Василь Чуднов: Я вже був дуже близько від кабінету голови ОДА

  • 180x150
  • Опубліковано:

    В ексклюзивному інтерв’ю для газети «Галичина» новий голова облдержадміністрації Василь Чуднов розповів про завдання, які поставив перед ним Президент України Віктор Янукович, плани щодо соціально-економічного розвитку Івано-Франківщини, кадрові ротації, налагодження співпраці з обласною представницькою владою, а також про свої улюблені книжки, друзів і сім’ю.

    – Які завдання поставив перед вами Президент, змінюючи керівника обласної виконавчої вертикалі на Прикарпатті?

    — Найперше, це соціально-економічний розвиток області, створення нових робочих місць. Нашого Президента дуже турбує, що молодь Західної України, маючи належну освіту і бажання працювати на Батьківщині, змушена шукати в близькому і далекому зарубіжжі для себе шматок хліба. Стратегічне завдання номер один, яке поставив переді мною Президент, — зробити все від мене залежне для того, щоб Івано-Франківщина була інвестиційно привабливою. Друге завдання — це політична стабільність, аби не сколихнути область якимись різкими діями, зважаючи на те, що я очолюю ще й обласну організацію Партії регіонів. Тобто відповідно до завдання, поставленого Віктором Федоровичем, я повинен знайти, так би мовити, баланс відносин з усіма політичними партіями, аби на Івано-Франківщині було спокійно.

     

    – Ще у 2010 році після обрання Віктора Януковича Президентом України про вас говорили як про реального претендента на посаду голови івано-Франківської ОДА. В інтерв’ю газеті «Галичина» ви тоді підтвердили інформацію про те, що справді вашу кандидатуру на цю посаду розглядали. Більше того, за вашими словами, Віктор Федорович запропонував вам підготувати пропозиції щодо соціально-економічного розвитку Івано-Франківщини та формування команди. Проте все ж рішення було прийнято на користь Михайла Вишиванюка. Подейкували, що ви тоді відмовилися керувати областю. Чи так це?

    — Я не відмовлявся ні тоді, ні тепер. Мою кандидатуру на цю посаду не лише розглядали у 2010 році, мене навіть тоді вже вітали з призначенням. Тобто я вже був дуже близько від того кабінету, де ще мали потиснути руку і вказати напрям роботи. Проте тоді була необхідність політичного компромісу щодо кадрових призначень, і це стосувалося не лише нашої області.

    – Вам довелося очолити Івано-Франківщину в дуже складний для держави час: економічна криза в розпалі, країна фактично живе в умовах дефолту, коли уряд, латаючи фінансові діри, заліз у кишеню місцевому самоврядуванню. і до цього додається не особлива популярність на Прикарпатті політсили, до якої ви належите. Як ви збираєтеся взаємодіяти з обласною радою, що назагал має інше політичне забарвлення, ніж правляча ПР, і дуже критично дивиться на те, що робиться в країні?

    — Ви абсолютно праві, оскільки для мене з огляду на економічну ситуацію в країні загалом і в нашій області зокрема було дуже непросто прийняти рішення очолити область саме нині. Проте, як на мене, не тільки коштами можна виміряти комфорт життя людей. Я переконаний, що найближчим часом мені вдасться у нашій області істотно знизити рівень корупції, викоренити хабарництво тощо. Ще як народний депутат, я проводив сотні зустрічей з людьми, тому добре знаю, які питання їх турбують найбільше. Вони готові потерпіти з будівництвом доріг чи ремонтом шкіл, але вони не можуть змиритися, коли принижують їхню гідність і не дають їм просто працювати і спокійно жити. Тому перша моя нарада — це нарада із силовиками, де вони отримають чіткі вказівки про те, що їм робити, в тому числі у своїх відомствах.

    Звичайно, я не чарівник і не зроблю ні за тиждень, ні за місяць значних зрушень в економічному плані. Але я впевнений, що наступний рік буде значно кращим. Знаєте, моя впевненість ррунтується ще й на моїх особистих стосунках з людьми. Бо, погодьтеся, людський фактор завжди відігравав чималу роль незалежно від того, чи це в Україні, чи в США, чи у Франції, чи в Польщі. Скажу вам, що голова Комітету з питань бюджету ВРУ Євген Гєллєр — це мій дуже добрий товариш, а якщо враховувати, що там ще й працює секретарем наш земляк Володимир Шкварилюк, з яким у нас попри партійну належність правильне бачення розвитку нашого краю, то я сподіваюся, що наступний рік буде дуже продуктивним щодо фінансового наповнення нашої області. Я вже розпочав розбиратися у тих бюджетних напрацюваннях, які є в нашій області, аби дещо скоригувати їх у Києві, де вже маю певні домовленості. Також я приятелюю з багатьма міністрами, з якими ми давно йшли по життєвому шляху, коли ще були в опозиції і не мали високих посад, котрі нині мені теж обіцяли посприяти, аби я зміг істотно поліпшити соціально-економічну ситуацію в краї.

    Щодо співпраці з обласною радою, то, незважаючи на політичне забарвлення, у мене дуже багато друзів у різних фракціях, з якими ми разом працювали, займалися спортом, співали пісень тощо. Сподіваюся, що тверезе мислення і бажання залишити добрий слід в історії нашого краю переможуть популізм. Розумію, що з наближенням виборів буде важче. Але я вірю, що зумію переконати багатьох представників депутатського корпусу в тому, аби політиканство і демагогія відійшли на задній план, бо нам нема що ділити, крім розбитих доріг, недобудованих шкіл і холодних клубів.

    – У контексті ваших сподівань на допомогу своїх приятелів у Києві яким є ваше ставлення до поширеного стереотипу в Україні, що Схід годує «дикий» Захід?

    — По-перше, кожен сам їсть і ніхто нікого не годує (сміється). Я вважаю, що ніколи не потрібно ображати ті чи інші регіони і порушувати подібні до цих теми чи навіть їх обговорювати. Бо все це працює не на об’єднання, а на розкол країни. Ці теми треба вивести за дужки і запозичувати для себе все найкраще, що є в тих чи інших регіонах.
    Вчора мені зателефонував мер Макіївки, що на Донеччині, з яким у мене дружні стосунки, і я запросив його разом із делегацією підприємців на Івано-Франківщину з метою налагодження співпраці. І це, як на мене, важливіше.

    – Чи варто чекати в області масових кадрових ротацій?

    — Ні, масових звільнень не буде. Але той чи інший керівник має свій стиль роботи, свої стандарти, ставить перед собою ті чи інші стратегічні цілі. І, думаю, природно, що з огляду на це він набирає команду. Зрозумійте, я сюди прийшов не з іншого регіону, а тут зростав, був членом колегії ОДА, очолював Федерацію роботодавців, дуже добре знаю кожного керівника районів, обласних керівників, я володію ситуацією на Прикарпатті. Мені відомо, що керівники чотирьох районів не справляються зі своїми обов’язками. Звісно, ротації будуть, проте вони будуть об’єктивними і вмотивованими. Огульних звільнень не буде, як і призначень за політичною ознакою. Професійність, порядність, чуйність — основні критерії, якими керуватимусь, призначаючи людей на ті чи інші посади. Чиновники повинні ставитися з повагою до людей, особисто для мене немає значення, чи хтось там водій, чи прокурор, бо найперше — це людина… Хто відвернеться від людей, той ніколи не буде в моїй команді.

    – На кого будете спиратися у своїй роботі?

    — Спиратися буду на досвідчених людей, які пройшли управлінську школу, які знають область. А відтак будемо готувати більш прогресивну модель управління. Вже нині можу сказати, що першим моїм заступником буде Ігор Теодорович Зварич. Думаю, ні в кого не викличе сумнівів його професійність. Крім цього, нас пов’язують дружні стосунки, багатолітня спільна праця, наші політичні переконання, ми люди однієї команди. Впевнений, що мій тил буде захищено професійною і порядною людиною.

    Обіцяю, що буду одним із найвідкритіших голів ОДА в Україні. Мені трохи образливо, що до мене ставляться не зовсім об’єктивно. Є така організація «Чесно», яка заявила, що я не пройшов у неї іспиту за кількома критеріями. Про мою декларацію запитували в помічника, який подумав, що це не так важливо, і аж за два дні надіслав її представникам «Чесно». і це можна перевірити. Ось що стосується голосування, то я грішний. і я голосував за когось, і за мене голосували. Але я голосував відповідно до колегіального рішення фракції або так, як сам хотів. Але нічого не було проти моєї волі.

    – З огляду на те, що ви свого часу відкликали у ВР свій голос за сумнозвісний «мовний» закон, складається враження, що ви не завжди поділяєте думку однопартійців. Чи шкодило це іноді вашій кар’єрі?

    — Так, одне голосування відбулося проти моєї волі. Але відразу, коли я про це дізнався, відкликав свій голос. Я не голосував за скорочення звучання української мови в теле- і радіоефірі, за закриття українських шкіл. і те, що тоді було для мене мінусом, відтак стало плюсом. і те, що я маю свою позицію, оцінив Президент.

    – Свого часу ви прийшли в політику з бізнесу, тому добре знаєте його специфіку, в тому числі і на Прикарпатті. Чи можна сподіватися від вас якихось нових акцентів щодо сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу в нашій області?

    — Нові акценти неодмінно будуть. Я будував житло і чимало промислових об’єктів, навіть автозаправки «WOG», які є на території нашої області, збудовані фірмою «Галичинабуд», яку я очолював. Тому добре знаю середовище підприємців. Найперше з представників бізнесу треба зняти той тягар (і це одне із завдань, поставлених Президентом), який повісили на них контрольні фіскальні органи.

    – Запитання як до керівника обласної організації ПР і колишнього народного депутата: які великі справи для блага області вам вдалося зробити, котрими ви могли б навіть нині похвалитися перед прикарпатцями?

    — Думаю, що мене всі зрозуміють, але це найперше стосується Косівського і Верховинського районів. Мені вдалося залучити кошти на добудову Верховинської, Білоберізької, Космацької шкіл, чималої кількості дитсадків, відновлення мостів, спорудження дороги в моє рідне село Космач, що є зразком (і метою) для мене, які мають бути шляхи в нашій області. Також я подарував понад 12 тисяч підручників для шкіл Косівського, Верховинського і Снятинського районів і понад 7 тис. художніх книжок завіз у шкільні бібліотеки. Верховинська і Косівська лікарні завдяки мені оснащені рентген-кабінетами, а управління міліції — автомобілями й оргтехнікою. і цей список можна ще значно продовжити. За два роки свого депутатства я залучив загалом 30 млн. грн. тільки в два райони нашої області — Косівський і Верховинський. А тепер робитиму це для всього Прикарпаття.

    – Чи поділяєте думку Вінстона Черчілля про те, що в політиці немає друзів та ворогів, а є лише інтереси?

    — Ні. Не поділяю.

    – А маєте таких друзів, з якими можете бути відвертими, поговорити про все?

    — У мене так склалося життя, що в 14 років я залишився без батька, а у 19 — без матері. Я не маю ні брата, ні сестри. Моя мати — гуцулка, корінна космачанка, а батько — з Полтавського дитячого будинку, тому не знав свого походження. У мене не було нікого з рідних, відтак їх замінили моя сім’я і друзі. Я вдячний Богові і долі, що подарували мені так багато добрих і вірних друзів, бо маю з ким поділитися своїми думками, порадитися.

    – Розкажіть про своїх дружину, дітей і внуків. Як вони сприйняли ваше призначення на цю посаду?

    — Звичайно, моє призначення вони сприйняли з радістю. Хоча було чимало хвилювання. Думаю, в будь-якій сім’ї раділи б дружина і діти, коли б їхній чоловік і батько досягнув чогось у своєму житті.

    Знаєте, для мене Марія — це ключове ім’я. Дружина — Марія, дочка — Марія, невістка — Маруся, внучка — Маріченька. Син мій, як і я, — Василь, внук також Василь, а найменша внученька — Анастасійка, зять — Юрій.

    Так сталося, що Марію, якій тоді було 16 з половиною років, не хотіли віддавати за мене заміж, бо я був, як кажуть у селі, батяр. Вона просто втекла з дому до мене. Але наше кохання перемогло, батьки змирилися, і коли їй було 17, а мені — 20, ми одружилися і почали самостійне життя. Ми були з бідних родин, не було кому нам допомогти. Коли у нас народилася Марічка, згоріла стайня, заробити не було де, я пішов довбати каміння по річках, на будови. У нас була одна годівниця — корівка, то мусів для неї косити два гектари. Ми починали непросто, але Бог допоміг — і у нас склалося життя. Ми і хату збудували, і матеріально забезпечені. Моя дружина — приватний підприємець, живе у Космачі. Дочка Марія із сім’єю — в Києві. Моя старша внучка Марічка навчається на першому курсі медичного університету в Києві, а молодша Анастасійка пішла в перший клас. Дочка — економіст за фахом, проте приділяє більше уваги сім’ї. Мій син Василь живе із сім’єю в Івано-Франківську, де недавно очолив міське управління юстиції.

    – Які ваші улюблені книжки і місця відпочинку?

    — Надаю перевагу детективам. Недавно прочитав книжки свого друга з Донецька Сергія Богачова «Над хвилями» і «Це було в Чикаго». І це також детективи. Улюбленим місцем відпочинку для мене є мій Космач і взимку — «Буковель».

    – Яким брендам одягу надаєте перевагу? Чи маєте у своєму гардеробі речі за кілька десятків тисяч умовних одиниць?

    — Я люблю красиво одягатися, проте таких дорогих речей у своєму гардеробі не маю. Не маю пароплавів, заводів і фабрик, я не накопичував гроші. Я завжди казав, що Бог дав, і треба це витратити, і, слава Богу, завжди мав на шматок хліба з маслом. Люблю гарні сорочки, красиві костюми, переважно це від Роберто Каваллі, Патріка Хелмана та Рой Робсона.

    Петро ПАРИПА, Оксана ПРОЦЮК

    (Visited 37 times, 1 visits today)
  • 180x150