Коли Гамлет — з мікрофоном, а Полоній — зі смартфоном

Опубліковано:

Режисер і художній керівник Івано-Франківського муздрамтеатру Ростислав Держипільський підкорив ще одну вершину — поставив «Гамлета» Шекспіра. Коли тільки з’явився переклад цього твору від Юрія Андруховича, видавець іван Малкович сказав приблизно так: кожне покоління мало би перекладати Шекспіра по-своєму, своєю мовою та з огляду на нові історичні реалії. Щось схоже і в театрі. Ростислав Держипільський, вирішивши ставити «Гамлета» в перекладі Андруховича, заявив, що второвані стежки йому не цікаві. Але навіть коли запропонована версія на перший погляд видається тільки надсучасним міксовим арт-експериментом, від свого фірмового почерку — бути суголосним часові і намагатися впливати на мислячу публіку глибинно, а не лише розважати чи шокувати, — Держипільський не відходить.

Та чи всі зрозуміли і захотіли заглибитись? Бо серед тиші підвалу, в якому відбувалася вистава, і моторошних навіювань, театральних спецефектів і розкоші акторських ансамблів, стрибків з одного стилю в інший можна й розминутися з думкою про те, що Шекспір — вічний, він поза часом чи просто «розчинений» у будь-якому часі. Тому кожна епоха просто-таки мусить відшукати свого класика, пише "Галичина".

Юрій Андрухович першим переклав на українську Шекспіра в III тисячолітті. Він мав перед собою оригінал, переклад Леоніда Гребінки та нестандартний переклад поляка Станіслава Баранчека. Сам Андрухович якось сказав, що якраз Баранчек змістив акценти: Шекспіра читати весело. Шекспір — не класик, що стоїть на п’єдесталі, а радше ідол поп-культури, комерційний директор театру, зацікавлений, аби на його вистави ходила публіка.

і такий підхід до справи важко заперечити. В сенсі промоції він таки правильний, бо всі хочуть, аби на їхні вистави ходила публіка. З цим завданням усе було просто, бо інформація про те, що виставу ставитимуть у підземеллі, а театр побудовано на цвинтарі, спрацювала сама. Люди на прем’єру прийшли заздалегідь, чекали майже годину і ніхто — за винятком кількох — не висловлював занепокоєння: бути чи не бути.

Але цьому дню передували важка праця і насолода від творчого спілкування. Працю і віддачу ми бачили на прем’єрі, коли костюми від київської художниці Лесі Головач були всі всуціль у підвальній пилюці. А про насолоду знає кожен з акторської команди. Режисер зібрав цікаву трупу з акторів різних театрів України — ірма Вітовська зіграла Гертруду, Клавдія — «заньківчанин» Юрій Хвостенко, Полонія — Дмитро Рибалевський, актор Національного театру ім. івана Франка, учень самого Б. Ступки, Офелію — молода і харизматична Анастасія Блажчук, акторка «Молодого театру». Роль Гамлета обрала Олексія Гнатковського. Про те, що актори — найкращі, вже у самій виставі за голлівудською манерою виголошує своїм розкішним голосом з надгробка, що водночас є сценою, Дмитро Рибалевський. і всі вони — акторська сім’я — після вистави просто дякували одне одному за спільну працю, за творче спілкування із вдячними глядачами і між собою. Бо кожен з них вніс до «Гамлета» щось своє. і воно ожило саме в такому наборі: режисерська концепція, акторська харизма, музична складова. і текст Андруховича — як першоджерело, де вільна мовна гра, алюзії на всім нам відому дійсність, багато гротесковості і необмеженої свободи.

Почнемо з того, що в нашому випадку найвідоміша трагедія усіх часів — уже не трагедія. У XXI столітті усе вже давно не так. Світ — це звичайний склеп, де і Шекспір, і його герої, і наші. Все це нагадує нам, що усі помилки вже зроблено, але від цього їх не стає менше. І, що важливо, кожен має право на свої. і ще: історія вчить, що вона ніколи нікого нічого не вчить.

А актори мають право на знахідки. Як на мене, найяскравішим акторським соло в цій постановці виявився Дмитро Рибалевський — чи то від спраги за такими творчими експериментами, котрі для нашого театру не рідкість, чи то від адреналіну, та він роль Полонія зіграв forte (сильно. — Ред.). А його епізод зі смартфоном — цілком в концепції режисера: Шекспір — понад часи і водночас — на всі часи. «В державі нашій безлад і бордель», — звучить на початку вистави заспів. А далі ще буде маса деталей, що притягують сценічну версію Держипільського до нашого часу. Хоча б таких поверхових і всім зрозумілих, як золотий унітаз…

Олексій Гнатковський у роль Гамлета входить ніби пошепки, спершу здалося навіть, що від хвилювання чи від надміру репетицій у нього сів голос. Але це для того, щоб потім продемонструвати глядачам усю вражаючу амплітуду емоцій. Бо для нього їх режисер приготував, напевно, найбільше. і вчинків, котрі в театрі називаються деталями чи знахідками. Так, Гамлет смажить сире м’ясо реально перед глядачами на маленькій сковороді, кидає металеві відра у підвальну пустку, грає у футбол черепом та викочує на публікуѕ золотий унітаз, говорить у мікрофон зі свого надгробку чи просто зникає, аби в закапелку підземелляѕ почитати газети іѕ викинути. Гамлет як головний герой неначе прокидається зі сну і переходить у наш непростий час. А пробуджують його і спонукають до дії три відьми чи богині — як кому. Вони — еринії (Галина Баранкевич, Надія Левченко, Олеся Пасічняк). З’являються зі скринями-чемоданами в руках, як «піарщики» чи, може, носії режисерської концепції, як жінки, котрі можуть і вміють все, як і все можуть собі дозволити.

«Найбільша гордість, що це відбувається в івано-Франківську, — сказав перед прем’єрою виконавець ролі Гамлета Олексій Гнатковський. — Так ламаються стереотипи, уявлення і канони про провінцію, про столицю, про тенденції. Це всі контексти, філософія всього часу в одному флаконі».

ірма Вітовська зіграла Гертруду, котрої ми не знаємо. Вона, а не Полоній, лиходіє по повній, вона очолює змову і не приховує своїх підступних планів — заволодіти і керувати усіма. Вона розкішна, епатажна, принадна, мінлива і зваблива, слабка і сильна у своїй слабкості.

Взагалі, у знавців класики протягом вистави могли виникати відчуття, що над Шекспіром тут, як мінімум, «стібаються». Та актори насправді, повторю, просто роблять все можливе, аби виконати надзавдання — знайти «свого» класика. і ніхто цього й не приховує. На ці нестандартні пошуки у виконавиці однієї з головних ролей є важливі аргументи: творчість — це свобода. А ще ірма Вітовська переконана, що сучасного глядача треба готувати до європейського нетрадиційного театру, бо традиційний і так має своїх апологетів і йому нічого не загрожує. Але в івано-Франківську європейський театр почувається як ніде комфортно. Його цінують глядачі, до нього тяжіють у своїх пошуках творчі сили.

Не випадково з вічною трагедією Шекспіра в івано-Франківську відбулася жанрова трансформація. Музична складова нової експериментальної постановки великою мірою є запорукою успіху. Молоді, перспективні, талановиті українські музиканти — Роман Григорів з івано-Франківська та студент Віденської консерваторії ілля Разумейко, котрий народився в Запоріжжі, уже написали оперу «Йов» та сон-оперу «НепрОсті», до роботи над «Гамлетом» взялися з радістю. Вони також стали повноцінними героями постановки — не тільки як музиканти. Бо сюжетна канва ніби натякає: Григорів втілює тінь батька Гамлета, а Разумейко в якийсь момент — Йоріка.

«Ми поєднуємо живих музикантів з електронікою. Маємо цілий пакет звуків, які записували у різних місцях у Києві та Відні, в різних умовах — вночі, на різних розладнаних роялях, звуки голосу, обробляли їх електронно і будемо робити такий електронний супровід. Це буде цікавий мікс», — розповів у передпрем’єрному інтерв’ю музикант ілля Разумейко. А ще співавтори ноопери дали необмежену волю вокальним талантам трьох ериній, котрі то ведуть глядача концептуальними коридорами підземелля, то просто відстежують промовисто: а що ж буде далі, але завжди — на кону. і це також цілком у дусі європейського експериментального театру — позичити персонажів у «Макбета». Або зменшити їх кількість, забравши товаришів Розенкранца, Гільденстерна, Гораціо й акцентувавши суто на сімейних взаєминах.

У фіналі ж, після весіль-похоронів-циганських гулянь зі свого таємного крісла (він на підвищенні мовчки і непомітно просидів дві години, а також годину до старту дійства) спускається Фортінбрас (Євген Холодняк), аби чітко і безапеляційно заявити: всім спасибі, все триває й далі, кожен має право на свої помилки. Бо весь світ — театр?

 Леся ЗЬОЛА

Блоги

mm
Андрій Карманський

Матч-реванш? Кілька слів про вибори в ОВО№85.

17 липня 2016 року в семи виборчих округах відбудуться проміжні

mm
Андрій Карманський

Українській помісній церкві бути? Або чого добився Кирило?

Після зустрічі Папи Франциска та Московського Патріарха

mm
Андрій Карманський

Заступник мера – депутат?

Як кажуть юристи: «Рішення суду не коментують, а виконують, або

mm
Ольга Деркачова

БОЛЬОВІ ТОЧКИ

Одна моя знайома запропонувала дещо збочену розвагу. Сідаєте в

mm
Андрій Карманський

Знищення місцевого самоврядування триває

Верховна Рада прийняла черговий «геніально-популістський»

mm
Ольга Деркачова

Буває і таке…

Ольга Нижник. Цього не може бути!.. – Івано-Франківськ: