Міська рада: Гра в подвійні стандарти

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Цікаво, як майбутні мистецтвознавці визначать архітектурний стиль сучасного Івано-Франківська? На порівняння напрошується щось таке стоматологічне, коли між нормальними зубами хаотично повклинювалися коронки різних кольорів і розмірів. Така усмішка навряд чи когось привабить. А якщо ще й ті «зуби» налазять один на одного, ну як будинки в нашому обласному центрі?

    До речі, свого часу автор цих рядків закінчив будівельний технікум. Зодчим так і не став, проте досі пам’ятає, що будинки по фасаду мали б бути розташовані на відстані, рівній висоті споруди, по торцю — пів висоти. Для того, щоби в разі руйнації падаючий будинок не зачепив сусіднього. Для розташованого в сейсмічній зоні івано-Франківська це важливий момент, на який новітні забудовники не зважають. Ага, пригадав як в дипломному проекті (звісно, це був будинок) мусив передбачити підведення всіх комунікацій до нього, зелені насадження у дворі, можливість під’їзду спецтехніки і таке інше. Чи дотримуються цього нині? Судячи з численних скандалів навколо того чи іншого будівництва, навряд. Хоча знаєте, й ці скандали не рівноцінні. Найчисленніші пов’язані зі спротивом громадян з появою на їх території забудовників. Це, так би мовити, протест «низів».

    Живімо за законом

    Але трапляється, що починають протестувати самі «верхи», як це сталося, наприклад, з фірмою «Арсенал-Сіті». Скандал навколо неї не вщухає вже з півроку, хоча його виникнення стало абсолютною несподіванкою для керівника підприємства Тараса Виноградника. Та перш ніж будемо з’ясовувати, чим же завинила його фірма перед сильними світу цього, розповімо дещо про саме підприємство та його власників.

    Почнемо з того, що це люди доволі оригінальні. Бо вони перші не лише в області, а й в Україні, задумали великомасштабне будівництво, про яке теж згадаємо пізніше, й вирішили укласти з міською владою так званий договір про співпрацю.

    — Тоді перед нами постало питання: чи ми робимо за законом і прозоро чи вирішуємо усі питання через. — тут Тарас Виноградик характерно потер великим пальцем вказівний та середній. Що це означає, усі знаємо. А він тим часом продовжив. — У підсумку керівництво компанії вирішило йти законним шляхом, бо усвідомлювало: якщо хоч раз комусь щось даш, то потрапляєш у залежність. Тобою будуть маніпулювати, ставити свої умови і далі щось вимагати. Тож краще виробити законні правила гри, щоби знати, чого від нас хочуть, що маємо зробити і на чому конкретно стоїмо.

    Знаєте, міська влада пристала на таку пропозицію. Створили робочу групу з числа представників фірми та депутатів івано-Франківської міськради. Спільно напрацювали механізм правовідносин між забудовником і громадою, за який пізніше проголосувала сесія міськради. Згідно з цим договором було чітко визначено, що має зробити забудовник, а що — громада в особі міськвиконкому.

    Правда, на думку Тараса Виноградника, деякі умови були дещо кабальні для компанії. Наприклад, ще до початку будівництва мали передати певну кількість житла для військовослужбовців та наперед збудувати до майбутнього мікрорайону відповідні інженерні мережі. Але фірма на це погодилася. Зокрема, було збудовано 2,7 км дощової каналізації на вул. Ребета, завдяки чому не лише її, а й вулиці Бандери, Коновальця, Січових стрільців та Незалежності вже фактично не заливає під час сильних злив. Провели півтора кілометра фекальної каналізації на вул. Дудаєва та протягнули два з половиною кілометри водопроводу до вул. Ботанічної. Вже за цінами 2008 року це коштувало понад 20 мільйонів гривень.

    «Арсенал-Сіті» виконав свої зобов’язання і перед військовослужбовцями, передавши їм понад 12,5 тисячі квадратних метрів житла в івано-Франківську, Коломиї та Богородчанах. Це навіть дещо більше, ніж було передбачено угодою. Однак вдячності «Арсенал-Сіті» не дочекався, а навпаки. Річ у тім, що на ділянці, де фірма мала здійснювати будівництво, залишалися об’єкти міністерства. Компанія розібрала їх своїм коштом, а ось той, так би мовити, вторинний будматеріал за угодою мали вже вивозити за рахунок «оборонки». Та вона вирішила не витрачатися. Тож довелося посудитися з міністерством, перш ніж воно виконало свої зобов’язання, але в цей час про жодне будівництво на тій ділянці не могло бути й мови, якщо є спірні питання. Отож реально воно розпочалося аж 2013 року.

    «Груша для биття»

    Але за цей час у законодавстві країни відбулися певні зміни. Зокрема, у 2011 році прийняли Закон «Про регулювання містобудування». Тарас Виноградник оцінює його дуже позитивно.

    — Йдеться про участь забудовника в розвитку громади, зокрема, інженерної інфраструктури — пояснює він. — інакше кажучи, спершу треба не коробку будувати, а потім вже підтягувати до неї мережі. Навпаки: спершу слід робити все, що під землею, і тоді видно, звідки живиться ця споруда. Завдяки цьому законові в ідеалі вже ніхто не міг би нічим маніпулювати на кшталт дай одну-дві квартири і роби собі, що хочеш. Більше того, він визначив для всіх однакові правила гри.

    Власне, деякі тези цього закону вже було закладено в згаданій угоді між компанією та міськвиконкомом. Проте це була, так би мовити, місцева ініціатива. А нині законодавець вимагає від забудовника саме укладення угоди з владою про пайову участь. Та виникла парадоксальна ситуація — для цього «Арсенал-Сіті» змушений був звернутися до суду.

    — Як уже казав, ми все хочемо робити за законом, — коментує Тарас Теофілович. — Тим більше, що відчуваємо прискіпливу увагу до себе з боку деяких місцевих діячів. Зокрема, мене запросили на сесію міськради прозвітувати про виконання угоди про співпрацю. Це взагалі прецедент. Нікого з інших забудовників на трибуну не витягують, нічого не питають, а з мене на тій сесії намагалися зробити, по суті, «грушу для биття». Тоді ми запропонували привести наші відносини у відповідність до законодавства. На сесії було вирішено створити робочу групу, яка б напрацювала відповідний механізм. Створили. В ній були представники всіх комунальних служб міста, фіскальних, представники міської влади і ми. Працювали шість місяців, виробили відповідний документ, який передали в депутатські комісії для розгляду, щоб надалі винести його на сесію для затвердження. і настала тиша. Ну і як ми можемо продовжувати будівництво? Тому й звернулися до суду.

    — А ви не в курсі, інші забудовники Івано-Франківська вже уклали угоди про пайову участь?

    — З цього приводу я зробив офіційний запит у відповідні інстанції, на що отримав відповідь: мовляв, нічого повідомляти не будемо, зайдіть на сайт міськвиконкому. Але там такої інформації немає.

    Ще раз вживу слово «прецедент», бо такого ще не було в Україні, аби забудовник сам вимагав укласти з ним угоду про пайову участь. і так само прецедент — щоб депутати міської ради писали скарги на рішення обласного Господарського суду, яке було на користь «Арсенал-Сіті», і Президентові, і Кабміну, і головам фракцій у Верховній Раді. Чим же не задоволені міські народні обранці? А тим, цитуємо дослівно, що «згідно з рішенням суду, яким укладений договір про пайову участь, в рахунок сплати пайового внеску включено вартість житлової площі, переданої у 2009 році на виконання договору про співпрацю». Стоп! А що, те житло компанія віддала просто так, як шубу з панського плеча? Тоді наведіть аналогічні приклади з іншими забудовниками.

    Далі їх не влаштовує, що суд перерахував вартість того житла в нинішніх цінах. А коли міськвиконком судився з «Арсенал-Сіті» за перерахунок орендної плати за земельну ділянку і виграв справу, примусивши компанію сплатити чималі гроші, то це було справедливо? Віддає якимись подвійними стандартами.

    Не влаштовує міських депутатів і те, що ухвалою обласного Господарського суду запропоновано зарахувати збудовані раніше об’єкти інженерно-транспортної інфраструктури в рахунок пайового внеску. Наче Тарас Виноградник їх збудував для себе… Власне, зупинімося на цьому моменті, бо, здається, тут ретельно потрібно розібратися, в тому числі й правоохоронним органам.

    Річ у тім, що вже згадані каналізація та водопровід давно працюють на місто, хоча й перебувають на балансі «Арсенал-Сіті». Та коли їх підключали до певних об’єктів, ніхто це питання з компанією не узгоджував.

    — Ми звернулися у водоканал з офіційним запитом, щоб нам дали перелік споживачів, яких без нашого відома підключили до тих чи інших мереж, на підставі яких документів і які за це взяли гроші, — каже Т. Виноградник. — Зауважу, що з них і далі беруть гроші за тарифом за надані послуги. Наприклад, якщо є дощова каналізація, то з усіх підприємств, які підключені до неї, збирають гроші за опади. Нам відповіли, що це питання буде розглянуто на робочій нараді в заступника голови міськвиконкому п. Фітеля. Вже півтора місяця тому ми отримали цю відповідь, а наради досі не відбулося. Зрозуміло, чому. Доведеться відповідати на доволі незручні запитання і невідомо, як буде кваліфіковано такі дії. Хоча, так би мовити, неофіційно, я відповідну інформацію маю. А ось коли почав цікавитися нею офіційно, реально у відповідь отримав «наїзд» на вже згаданій сесії івано-Франківської міськради.

    Зрештою, повернімося до депутатських претензій. Вони також бідкаються, що в ухвалі суду немає вимоги, щоб школу і два дитсадки, які компанія зобов’язалася збудувати ще на підставі угоди про співпрацю, передати на баланс міста. Від цього, мовляв, постраждає міський бюджет.

    — Я цього взагалі не розумію, — каже Тарас Виноградник. — Я що, відмовляюся їх будувати? Вони зазначені у генплані мікрорайону, який споруджуємо. Ми будемо це будувати, причому за власні кошти. Тож яким чином постраждає бюджет міста? Я порушив це питання на сесії: хто ще до нас будував соціальні об’єкти? Я сказав: «Тут сидять депутати з усіх фракцій. Скажіть, скільки за 23 роки незалежності ви збудували садків? Жодного. А шість чи сім продали. Я це знаю. Чи була побудована хоча б одна школа? Жодної. Але знаю, скільки вкрадено пришкільних територій». Зрозуміло, що я поставив дуже незручні запитання, тому і є для них некомфортним.

    В мери не піду

    Значною мірою зі своєю позицією і пов’язує Тарас Виноградник проблеми, які виникли в його компанії. Та чи виграє від цієї ситуації місто, про яке нібито так вболівають у міській раді? Навряд. Зокрема, наразі блокується спорудження в районі між вулицями Чорновола, Сорохтея, Національної гвардії та Коновальця сучасного мікрорайону з уже згаданою школою на 700 місць та двома дитсадками на 90 місць кожен, який вже має назву «силіконова долина». Бо він задуманий як інноваційний парк іТ-технологій, який забезпечить щонайменше півтисячі робочих місць для наших програмістів. Якщо не будуть вставляти палиці в колеса, то вже через півтора року цей комплекс з’явиться в івано-Франківську.

    У різних засобах масової інформації вже з’являються різні версії протистояння «Арсенал-Сіті» та депутатського корпусу. Дехто розглядає це як конкурентну боротьбу. Адже забудовників у місті багато, а землі все меншає. Можливо, прискіплива увага до особи Тараса Виноградника пов’язана з тим, що останнім часом він активно займається політичною діяльністю, зокрема, керує обласною «Самопоміччю», навіть пішла чутка, що має намір балотуватися в мери Івано-Франківська. А кому потрібна така некомфортна людина на цій посаді? Щоправда, Тарас Теофілович стверджує, що в мери йти не збирається.

    — Доведеться багато чого ламати, — пояснює він. — Бо нинішні правила гри мене не влаштовують. А ось представники від «Самопомочі», переконаний, в міську раду зайдуть. і комусь від цього буде дуже боляче. Ми вже їх попередили: готуйтеся, через кілька місяців усе зміниться. Отже, готуйтеся до перевірок, приводьте в порядок документацію, виконуйте приписи тощо.

    І хоча Тарас Виноградник стверджує, що в ситуації, яку ми описали, він не веде політичної боротьби, а йдеться лише про господарські відносини в законодавчому полі, все ж вірогідність політики не відкидаємо. Бо ж реально через кілька місяців відбудуться місцеві вибори. До них активно почали готуватися десь з півроку тому, коли й почалися «наїзди» на «Арсенал-Сіті». Ну як ще політикові привернути до себе увагу, як не скандалом, видаючи себе за захисника народних інтересів?

    Зрештою, Тарас Виноградник на це не зважає. Він, до речі, колишній пожежник. Пригадує, що на день по два, а то і по три рази доводилося виїжджати на різні події. Питаю, чи не страшно було йти у вогонь. «А чого вогню боятися, його треба приборкувати», — відповідає. Він сам зголосився поїхати в Чорнобиль. Тепер з його підрозділу в живих залишилося тільки двоє. «Дякувати Богу, я живий, здоровий, маю сім’ю, дітей і достатньо енергії та бажання ще щось хороше зробити в цьому житті», — каже Тарас Теофілович. Час сам розставить всі акценти в його життєвій історії. 

    Галичина

    (Visited 44 times, 1 visits today)
  • 180x150