Вибори 2014: Яку поведінку тепер обере еліта?

  • 180x150
  • Опубліковано:
    За всю новітню українську історію лише двоє міністрів економічного блоку уряду добровільно подали у відставку, коли зіткнулися з неможливістю професійно виконувати свої обов’язки.

     

    Першим, нагадаємо, був Віктор Пинзеник – міністр фінансів в уряді Ю. Тимошенко. У лютому 2009 року він написав заяву про відставку, у якій своє рішення мотивував так: «Я не вперше працюю в уряді. І завжди займав професійну позицію. Збалансований бюджет, мінімальний розмір його дефіциту, обмеження життя в борг, неемісійні джерела фінансування дефіциту – цими та іншими принципами я завжди керувався у своїй роботі. У нинішніх умовах професійна позиція міністра фінансів стала заручником політики. Змінити цю ситуацію міністр фінансів не може. Як і не може відмовитися від своїх професійних підходів. У таких умовах моє подальше перебування на посаді міністра фінансів України не має сенсу».

     

    Другим став міністр економічного розвитку і торгівлі України Павло Шеремета. Його, педагога та економіста, президента Київської школи економіки, а також засновника і першого декана відомої за межами країни Києво-Могилянської бізнес-школи в уряд А. Яценюка 26 лютого ц. р. делегував Майдан. Але вже 20 серпня П. Шеремета безпосередньо під час засідання Кабінету Міністрів написав і передав прем’єр-міністру заяву про відставку. На своїй сторінці у «Facebook» він так пояснив причини свого рішення: «Замість і далі воювати зі вчорашньою системою, вирішив зосередитися на праці з завтрашніми людьми, які створять завтрашню систему».

     

    Сьогодні, коли вже стали відомими практично остаточні підсумки позачергових виборів до Верховної Ради, до двох найголовніших, вже озвучених багатьма політологами підсумків минулих перегонів про те, що Україна отримала найбільш проєвропейський парламент і про те, що вперше з часів незалежності до нього не потрапили комуністи, ще один, третій. Не стільки політичний, як світоглядний, цивілізаційний. На жаль, позачергові парламентські вибори не привели до радикальної зміни еліт. Думається, зовсім не випадково посол США в Україні Джеффрі Пайєтт в інтерв’ю «Українській правді» вже після виборів вважав за доцільне наголосити: «Зараз немає більшої загрози безпеці України, ніж ракова пухлина корупції. Ці "звичні практики", їх продовження, є більшою загрозою українському майбутньому, ніж російські танки на Сході». І додав, що Україні потрібні не лише добрі закони – завдання полягає у тому, щоб їх втілити в життя.
    Якщо взяти глибше, то камінь спотикання – не у відсутності чи недосконалості законів. Бо чи потрібен окремий закон, аби власники збудованих ще за радянських часів заводів, фабрик й обленерго та облгазів не вивозили зароблені руками найманих працівників в офшори, а вкладали їх у модернізацію існуючих та будівництво нових підприємств? Або щоб менше прибутку забирали у вигляді дивідендів, а більше віддавали у вигляді зарплати людям, які його своєю працею, власне, і створюють? Або чи потрібний якийсь особливий закон, аби бюджетні кошти зібрані з платників податків не «розпилювали» мільярдами поміж собою «сімейні» фірми? Чи, що взагалі є верхом цинізму, не робилися спроби нажитися на солдатах і добровольцях, які ціною життя захищають незалежність України на Донбасі?

     

    Найцікавішим є те, що ще торік, влітку, тобто до Майдану, Небесної Сотні і до свого короткочасного входження у вже постмайданний уряд і досвіду роботи на посаді міністра економічного розвитку і торгівлі Павло Шеремета у журналі «Forbes Україна» (серпень 2013 р.) опублікував статтю «Бідні Філіппіни», яка відкриває цілковито інший погляд на причини того, чому в Україні вже майже чверть століття президенти, парламенти і уряди змінюються, а системних реформ нема. Є лише постійні розмови про їхню необхідність та декларації про намір їх розпочати. Аби читачі «Галичини» краще зрозуміли про що мова, публікуємо цю статтю П. Шеремети у перекладі з російської.

     

    Бідні Філіппіни
    Чим відрізняється еліта-творець від еліти-«хижачки»

     

    Після поїздки у минулому місяці на Філіппіни і в Малайзію я задався запитанням: чому ці дві сусідні азіатські країни та разюче відрізняються одна від одної за рівнем економічного розвитку? Чому ВВП на душу населення у католицьких Філіппінах завмер на рівні $2600, тоді як аналогічний показник мусульманської Малайзії сягнув $10 500?
    Можливу відповідь на це запитання сформулював колишній головний економіст Світового банку, а нині професор Парижської школи економіки Франсуа Бургіньон на конференції Глобальної мережі розвитку у Манілі. Він звернув увагу на характер національної еліти. У країнах, які успішно розвиваються, еліта орієнтована на творення, а в країнах стагнуючих панує еліта «хижацька».

     

    Професор Каліфорнійського університету у Берклі Пітер Еванс пропонує розширені характеристики таких двох типів соціальних порядків. Держави, орієнтовані на розвиток, стимулюють довгострокову підприємницьку перспективу. Вони забезпечують зацікавленість бізнесу робити інвестиції і трансформувати економіку. Враховуючи, що для розвитку потрібно більше ресурсів, ніж можуть забезпечити приватні ринки капіталу, держава бере на себе функцію мобілізації ресурсів, яких не вистачає. Крім того, розуміючи, що інститутів, здатних взяти на себе фінансові ризики широкої мережі власників капіталу, ще не існує, а індивідуальні капіталісти не готові і не зацікавлені брати ці ризики на себе, держава починає діяти як сурогатний підприємець. Вона ефективно впроваджує такі правила і механізми соціального контролю, які суттєво знижують інвестиційні і підприємницькі ризики. Один з подібних механізмів – сильна і раціональна державна служба, вкрай необхідна, на переконання Макса Вебера, для успішного капіталістичного розвитку. Оскільки виробництво націлене на глобальний ринок зі всіма його невизначеностями та конкуренцією, то планування економічного розвитку стає обов’язково необхідним. Та раціонально орієнтована державна служба справляється з цим завданням досить успішно, збираючи необхідні дані для складання планів розвитку. Бюрократи у країнах, орієнтованих на розвиток, максимізують не власний, а загальний добробут, і тому просувають економічний розвиток, а не перешкоджають йому.

     

    «Хижацькі» держави витискують більшу економічну додану вартість для особистого користування національної еліти, яка дуже мало дає суспільству взамін. Вони грабують і експлуатують громадян з безвідповідальною неповагою до забезпечення навіть мінімального рівня їх добробуту. Домінує поведінка, яка націлена на пошук та привласнення ренти. Бюрократи перешкоджають економічному розвитку, оскільки використовувані ними правила ухвалення рішень не є економічно раціональними. Бюрократія часто будується за родовою ознакою, і держслужбовці використовують свої можливості розподілу ресурсів для того, щоб заробити гроші собі і родичам. У порядку речей хабарі і «відкати». Оскільки у цей процес залучені найвищі вищі чини держслужби, то їм складно ефективно контролювати підлеглих, що займаються цим же самим на своєму рівні. Як результат, державні проекти і програми «зависають» і не виконуються. З часом громадяни, потерпілі від еліти-«хижачки», дистанціюються від держави, впадають у песимізм і перестають довіряти чиновникам. У крайніх випадках вони вдаються до насильницьких способів впливу на держчиновників і державні інститути, аж до збройного повстання.

     

    Еванс підкреслює, що в країнах, орієнтованих на розвиток, теж можуть бути присутні деякі елементи хижацької поведінки, проте у підсумку кількість створюваних ними суспільних благ переважає кількість ресурсів, які вони витискують з населення. «Хижацькі» держави також можуть надавати певні суспільні блага, але те, що вони пропонують, менше від того, що вони витискують.

     

    Повернувся я з поїздки з деяким почуттям тривоги. За Філіппіни, звичайно…

     

    Павло ШЕРЕМЕТА
    Президент Київської школи економіки
    Журнал «Forbes Україна», серпень 2013.

     

    Позачергові парламентські вибори, зокрема їх підсумки у нас, на Прикарпатті, чесно кажучи, залишили деяке почуття тривоги. І не за Філіппіни, звичайно, а за Україну, за чи зможемо, зрештою, як наші сусіди, зокрема Польща, вибратися з хронічних фінансових проблем і бідності. Втім, те, наскільки вони насправді вплинули якщо не зміну національної еліти, то, принаймні, на її світоглядну і соціальну орієнтованість, патріотизм до держави, а не власного гаманця, стане очевидним вже найближчим часом. З перших питань, що будуть внесені на розгляд у сесійну залу, а також з таких начебто і формальних, але насправді надзвичайно важливих моментів, як те, хто очолить Комітети Верховної Ради, насамперед ті, в яких вирішується доля бюджетних грошей, визначаються ставки і види податків, а також яким будуть склад і програма дій нового уряду.

     

    Микола ПЕТРИЧУК 

    (Visited 25 times, 1 visits today)
  • 180x150