• 180x150
  • Енн Епплбом: Війна в Європі – не істерична фантазія

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Енн Епплбом – польсько-американська письменниця, журналістка, історик. Редактор «The Economist» і член видавничої ради «The Washington Post». За праці з історії Східної Європи, громадянського суспільства і комунізму була неодноразово відзначена преміями. Дружина міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського.

    Знову і знову – протягом усього мого свідомого життя, відколи себе пам’ятаю – мені показували польські фотографії з прекрасного літа 1939 року: діти бавляться на осонні, елегантні жінки на вулицях Кракова… Я навіть бачила фото з весілля, що відбулося у червні 1939-го, у садку польського сільського будинку, в якому зараз живу. В усіх цих фото відчувається якась приреченість, бо ми знаємо, що сталося потім. Вересень 1939-го приніс вторгнення одразу зі Сходу і Заходу, окупацію, хаос, руїну, смерть. Більшість із людей, що розважалися на тому червневому весіллі, незабаром загинули чи стали вигнанцями. Ніхто з них більше не бував у цьому домі.

    З погляду сьогодення всі вони здаються наївними. Замість святкувати весілля, вони б мали покинути все і змобілізуватися, підготуватися до тотальної війни, поки це ще було можливо. І зараз я мушу спитати: чи повинні українці, влітку 2014-го, зробити саме це? Чи слід мешканцям Центральної Європи готуватися разом з ними?

    Я розумію, що такі питання звучать істерично і по-дурному апокаліптично для читачів зі США чи Західної Європи. Та все ж вислухайте мене: про це вже зараз говорить чимало людей в східній частині Європи. Кілька днів тому російські війська під прапорами досі не відомої країни Новоросії перетнули кордон на південному сході України. Російська Академія наук недавно оголосила, що цієї осені опублікує «Історію Новоросії», виводячи її з часів Катерини Великої. Кажуть, у Москві вже в обігу різні карти Новоросії. Деякі з них включають Харків і Дніпропетровськ – міста, що знаходяться за сотні кілометрів від передової. Деякі розміщують Новоросію вздовж узбережжя, так що вона сполучає Росію з Кримом і, зрештою, з Придністров’ям, окупованою Росією частиною Молдови. Навіть якщо Новоросія з’явиться як ніким не визнана псевдо-держава – як Абхазія і Південна Осетія, "держави", які Росія відкусила від Грузії, вона з часом може розростися.

    Цю "державу" будуть створювати російські солдати; скільки саме їх потрібно, залежить від того, як битимуться українці і ті, хто їм допомагатиме. Але в кінцевому підсумку Росія потребуватиме чогось більшого, ніж армія, аби втримати ці території. Новоросія не буде стійкою, поки в ній житимуть українці, які хочуть, щоб ця земля залишалася Україною. І цьому теж є знайоме рішення. Кілька днів тому Олександр Дугін, радикальний націоналіст, чиє вчення сформувало і погляди російського президента, зробив резонансну заяву. "Україну треба очистити від ідіотів, – написав він і закликав до геноциду "раси виродків".

    Але Новоросію також буде важко втримати, якщо проти неї будуть на Заході. Можливі рішення цієї проблеми ще обговорюються. Не так давно Володимир Жириновський – депутат Держдуми Росії і придворний блазень, який інколи говорить речі, які не годиться казати вголос владі, – заявив на телебаченні, що Росія має використати ядерну зброю проти Польщі і Прибалтійських країн, цих, як він висловився, "держав-карликів", аби показати Заходу, хто насправді господар у Європі. "Ніщо не загрожує Америці, вона далеко. Але країни Східної Європи поставлять себе під загрозу повного знищення", – заявив він. Володимир Путін лише зазначив з приводу цього, що "Жириновський красиво смалить, хоча його висловлювання не завжди відображають офіційну позицію Росії".

    Значно серйозніша фігура, російський дисидент і аналітик Андрій Піонтковський недавно опублікував статтю, в якій висловив аргументовані припущення, які наче перегукуються з погрозами Жириновського, що Путін всерйоз розглядає можливість обмежених ядерних ударів. Можливо, по одній із Прибалтійських країн, можливо, по якомусь із польських міст, аби тільки довести, що НАТО – це порожній, безглуздий союз, який не наважиться вдарити у відповідь, остерігаючись більшої катастрофи. І справді, під час військових навчань у 2009-му і 2013-му роках російська армія відкрито відпрацьовувала сценарій ядерного удару по Варшаві.

    Чи є це все лише маренням божевільних? Можливо. І можливо, Путін надто слабкий, аби зробити бодай щось із цього, і можливо, це лише тактика залякування, і можливо, його зупинять власні олігархи. Але "Mein Kampf" теж видавався істеричною писаниною західній і німецькій аудиторії в 1933-му році. Накази Сталіна ліквідувати цілі класи і соціальні групи в Радянському Союзі так само здалися б нам божевільними, якби ми могли ми почули про них у той час.

    Але Сталін дотримав слова і виконав усі погрози. Не тому, що він був несповна розуму, а тому що він вперто і до кінця тримався своєї власної логіки. І тому що ніхто його не зупинив. Так само зараз ніхто не здатен зупинити Путіна. То чи можна вважати підготовку до тотальної війни істерією? Чи все-таки наївно не робити цього?

    Джерело – The Washington Post, переклад – КУРС

    (Visited 1 times, 1 visits today)
  • 180x150