиційних кандидатів, і так було завжди, окрім хіба що останньої виборчої кампанії. Або Волинь, наприклад. Ну, як Волинь могла програти вибори?

    — Тобто, округи справді продавалися?

    — Відповідь на ваше запитання є приблизно такою, як і у випадку з переходом депутатів. Формальних доказів того, що депутати Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) і «Нашої України»-«Народної самооборони» (НУ-НС) за гроші ставали свого часу «регіоналами», немає. Про це всі знають, оперують сумами, які їм пропонуються, але формально доказів – катма. Розписок щодо того, як, наприклад, дві третини «самооборонців» стали «тушками», бракує. Катерина Лук’янова під час ратифікації харківських угод, приміром, кидає яйцями в Литвина, а за кілька днів підписує угоду про перехід до більшості. Хто хоче, може вважати, що вона просто різко змінила свій світогляд.

    — Зараз мова не про «тушки»…

    — А з округами — аналогічна ситуація. Можна думати, що партії просто «помилилися», виставляючи слабких кандидатів. Але за фактом можна говорити про те, що кампанія в «помаранчевому» поясі була програна. А цього можна було уникнути, виставивши серйозніших кандидатів і узгодивши їх від усіх демократичних сил. Тобто, загалом, парламентську кампанію можна було виграти. Я вже не кажу про те, що її ТРЕБА було виграти. Зараз говорять: опозиція виграла вибори. За пропорційною системою — так, а за мажоритарною? Якщо опозиція не стала більшістю, то вона вибори програла.

    — Як же так? Через гроші, якими би фантастичними вони не були, змарнувати можливість власного ж політичного росту?

    — Я цього взагалі не розумію. Як і того, як політику можна вимірювати грошима. Ідею не можна продавати в принципі.

    — Та тут навіть не про ідею йдеться, а про здоровий практицизм, так би мовити…

    — І все-таки. Ідейних політиків стає все менше й менше. Не так багато залишилося в опозиційному середовищі людей, котрі боролися за незалежність України. Хоча за віком вони мали би бути там представлені. Схоже на те, що таких людей свідомо «вимивають» із політики, саме за їхню ідейність. Саме тому для Стецьківа та Шкляра не знаходять місця. І в цьому – небезпека. Бо потім знову виникатимуть питання щодо незрозумілих голосувань тощо.

    — Хто провалив кампанію? Анатолій Гриценко вважає, що це — Арсеній Яценюк…

    — Експерти називають прізвище п. Яценюка як відповідального за програш. Що ж до п. Гриценка, то він усією інформацією володів ще до того. Якби він балотувався самостійно за мажоритаркою, а не йшов за списком «Батьківщини», відмовившись від власної партії, то зараз його фронда виглядала би чесною. А як постфактум його критика є не дуже коректною. Але проблема тут не в персоналіях. Проблема полягає в тому, на що перетворюється політика — на змагання за гроші та владу. Це я по своєму округу бачив. Ми спіймали, наприклад, одного з депутатів райради від «Батьківщини», який роздавав газету, де написано, що я торгую людськими органами.

    — Навіть так?!

    — У формі листа буцімто від Святослава Піскуна. А в іншому випуску було написано, що я буцімто сидів за розкрадання майна. І це поширював депутат від «Батьківщини»! Цинізм, продажність і проблема суспільної моралі — ось у чому річ. А опозиція в нас не набагато моральніша за владу, і це так чи інакше відображається на результатах голосування. Цьогоріч у нас була найнижча явка на виборах за часи незалежності. Що це означає? Те, що суспільство перестало довіряти всім. І якщо опозиція не буде моральнішою та чистішою, за нею просто не підуть. А поміняти одного лідера на іншого — надто просто, суспільство не це хоче бачити, а чесних і чистих людей у політиці. Їх залишається все менше. Зараз у політику йдуть, щоб отримати преференції для себе, для свого бізнесу. А особи з найгострішими ліктями доходять до самого керівництва партії. Відбір відбувається за негативними якостями: той, хто брутальніший, хто найвдаліше бреше, має більше шансів опинитися нагорі. Політика ж — деградує.

    — А чи довго протримається п. Яценюк на умовній посаді очільника опозиції?

    — Арсеній Яценюк — лідер партії «Батьківщина», а не лідер усієї опозиції. Ви ж не називаєте Комуністичну партію «партією інтересів захисту трудящих»? Ні? Це вона сама так себе називає. А ви кажете просто — Компартія. Я — опозиціонер. Мої друзі — опозиціонери. Люди, які допомагали мені під час виборчої кампанії, — також опозиціонери: Юрій Шухевич, Левко Лук’яненко, Микола Горбаль, Дмитро Павличко, Іван Малкович, Марія Бурмака. Це — політв’язні, літератори, музиканти. Вони не обирали главу «партії опозиціонерів». В опозиційному середовищі зараз багато лідерів, є лідери кількох тепер уже парламентських фракцій. Вони отримали достатньо довіри, аби перемогти на виборах, але, вочевидь, недостатньо для того, щоби перемогти режим. Якщо є справжнє бажання перемогти, то, напевно, алгоритм дій повинен бути іншим.

    — Яким саме?

    — Таким, що складається з двох речей: єднання й очищення. Єднання — це співпраця не тільки в стінах парламенту. Це – залучення й позапарламентських партій, і громадських діячів. Одне без іншого не працює. Якби цей намір реалізували перед виборами, у кожному окрузі було би по одному кандидату від опозиційного середовища. До речі, недавно про це говорив В’ячеслав Кириленко — він зазначив, що потрібне нове єднання, і не лише з представників парламентських партій. Друга умова – очищення. Партії просякнуті меркантильними людьми. Потрібен прихід у політику людей із чистою мораллю. Не вірю, що таких у нас немає. Якщо поруч зі мною на акціях протесту стоїть Василь Овсієнко — колишній політв’язень, то за нього я певний: він не візьме ні мільйона, ні двох мільйонів за перехід до іншої політсили. Є непродажні люди, і саме їх треба просувати в політику, а не тих, хто навчився говорити гарні речі, а за спиною робити геть протилежне.

    — Олесю, ви в парламенті до якої фракції примкнете?

    — Зараз у мене немає на це відповіді. Із парламентських партій мені допомогла єдина — керівництво партії УДАР, за що я йому й особисто Віталію Кличкові вдячний. Щоправда, місцевий УДАР до кінця підігрував моїм опонентам. Але остаточного рішення ще не ухвалено: я хочу поїхати в округ і порадитись із виборцями.

    — Ви запитаєте у виборців, до якої фракції вступати?

    — Гадаю, що політичні консультації я буду проводити з усіма. Бо в цьому випадку я, як мажоритарний кандидат, представляю інтереси й виборців округу. Якби до ВРУ пройшов Тарас Стецьків, то ми би реалізували план організації якщо не окремої фракції, то, можливо, депутатської групи, хай навіть і неформальної. Разом з Олександром Бригинцем, який належить до «Батьківщини». Тож я не виключаю, що входитиму до неформального міжфракційного об’єднання — із тими людьми, які поділяють мої погляди. Пан Бригинець, хоч і належить до «Батьківщини», тим не менш, є справжнім опозиціонером. Такі люди можуть бути певною альтернативою — не в політичному, а в морально-етичному розумінні, бо етика — вища за політику.

    Побачимо, як фракції виконуватимуть узяті на себе зобов’язання. Зокрема, щодо індивідуального голосування депутатів. Я є єдиним із 450 депутатів, хто за п’ять років жодного разу не голосував чужою карткою й не передавав своєї. Перед виборами опозиційні діячі писали в програмах, що вони виступають за індивідуальне голосування, і я хочу пересвідчитися на прикладі бодай цього питання, наскільки виконуються попередні зобов’язання.

    — Розумію ваше позитивне ставлення до партії УДАР, розумію й те, що для вас п. Яценюк не є лідером опозиції. Але як бути з тим, що УДАР має намір співпрацювати в майбутньому парламенті й із «Батьківщиною», і зі «Свободою»? Усього кілька днів тому ці три політсили анонсували під Центральною виборчою комісією (ЦВК) план спільних дій, включно з імовірним обнулінням списків…

    — Молодці! Вважаю, що це дуже добре, я й сам хочу співпрацювати із цими партіями. Більшість людей у них — патріоти, а те, що в політиці на керівних посадах усе більше стає меркантильних людей, не заперечує того факту, що на опозицію орієнтується значна частина суспільства. Думаю, що свого часу УДАР припустився помилки, не підписавши за два тижні до виборів спільної декларації з «Батьківщиною» та «Свободою». Це, до речі, відбилося на голосуванні за УДАР. Але якщо виходити не зі спільності, а зі змісту заяви, то там є більше запитань, ніж відповідей. Не варто говорити про обнуління списків, якщо опозиціонери до цього не готові. І заява під ЦВК лише заперечує попередні заяви. Треба спочатку проаналізувати свій власний стан: якщо ви не спроможні не заходити до ВРУ, то не треба тоді цим лякати. На моїй пам’яті багато разів фракції БЮТ і НУ-НС виходили зі зали, щоби за півдня повернутися. Це вже нікого не лякало й не було інструментом тиску.

    Але поза тим у ВРУ і «Батьківщина», й УДАР, і «Свобода» мають співпрацювати. Я на кожній своїй зустрічі з виборцями закликав їх — попри всі, здавалося би, особисті моменти — голосувати за всі три партії. Є речі важливіші за особисті протиріччя, кожен політик повинен це усвідомити. Можна робити закиди голові партії, але це аж ніяк не перекреслює необхідності й потреби в співпраці з усією політичною силою.

    «Оглядач»

    (Visited 8 times, 1 visits today)
  • 180x150