Ольга Деркачова: “Трикотажні метелики” – це цілий букет емоцій, де кожен знайде все, що йому потрібно”

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Нещодавно вийшла з друку збірка оповідань "Трикотажні метелики" письменниці з Івано-Франківська Ольги Деркачової. Це уже сьома книга авторки. У збірці найвибагливіший читач зможе знайти все, що хоче. Тут і драма, і кохання, лірика, щастя і … війна, адже в певний момент у свої права вступає об’єктивна реальність, де людям доводиться виживати і боротися за своє щастя. 

    – Розкажи про свою останню книгу "Трикотажні метелики". Про ідею написання, про що оповідання у збірці, для якого читача написані?

    – Про ідею важко сказати, якщо мова про оповідання. Я пишу оповідання, а в якийсь момент розумію, що з них буде книжка. Скільки їх я наперед не знаю. У певний момент спрацьовує внутрішнє чуття, коли дописуєш текст і розумієш, що для цієї збірки воно останнє. Таким було оповідання "Трикотажні метелики" для однойменної книги. Звідси і назва збірки. Її часто сприймають як лірично-гламурно-жіночу, але твори у книзі набагато глибші. Основною темою є кохання, війна, як людина виживає в тих складних обставинах, з якими зіштовхується, коли не тікає. Війна закінчується, а люди залишаються, як і стосунки і почуття між ними.


    – Чим відрізняється книга від попередніх творів? Як Ти оцінюєш зміни у своїй творчості, це ж Твоя сьома книга?

    – Я хочу вірити, що "Трикотажні метелики" це найкраща книга, адже це останнє, що я написала. Це сьома книга, але не остання, зараз працюю над новими творами. За цей час я подорослішала. Мої героїні уже не такі істеричні, як були у перших книжках, вони розуміють, що до життя треба ставитися з філософським спокоєм, а бунтувати можна лише тоді, коли в певних моментах ти погоджуєшся грати на правилами.

    – Можна вважати книгу "Трикотажні метелики" улюбленою?

    – Не хочу бути банальною, адже часто говорять, книги для письменника, як діти. Не можна сказати, яка з них улюблена, вони всі важливі на певному етапі життя. Та все ж найважливішою залишається перша книга. Незабутнє відчуття, коли ти вперше береш її з видавництва, тримаєш в руках, і розумієш, те, що жило в рукописах, перетворилося на книгу. З кожною книгою до цього все більше звикаєш і ставишся спокійніше. Але вони всі рівні. Всі мої і я ні про що не шкодую.

    – В який момент приходить усвідомлення, що Ти готова написати книгу?

    – Якщо це роман, то треба в голові намалювати сюжет, щоб мати такий собі кістяк, який потім обростає "м’ясом" – словами, подіями, героями. З оповіданням інакше. Коли я сідаю писати оповідання, не знаю, буде воно на сторінку, дві чи більше. Воно може народитися з одного слова, запаху, уривку розмови і закінчуються несподівано. Назва "Трикотажні метелики" виникла тому, що в моєї знайомої є трикотажне плаття, вона кинула його, а воно полетіло, як метелик.

    – З Твоїх слів виходить, що оповідання "народжуються" спонтанно. А чи можливий у романі неочікуваний поворот сюжету?

    – Однозначно. Іноді, коли пишу роман, розумію, що вже герої самі підказують мені, як має бути далі. Оповідання, як вірші, для їхнього написання потрібно натхнення. Роман – це більше робота, постійна праця, де необхідно слідкувати, щоб була послідовність, логічність думок.

    – Чи може котресь з оповідань зі збірки " Трикотажні метелики" стати основою для написання нового роману?

    – Більшість з них. Але вони доволі насичені, концентровані, і я не вважаю, якщо щось можна описати двома словами, його слід розтягувати на тисячу слів.

    – На презентації "Трикотажних метеликів" Твої колеги описали назву книги як гламурну, створену, щоб книга продавалася. Чи дійсно це впливає на продажі?

    – Книга продається добре, але не думаю, що це пов’язано лише з назвою. Можливо це спровоковано виходом весною роману "Коли прокинешся", люди вже прочитали роман і шукають продовження. Саме вчасно вийшли "Трикотажні метелики". Я відразу попереджаю читачів, що це інакше читання. В цій книзі всього достатньо – є і драма, і мелодрама, лірика, трагедія і щастя – цілий букет емоцій, де кожен знайде все, що йому потрібно.

    – Що далі чекати Твоїм читачам, чим здивуєш?

    – Зараз пишу оповідання, в цей момент вони лірично-романтичні. Можливо, це через жорстку реальність, в якій ми всі опинилися. Це як опір, коли хочеться зупинитися і відволіктися від довколишнього. Паралельно пишу роман. А ще невелику детективну повість з елементами чорного гумору, яка у найближчий час з’явиться в одному з літературних часописів.
    Розмовляла Ірина Федоляк

     

    (Visited 120 times, 1 visits today)
  • 180x150