Що чи хто заважає нам жити у комфортних містах?

  • 180x150
  • Опубліковано:

    Нещодавно я отримав вже друге запрошення від активістів взяти участь в розробці ДБНів. Перший раз отримав таку пропозицію в жовтні. Тоді я дійсно загорівся бажанням поділитися досвідом, навіть був готовий за власний рахунок перекласти на українську мову німецькі норми, на які опираюся при розробці проектів. Мені скинули робочі версії документів, і я почав консультуватися із іноземними фахівцями: що потрібно змінити, щоб наші норми відповідали нормам розвинених країн? І тут виявилася найбільша проблема! Виявляється, що насправді наших "фахівців" вже давно консультують іноземці, які вже давно зробити все необхідне. От тільки "наші" продовжують не помічати ці поради. Вони НЕ ХОЧУТЬ змінювати ДБНи! От і вся правда. Вони не хочуть і не можуть робити наші міста комфортними!

    Але хто такі "вони"? Це люди, які продовжують працювати у різних науково-дослідних інститутах, які вже давно не мають ніякого відношення ні до науки, ні до дослідження, та й нагадують вони більше будинки для літніх людей, ніж інститути. Про які наукові дослідження можна говорити, якщо саме ці люди і є тим основним якорем, який стримує розвиток? Ми зносимо пам’ятники комунізму, перейменовуємо міста і вулиці, а комунізми живе і процвітає серед нас! Ці люди продовжують проектувати міста на основі комуністичних принципів середини ХХ ст. Можливо, вони і були актуальними тоді, тому що списані були саме в європейців. Але вже в 70-80х роках в Європі відбулась урбаністична революція, і вони змінили свій підхід до розвитку міст. Вони зрозуміли, що старі принципи більше не працюють, і прописали нові. А наші “наукові дослідники” пропустили цю революцію, і вже 50 років продовжують її не помічат. От такі вони науковці, от такі прогресивні дослідники! Вони пробують вирішити проблеми в містах, які виникли саме завдяки застарілому підходу, використовуючи такі ж старі методи, тому кожна зміна від них тільки погіршує ситуацію!

    Що найстрашніше – активісти починають самоорганізовуватися для того, щоб привести наші норми до сучасного стану речей! Вдумайтеся! Активісти, які є користувачами, знають краще ніж розробники! Чому активісти не об’єднуються, щоб розказати Apple, Google, Microsoft чи Samsung, як потрібно робити телефони, комп’ютери чи телефізори? Уявіть, що є корпорації, які до цих пір виготовляють чорно-білі телевізори, телефони із дисковим набирачем номеру і комп’ютери розміром з кімнату, і є активісти, які намагаються пояснити їхнім інженерам, що так робити не можна! Так ще й роблять вони це за наші з вами податки, ще й пишуть норми, які не дозволяють використання сенсорних телефонів, кольорових телевізорів і ноутбуків! Така в нас ситуація із проектуванням міст!

    А наші міста продовжують замовляти генплани, які розроблялися по принципу "п’ятирічок" у цих науково-дослідних інститутів. В розвинених країнах немає генерального плану в тому розумінні, в якому вони існують в нас. Є затвердженні основі принципи розвитку міста, обмеження, які чітко визначають рамки дозволеного, а далі кожну зміну в місті погоджують із мешканцями на основі досить складних процедур, які унеможливлюють корупцію.

    В нас замовляються комплексні транспортні схеми за мільйони, які настільки абсурдні, що ніхто навіть не збирається їх впроваджувати.

    В нас будуються нові вулиці, які не тільки незручні, але й небезпечні.

    Поки активісти пробують боротися із ДБНами, науково-дослідні інститути за гроші цих же активістів псують їхні міста своїми проектами по своїх же нормах. І ніякі іноземні фахівці не допоможуть, тому що їх ніхто і не збирається слухати.

    Міста – це люди, які там живуть, і неможливо змінити місто, не змінивши людей. Аналогічно не можна очікувати від людей чогось більшого, не змінюючи при цьому місто.

    Чи може Франківськ показати приклад решті міст України? Нещодавно на місцевому рівні було прийнято частину норм стосовно пасивної безпеки на дорогах, так і не дочекавшись цих змін від Києва.

    Отже, поки ми не викорінимо радянщину із процесу проектування міста і вуличного простору, ми не зможемо жити у вільних і комфортних містах.

    Автор: Андрій Коман, Koman Architektur Büro.

    (Visited 25 times, 1 visits today)
  • 180x150