«Життя надвоє: з Тобою і без Тебе»

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Під такою назвою нещодавно в Івано-Франківську вийшла друком збірка листів та малюнків дітей, чиї батьки за кордоном. Шкода, що ці сумні листи залишаться невідісланими. Якби батьки прочитали, що насправді думають діти про їхнє заробітчанство, можливо, не наважились би покинути їх самих. Прочитати ці листи, написані спеціально для збірки, батьки зможуть лише, повернувшись з-за кордону. У багатьох сім’ях це означає – через кілька років. Або й ніколи.

    Збірку «Життя надвоє: з Тобою і без Тебе» спільними зусиллями підготували та видали Благодійний фонд «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ», служба у справах дітей та молоді міськвиконкому і міське управління освіти. Фінансово допомогла видати збірку єпархія УГКЦ австрійського міста Грац. Серед шкіл та дошкільних закладів міста торік був оголошений конкурс на найкращий малюнок, вірш чи лист до батьків, які перебувають за кордоном. До збірки увійшли лише найкращі роботи, відібрані з-поміж кількасот.

    «Як священик, який спілкується з вірними, можу констатувати, що сьогодні в кожній другій сім’ї є трудові мігранти, – розповідає директор івано-франківського Карітасу отець мітрат Володимир Чорній. – На жаль, дуже часто трапляється так, що ми не думаємо про їх душевний стан, внутрішню спустошеність, нестерпний біль та ні з чим незрівнянну тугу через відсутність того найдорожчого і найріднішого, що складає сутність людського життя, – прагнення бути кожного дня разом зі своєю сім’єю, жити і працювати на рідній землі».

    У Карітасі, який вже багато років займається соціально-психологічною роботою з дітьми трудових мігрантів, сподіваються, що видання такої збірки допоможе батькам, які перебувають у тривалій міграції, зрозуміти потреби власних дітей, а також сприятиме їх адаптації після повернення з-за кордону. Адже проведення літературного конкурсу «Життя надвоє: з Тобою і без Тебе» – це можливість тих дітей, які тривалий час не мають можливості спілкуватися з батьками, розповісти про свої сподівання, труднощі, успіхи і розчарування.

    Що ж відбувається з дітьми, коли батьки від’їжджають? Соціальний педагог, психолог Карітасу Людмила Максим’юк наголошує, що всі діти, незалежно від віку, після від’їзду батьків відчувають зраду: «Коли під час розмов із такими дітьми ми питаємо, чи хотіли б вони поспілкуватися з мамою чи з татом, вони відповідають: «Ні». Діти відчувають образу за те, що їх покинули. Вони стають дратівливими, тривожними, агресивними і замкнутими. Є випадки, коли діти задумуються про самогубство».

    Як розповіла Леся Дорош, керівник проекту соціально-психологічної роботи з дітьми трудових мігрантів, у Карітасі діти мають можливість спілкуватися з психологом, відвідувати тренінги, розвивати свої здібності у різноманітних гуртках, відпочивати у літніх таборах, і головне – спілкуватися зі своїми ровесниками, які опинилися у такій самій скрутній ситуації. В результаті у дітей покращується самооцінка. Вони наче заново відкривають себе. Стають більш сміливими і відкритими у стосунках з іншими людьми.

    Лист №1

    Іванка, 14 років, учениця ЗШ №16

    Добрий день, моя наймиліша, найжаданіша на цім світі, люба Мамочко!

    Я довго думала і наважилась написати Тобі своє наболіле, відчайдушне послання. Уявляю в цю хвилину здивування на Твоєму милому, вічно заклопотаному обличчі: чому лист, коли Ти кожної неділі дзвониш до мене із тепер уже своєї Барселони, майже десять хвилин розмовляєш… Та й не листувалися ми ніколи. Все так, Матусю, але як тільки по мобільному я починаю розповідати про себе, Ти одразу перебиваєш мене питаннями про сусідів, знайомих. Хто народився і як було на хрестинах? Тебе дуже цікавить, хто одружився, які страви подавали і яка музика грала на весіллі, що співають і як танцюють. Ти переймаєшся, як там бабуся і дідусь… Під кінець розмови, як завжди, Ти питаєш, чи є ще в мене гроші і чи не закінчилась передана запашна іспанська кава… Так пролітають шістсот довгоочікуваних мною секунд, і я не встигаю сказати Тобі про найголовніше, найважливіше, найболючіше для нас обох – як крається моє серденько, як я свічечкою згораю без Тебе, моя рідна, моя найдорожча Матусю.

    Я давно хочу Тобі сказати про свої почуття: як я люблю Тебе, як сумую без Тебе, як мені бракує Твоєї турботи, ніжності, яка вимірюється не кавою, подарунками чи грошима, а Твоєю присутністю поруч, Твоєю ласкою і співчуттям. На жаль, я не маю змоги поділитися з Тобою своїми захопленнями і розчаруваннями, відчути, що Тебе хвилюють мої радощі і прикрощі.

    Мені так бракує Тебе, рідна моя! Повертайся додому, люба моя. Ти дуже потрібна мені… Цілую тебе.

    Лист №2

    Христина, 9 клас, учениця ЗШ №7

    Вечір. Сумую. Завтра день Святого Миколая. Сиджу біля вікна і думаю. Думаю про те, що я хотіла б у подарунок.

    Надумала. Згадала, чого мені не вистачає… Згадала про те, що зветься домашнім затишком, теплом. В голові одні думки – думки про маму… Таку ніжну, таку теплу, таку щиру… І тут чую дзвінок у двері! Я побігла відчинити – і побачила, що на порозі стоїть матуся…

    Вона приїхала до мене! Святий Миколай почув мої молитви та думки, мої надії та сподівання! Тепер я вірю в те, що над нами є щось більше, сильніше. Я підбігла до матусі, кинулась в обійми і поцілувала міцно-міцно…

    І тут прокинулась, озирнулась навколо себе, встала з ліжка, пішла на кухню і зрозуміла, що це був тільки сон… Як боляче мені було, тому що я так надіялась, що це правда. Так сподівалась, що мама мене не залишить, не поїде на чужину і ми завжди будемо разом. Роздумуючи, я повернулася у свою кімнату і за вікном побачила синичку, яка, здавалося, дивилася на мене. Мені відразу стало радісно, тому що я зрозуміла, що це була мама. Її погляд був ніжний, лагідний і такий материнський.

    Лист №3

    Таня, 16 років, учениця ЗШ №19

    Люба мамо!

    Сьогодні я прокинулась від запаху бабусиних пиріжків (ти ж знаєш, що бабуся завжди пече пиріжки на свята) і відразу згадала тебе і тата. Пам’ятаєш, як ми збиралися на свята разом, завжди до нас приходили гості, завжди було весело і гамірно? Найвеселіше було те, як тато кидав у нас сніжки, а ми з тобою дружно відбивалися і падали в сніг. Пам’ятаєш? А тепер ви так далеко, у країні, де ніколи не падає сніг, де немає мене…

    Не можу збагнути, чому ви вирішили зробити саме так – поїхати за грошима, а нас з бабусею залишити. Ви б могли спробувати заробити гроші тут, в Україні. Вибач, знаю, що ви стараєтесь, що бачите мене майбутнім лікарем, що хочете, щоб було якнайкраще, але.

    Знаєш, мамо, інколи аж заздрю подругам, у яких батьки завжди поруч, підтримують, розуміють, порадять. Ти не ображайся, але є речі про які по телефону і не розкажеш, є речі, які можеш зрозуміти тільки ти. Ти мені дуже потрібна.

    Цей наступний рік для мене дуже важливий – випускні екзамени, випускний бал, університет. І може, приїдете ви. Багато моїх друзів мріють поїхати за кордон у пошуках кращого життя, а я мрію, щоб приїхала ти і тато. І хай навіть ми будемо звичайною сім’єю, без дорогих речей, але ми будемо разом.

    Я з нетерпінням чекаю на зустріч з вами. Міцно цілую і обіймаю вас.

    Лист №4

    Оля, 16 років, ЗШ №16

    Неділя. Вечір. Я сиджу біля телефону в очікуванні дзвінка, дзвінка від найдорожчої в світі людини, від мами. Ці декілька хвилин розмови є справжньою розрадою для моєї душі і серця. Люблячий голос, дружня порада і материнська турбота зігрівають мене навіть через тисячі кілометрів. І, здається, мамо, що ти поруч, зі мною, що можна пригорнутися до тебе, відчути тепло твоїх долонь, биття твого серця.

    Я часто згадую, як ми жили з тобою колись, до Італії. Адже тепер моє життя поділилося на дві частини: з тобою і без тебе. І тепер я знаю: життя з мамою – справжнє щастя. Пам’ятаєш, коли ти мене зранку будила до школи? Так ніжно і лагідно казала, що я твоя красуня, пташка, називала мене пшеничкою, коли чесала мої коси. Ти готувала мені сніданки, обіди, вечері з такою любов’ю! А ще мені дуже подобалися наші вечори: ми розмовляли, радилися, сміялися…

    Напевно, у моїй пам’яті залишаться твої слова: батьки – це ті люди, які завжди підтримують і завжди спробують зрозуміти тебе. Тому і ти, мамо, пам’ятай: я завжди згадую тебе у своїх молитвах, я завжди намагатимусь тебе зрозуміти і чекатиму, скільки треба, чекатиму з тієї далекої країни!!!

    Твоя донечка

    Лист №5

    Без підпису

    Я завжди згадую, як колись ми були всі разом. Я, мама і тато. Я тоді була ще маленькою. Я завжди чекала, коли він прийде з роботи. Ми разом ходили гуляти. Тато садив мене на коліна і малював мені метеликів. А коли я лягала спати, він читав мені казку і я солодко засинала.

    Я виросла, засинаю без казочок перед сном і вмію сама малювати, але мені потрібен тато. На жаль, зараз тато далеко від нас. Він на роботі за межами України. Вже давно, як поїхав. Він телефонує мені, але рідко. Здається, що він забув мене і не знає, що я скучаю за ним. Він не знає, що його маленька дівчинка виросла, але все-таки хоче бачити свого тата. Я хочу ходити з ним у походи, навчитись ставити намет, збирати дрова, розпалювати багаття…

    Я хочу, що все було, як раніше, ми жили всі разом і ніхто нікуди не їхав сам. Хочу, щоб ми подорожували разом.

    Тату, приїдь до мене, ти побачиш, що я вже не така маленька, як була. Але все ж тебе чекаю, коли ти повернешся з роботи…

    Лист №6

    Совтус Наталя, 10 клас, ЗШ №24

    Лист до тата в Італію

    «… Навіть не знаю, як до тебе звернутись. І чи варто взагалі… після того, як ти зробив боляче мені. Я тебе ледь пам’ятаю, адже ще змалку ти далеко. І зараз намагаюсь відтворити твій образ, але не можу. Невже тебе не болить серце, не мучить совість через те, що ти не брав участі у моєму вихованні? І зараз ти навіть не поцікавишся, як у мене справи? Чи я здорова? Як навчаюсь? Невже рідному батьку не цікаво, як далеко десь живе його кровинка?

    Лежачи в тяжкому стані, після перенесеної восьмигодинної операції, я чекала… чекала, що ти подзвониш і запитаєш, як моє самопочуття. І як боляче було усвідомити, що тобі до мене байдуже. Невже ти не мріяв почути від когось рідного таке для багатьох очікуване слово «тату»? Я не розумію тебе, твоїх дій!

    Цим листом я хочу пробудити в тобі почуття батька, якщо це можливо, хочу щоб ти переосмислив свої вчинки і зрозумів, що я – єдине, що в тебе є в цьому житті!»

    Галицький Кореспондент

    (Visited 143 times, 1 visits today)
  • 180x150