«Російський мир»: У Новоросії голодні бунти

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Правда, поки голодні бунти делікатно назвали стихійними протестами місцевих жителів «ЛНР» і «ДНР». Проте вже зараз ідеологам рашаТВ слід добряче подумати, як наректи «з’їзди незадоволених», коли вони набудуть масштаб і розширять «географію». Ясно одне: такі народні виступи можуть змести вся і всіх в одну мить. Мало не здасться.

    Проти чого протестують «звільнені» жителі Новоросії? Та ні, не проти війни. Вони ж не москвичі і пітерці не які-небудь, це ті багатотисячні марші влаштовують в столицях – мир їм подавай, а у фанатів царьова-гиркина-безлера все набагато прозаїчніше – хочуть їсти, хочуть пенсій і зарплат, ну і щоб свавілля нові «влади» припинили (це, правда, з нереального).

    У неділю, 21 вересня, першим подали голос аборигени Стаханова. У відповідь почули: «Зараз не час вимагати всяких благ, поки йде війна – працюйте безкоштовно, а за пенсіями і зарплатами їдьте в Україну». І машини та іншу власність, мовляв, відбираємо «не у всіх, а лише в товстомордих». У «логіці» терористам не відмовиш, однак.

    Естафету підхопив Антрацит. Наче під копірку: «Як мінімум, до нового року ніяких виплат не передбачається». Крім того, «існує указ про вилучення іномарок на користь ополчення».

    У Ровеньках (там змінили трьох комендантів) відверто заявили, що «доведеться трохи потерпіти». При цьому самі російські військові, «козаки» та їхні посібники з місцевих кримінальників забезпечені безпосередньо з РФ і їжею, і грошима, і обмундируванням.

    Загалом, якщо раніше на Донбасі біля сміттєвих баків можна було споглядати лише асоціальних елементів, то зараз шукати серед нечистот прожиток не гребують багато. Сюрреалізм? Та ні, сувора дійсність.

    Давайте задамося одвічним питанням «що робити?», пропустивши попередній «хто винен?», бо, схоже, навіть до самих щирих і переконаних прихильників відділення Донбасу від України починає доходити, що всю цю історію затіяла не наша країна.

    Як писали класики, «порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих». Ні, ніхто не закликає «йти в сусідній магазин» за «калашом»-танком-«градом» або обзаводитися тачанкою – у нас же «перемир’я». Тому самий логічний крок – організувати регулярні мітинги, місцеві майдани, віче, акції (так називайте, як хочете) і там голосно і наполегливо вимагати, щоб окупанти склали зброю. Кричіть, скандируйте, шепчите, співайте, але тільки домагайтеся свого. Повірте, можна ігнорувати ультиматуми ста-двохсот чоловік, але коли вийдуть тисячі, волею-неволею доведеться реагувати. Бойовики будуть змушені почути вас.

    Другий момент. Петро Порошенко чітко сказав, що всі соціальні виплати гарантовані на територіях, підконтрольних українській стороні. Справа за малим – «повернутися в рідну державу, яка, а це знає кожен з вас, виконувала свої зобов’язання навіть у найбільш складні періоди для економіки.

    Третій. Усвідомте наступне: у тих, хто зараз стукає себе кулаком в груди і нетверезими голосами розповідає, що учні Новоросії отримають кращу освіту у світі, немає ні планів, ні програм, ні фахівців, ні підручників. Шкільна система в Росії і в Україні різна. Адаптуватися до російської – маячня, це вам пояснить будь-який педагог. Відмова від української – ще більша нісенітниця. Секрет Полішинеля проста: всі ці «міністри» самі не знають, що робити. Система освіти вибудовується десятиліттями, над нею працюють інститути і методцентри, це колосальна праця сотень фахівців найвищого рівня. А тут – бах, прийшли неуки, які беруть на себе сміливість створити нові навчальні посібники. Хотів би поглянути, якими будуть підручники історії, літератури, географії. Думаю, «95-й квартал» роботою забезпечений надовго.

    З вузами справи ще гірше. Дуже часто спілкуюся з донецькими студентами. В розсудливості нашої молоді не відмовиш. Вона навіть чути не хоче про неукраїнських дипломах, які ніхто і ніколи не визнає. Перша ластівка – ДонНУ, студенти і викладачі якого навідріз відмовилися присягати «ДНР». Сміливо і відкрито заявити про свою позицію в лігві терористів – це гідний вчинок. Міністерство освіти відреагувало оперативно, прийнявши рішення про переведення вузу у Вінницю. Зовсім не виключено, що у «національного» можуть з’явитися послідовники.

    Четвертий момент. Дефіцит кадрів у недореспубликах дуже відчутний. У контраст у звільнених містах активно йде посилення всіх галузей кваліфікованими фахівцями. І це дає надію, що можна буде швидше впоратися з величезною кількістю проблем, породжених війною.

    До речі, як справи з роботою? Ах, її немає? Горе-то яке! Шахти підтоплені, мости підірвані, заводи зруйновано, і тепер вам, вашим родичам, сусідам, друзям нікуди податися? Але ви ж самі захоплено дивилися, як дикий натовп штурмує офіси, грабує магазини, палить спортоб’єкти, як шикують бойовики, як катаються на крадених «Лексусах» та «БМВ». А хто радів, що в «олігархів» «віджали» або ліквідували бізнес? Жити стало краще? Кому сказати за це «спасибі»? І чому ви досі мовчите?

    Напружте пам’ять. Всього півроку тому десь говорили про запуск нової лави (тепер Україна купує вугілля з-за кордону), десь про освоєння нових технологій, ще десь про розширення штату. Нові робочі місця – це перспектива і для людини, і для підприємства, і для міста-села-райцентру.

    Але про цю радість, напевно, доведеться забути надовго. В Сніжному, наприклад, справи йдуть зовсім погано. У Торезі ніякого просвіту немає взагалі. До речі, там нещодавно в міськвиконком прийшла «вказівка» готувати кошториси на опалювальний сезон в рублях. Хлопці, ви зовсім з глузду з’їхали? Хто дасть гроші? Вони закладені в бюджеті Ростова або Воронежа? З вами поділяться або ви за звичкою «відіжмете»?

    Наближається зима. Самі знаєте, в якому стані наші теплотраси, електромережі, водоводи. Їх почнуть ремонтувати безкоштовно? Або комунальники будуть морози чисто з любові до професії та з жалю до замерзаючим і прагне ліквідувати аварії? А ніхто не замислювався, що буде, якщо відключать електрику, газ, воду? Пофантазуйте, поки за вікном плюсова температура.

    Тепер про мародерство. Знаєте, де воно найбільше процвітає? В глибокому тилу «ДНР» і «ЛНР» – там, де на гарматний постріл немає ні Нацгвардії, ні українських батальйонів. Коменданти міст, як правило, безграмотні, нахабні, упиваються звалилася на них вседозволеністю, що заохочують беззаконня, сіли на потоки постачань зброї, наркотиків, алкоголю, раніше судимі елементи з такою репутацією, що в порівнянні з ними Фокс з відомого фільму здається випускник кадетського корпусу. Подобається безправ’я, «виховна робота» у вигляді репресій, арештів, розстрілів без суду і слідства? Вперед! Знаючі люди кажуть, що рекет 90-х – це було дуже мило і невинно.

    А тепер про головне. Немає роботи, отже немає зарплати. Немає відрахувань – ні пенсій. Немає грошей – не буде за що купити м’ясо, картоплю, молоко, крупи, борошно, чай, теплий одяг, ліки, мило. Зауважте, я не про походи в кафе і про шоколадних цукерках мова веду, а про найнеобхідніше.

    Знаю, що багато хто вже голодують. Інші поки ще тримаються, але зі страхом чекають колапсу, який неминучий. Гуманітарка – це крапля в морі. І особливо цинічно у своєму «шляхетність» виглядає країна, яку ми завжди вважали партнером, другом, сусідом, але не агресором. Правильно написав на плакаті маріупольський хлопчик: «Путін, не треба нас визволяти – ми хочемо жити». В точку.

    І останнє. Як ви будете дивитися в очі своїм голодним дітям? Ви за кого на нашій землі ллється кров, настає голод, через чиєсь боягузтво і апатію сотні тисяч людей покинули домівки. Ви зрадили країну і віддають перевагу досі стояти на своєму і в упор не бачити, що творять бойовики. Ви, що ненавидять все українське. Почитайте висловлювання окупантів в соцмережах, послухайте їхні розмови. Для них ви – бидломасса, безсловесні покірні холопи, кріпаки, наймити, слуги, покірно очікують барських милостей і зазнають приниження. Зрозумійте, я не зловтішаюся. Просто називаю речі своїми іменами.

    І наостанок свіжий анекдот. «В результаті тривалих кровопролитних боїв армії Новоросії вдалося звільнити місцеве населення від пенсій, соціальних виплат і робочих місць». Смішно? Мені – ні.

    Віталій Кропачов, депутат Донецької обласної ради

    (Visited 1 times, 1 visits today)
  • 180x150