Наддністрянські Помпеї

  • 180x150
  • Опубліковано:

    У серії «Бібліотека Краківського музею археології» накладом 600 примірників вийшов у світ гарно ілюстрований том, присвячений археологічним знахідкам у знаменитій печері Вертеба біля села Більча Золотого на Тернопіллі. Одним із співавторів цього видання став кандидат історичних наук, член Європейської асоціації археологів іванофранківець Тарас Ткачук.

    Відтепер з’явився найповніший опис пам’яток Трипільської культури, які були виявлені в карстовій печері Вертеба і які тепер становлять колекцію Краківського археологічного музею, — розповів Тарас Ткачук. — У новому виданні опубліковано аналіз великого масиву кераміки, антропоморфних та зооморфних фігурок, кістяних виробів із краківської збірки. Цю пам’ятку представлено як у трипільському, так і у праєвропейському культуральних контекстах. Якби до опублікованого матеріалу вдалося долучити опис збірки у Борщівському краєзнавчому музеї, який підготував мій колега директор цього музею Михайло Сохацький, то ми отримали б найповніший опис цього унікального об’єкта Трипільської культури».

    Унікальна печера трипільців

    Унікальність Вертеби як пам’ятки Трипільської культури полягає в тому, що це чи не єдина з відомих науковцям обжитих трипільцями печер. Причому з’ясувалося, що тутешнє поселення було тришаровим, тобто люди тут поселялися тричі упродовж IV—III тисячоліття до нашої ери. Наразі немає однієї думки щодо того, чому люди приходили в ці катакомби, які тягнуться під землею приблизно на 9 кілометрів. За однією версією, їх спонукала ховатися в підземелля якась зовнішня загроза тогочасного світу. інші дослідники схиляються до думки, що у Вертебі відбувалися якісь священні ритуали і люди жили тут не постійно, а приходили лише за потреби.

    За словами Тараса Ткачука, печера Вертеба є таким собі археологічним маркером, за яким можна простежити пульсацію активності, яка виходила із центру культури Трипілля — Кукутені, розташованого між Карпатами та Дністром, на території нинішньої Молдови та Румунії.

    «На пам’ятці було проведено радіокарбонні датування, які засвідчили першу дату заселення — приблизно 3 800 рік до нашої ери, більш ранніх дат зафіксовано не було, — розповідав археолог. — Наступна дата — початок пізнього Трипілля, приблизно 2 600 рік. і останньою датою є найпізніше Трипілля, для якого прикметною є прикрашена шнуром кераміка, коли мальованого посуду з характерними трипільськими візерунками стає дуже мало. Ймовірно, ці три заселення печери трипільцями були пов’язані з експансією із центру їхньої культури, де виникало перенаселення і нестача ресурсів і кліматичні зміни спонукали шукати інші землі. Ці пульсації чітко простежуються в печері Вертеба».

    Окрім того, цінність цього об’єкта Трипільської культури полягає в тому, що тут було виявлено багато керамічних імпортів, які свідчать про зв’язки насамперед із півднем трипільського світу, а також із іншими тогочасними культурами, які населяли прадавню Європу.

    «Відомо, що Трипільська культура була однією з гілок того величезного конгломерату культури, який американська дослідниця Марія Гімбут назвала Давньою Європою, — пояснював Тарас Ткачук. — У центральній Європі, на Балканах у той час також було чимало культур, дуже подібних до Трипілля. Зі своїми сусідами трипільці мали активні зв’язки, бо ця територія була транзитною для обміну між Європою та степовиками».

    Також Вертеба унікальна тим, що тут було виявлено поховання трипільців — щоправда, тих, які населяли печеру в найпізніший час. Адже до наших днів загалом майже не збереглося могильників із поселень Трипільської культури. Науковці досі достеменно не знають, що саме трипільці робили зі своїми небіжчиками: чи ритуально спалювали їх, чи залишали просто неба, щоб їхні кості розтягували звірі, чи, може, сплавляли по воді. А на вилученому з печери Вертеба матеріалі вдалося навіть провести аналіз ДНК, який показав належність людей, які населяли печеру в III тисячолітті до нашої ери, до групи, яка займала всю північноєвропейську територію і відрізнялася від середземноморського типу.

    Аристократична археологія

    …З часів перших серйозних археологічних обстежень, які почалися в другій половині ХIX століття, печеру Вертеба завдяки унікальним та багатим знахідкам почали називати Наддністрянськими Помпеями. Цьому об’єктові поталанило опинитися на землях князя Леона Сапєги, який мав палац у Більчі Золотому, всього за 2 кілометри від входу в ці катакомби. Коли князь дізнався, що селяни знаходять там якісь давні черепки та розмальовані глечики, він спорядив археологічну експедицію. В той час у печері було знайдено понад 400 цілих посудин, близько 35 тисяч глиняних і керамічних фрагментів, майже 120 антропоморфних фігурок, 200 знарядь із кісток та рогів, 300 виробів з кісток і каменю.

    «Як це часто буває зі знахідками такого класу, цю пам’ятку Трипільської культури виявили випадково, — розповідав Тарас Ткачук. — Місцеві люди лазили в ту печеру, виймали звідти якісь глечики. На щастя, тутешній князь виявився культурною людиною, цікавився старожитностями, тим більше, що тоді взагалі археологія була справою аристократів. У той час багато говорили про цікаві знахідки, які виявили у Помпеях, такі дослідження викликали жвавий інтерес. Отож і князеві Леону Сапєзі захотілося розкопати щось схоже на Помпеї на своїй землі. Він відвідав ту печеру і запросив сюди польських археологів — почалися розкопки, виймання різних речей і матеріалів з печер. Згодом до археологічного дослідження Вертеби було залучено відомих тогочасних польських археологів, зокрема Готфріда Оссовського, виготовлено професійну карту печери. Нагорі, біля входу в печеру, працювали селяни, які мили, збирали докупи, склеювали ті черепки. Коли знахідок стало дуже багато і постала потреба в місці для складування їх, князь виділив під ці знахідки свою оранжерею».

    Після смерті князя вдова Леона Сапєги заповіла колекцію старожитностей, зібраних у печері Вертеба, Краківському археологічному музею. Але опрацювати краківську збірку довший час не вдавалося — спочатку цьому завадили Перша та Друга світові війни, а згодом у фахівців просто не доходили руки до такої «непріоритетної», як вважалося в Радянському Союзі, роботи.
    «Для мене ознайомлення із цією колекцією почалося в 90-х роках із приватної поїздки до Кракова, — розповідав Тарас Ткачук. — До музею, де її зберігали, я прийшов, можна сказати, з вулиці, представився (на той час археолог працював у Національному заповіднику «Давній Галич» і проводив розкопки трипільського поселення біля села Більшівців. — Авт.), і до мене поставилися дуже щиро. Я отримав доступ до фондів, в яких ще з кінця ХIX століття зберігалася ця колекція і яку бачили дуже мало археологів. Спорадично кілька глечиків тримали в руках Олег Кандиба, Марія Гімбут. Але величезний збір не був опрацьований та описаний. За якийсь час, отримавши грант на дослідження від польських наукових інституцій, я розпочав роботу над опрацюванням цієї збірки — кілька місяців малював не підводячи голови, потім систематизував і впорядкував результати».

    Про що мовчать трипільські знаки?

    Орнамент, яким прикрашали свої глечики творці Трипільської культури, часто порівнюють із розписами українських писанок та узорами вишивки. Однак, на думку Тараса Ткачука, таке тлумачення може бути хибним, оскільки основні знаки, які використовували трипільці, належать до найдавніших символів, які є загальнолюдськими. і зображали їх на кераміці зовсім не для краси.

    «Очевидно, в трипільському орнаменті міститься система знаків для комунікації, — пояснював Тарас Ткачук. — Але це не було письмо в нашому розумінні цього слова. Трипільські знаки — це спосіб спілкування зі світом духів, світом предків. Ці світи для давніх людей були реальними не менше, ніж довколишній світ. Тобто їх оточували предки, духи, яких вони бачили часто так само, як ви мене, а я вас».

    За словами Тараса Ткачука, неправильно уявляти собі трипільців як задоволених, веселих людей, які знічев’я мандрували територією сучасної Румунії, Молдови та України. Насправді життя у них було достатньо важке та хаотичне. Воно тривало максимум — 30-35 років. Їм явно бракувало їжі, води та землі. Ліків від хвороб не було, велика дитяча смертність компенсувалася ранньою народжуваністю.

    «Будь-яка міграція відбувається не від доброго життя, — зауважив дослідник. — Так було і з трипільцями. Вони не їли вітамінів, мали тяжкі хвороби, голодували. Відомо, що людина, яка недоїдає, бачить навколо похмурий, хаотичний світ. Я вважаю, що трипільський орнамент існував як засіб боротьби людини з хаосом. Тогочасні люди насправді дуже переживали і боялися навколишнього світу, тож цей орнамент, яким ми так захоплюємося, з’явився не для прикраси, а через страх. Людина боялась порожнечі і намагалася заповнити її якимись орнаментальними зображеннями. Ці малюнки — не естетство, не задоволення світом, а навпаки — захист від світу. Цими ритмічними зображеннями знаків на посуді трипільці вносили космос у довколишній хаос».

    Відомо, що на останньому етапі існування Трипільської культури, приблизно в середині III тисячоліття до нашої ери, трипільці раптово відмовилися від тієї знакової системи, яку використовували перед тим. Натомість на кераміці з’являються найдавніші символи і візерунки, навіть форма посуду копіює «старосвітський стиль».

    «Очевидно, в трипільському світі тоді сталася якась страшна духовна криза, — припускає Тарас Ткачук. — Люди зневірилися в своїх богах, з якими вони спілкувалися з допомогою тих знаків. Повторюючи найдавніші символи, вони ніби прагнули повернутися до джерел, коли жили славні предки, які все мали, були благородними і шляхетними».

    До речі, кліматологи стверджують, що саме в той час, в середині III тисячоліття до нашої ери, почалася глобальна посуха. Боги перестали давати вологу, а молитви та ритуали не допомагали її повернути. Разом з тим із насиджених місць у степах зірвалися у пошуках нових пасовищ кочівники, які спрямували свої табори на Захід. Давні народи Європи теж почали шукати кращого життя, подавшись на Схід. У цьому здвигові народів розчинилася і зникла трипільська цивілізація, залишивши нам загадкові розмальовані черепки і дивні фігурки…

    Богдан Скаврон, Галичина

    (Visited 37 times, 1 visits today)
  • 180x150