Гості програми "Сьогодні про головне" – президент Київського міжнародного інституту соціології Валерій Хмелько, народний депутат 6-го скликання Верховної Ради України Остап Семерак, народний депутат від ВО "Свобода" Юрій Сиротюк та політичний консультант Тарас Березовець – аналізують перші оприлюднені у цьому році соціологічні дослідження президентського рейтингу щодо майбутніх президентських виборів і дослідження фонду "Демініціативи" "Чи готові українці протестувати". Експерти й народні обранці обговорюють також початок акції опозиції "Вставай, Україно!"
Валерій Хмелько: Можна сказати, що все-таки зростає рівень готовності – щонайменше вербальної готовності – до протестів. Проте соціологи не мають реальних показників того, наскільки на цьому чи іншому кроці зростання ця готовність може обернутися вже реальними протестами. Це вже потребує спеціальних психологічних досліджень.
Рівень протестних настроїв тоді (напередодні Помаранчевої революції) був більш вираженим. Тоді він не був дуже великим, це приблизно третина, трошки більше третини тих, хто готовий був брати участь. До речі, саме через таку невелику кількість соціологи (і політологи теж, до речі) тоді не прогнозували того, що трапилося. Це було достатньо несподівано.
Мені здається, що все-таки ті дії, які були започатковані в парламенті, у боротьбі саме проти порушення парламентських норм, найбільше і сподобалися людям, за тими даними, що в нас є.
Починаючи з 2004 року і до останніх наших опитувань, які сьогодні оприлюднили, все ж таки дуже різка диференціація між двома макрорегіонами – Захід та Центр з одного боку і Схід та Південь – залишалася практично незмінною упродовж восьми років. Це вже дев’ятий рік. А зараз у тому розкладі, який показує електорат (найбільше за Кличка, але частково і за Яценюка), він стає потрохи вже не таким поляризованим. Кордони ще не стираються, але зближаються.
Остап Семерак: Те, що сьогодні відбувається (початок акції "Вставай, Україно!"), – це події, які не мають того рівня підготовки технологічної, який був, скажімо, 2004 року. На жаль, українці здебільшого звикли висловлювати свій протест на кухні. І ми як політична нація визріваємо і зріємо, кожен рік ми стаємо іншими, українське суспільство міняється – і міняється до тих стандартів, які прийняті на Заході в сенсі західної демократії. Звичайно, українці бачать, що відбувається в країні: узурпація влади, політичні переслідування, тотальна корупція… З цією корупцією ми стикаємося всюди: починаючи зі школи та поліклініки і закінчуючи ефірами, в тому числі і каналу ТВі, коли розповідають про вишки Бойка, про Євро-2012, про ще щось. У людей це накипає, і люди мають право показати свій протест. І лідери опозиції – трьох опозиційних фракцій – реагують на те, що від них вимагало суспільство, їхні виборці.
Юрій Сиротюк: Розуміючи, що влада чинить тотальний наступ не тільки на громадянські, на соціальні, на економічні права українців, але й чинить наступ, щоб знищити парламентаризм, коли опозиції тяжко, вона повинна йти до народу. В опозиції є єдиний інструмент: тільки нація, коли разом виходить на вулицю і перестає бути окремо журналіст, окремо політик, окремо дрібний підприємець, а стає нацією на вулиці – влада відразу боїться і програє.
Сьогоднішня акція у Вінниці засвідчила: разом ми – сила. …Сьогоднішня акція – це найкращий показник того, що так треба діяти: об’єднуватися разом, і тоді влада боятиметься і буде відступати.
Тарас Березовець: Штаб Віталія Кличка завжди для нього прописував саме подібні речі. Не є також секретом, що Віталій більшою мірою, ніж інші лідери опозиції, залежний від сторонніх порад. Тому що стосовно Тягнибока і Яценюка – це люди, які адекватні самі ухвалити рішення, що їм робити в тій чи іншій ситуації. Очевидно, що сьогоднішня стратегія УДАРу і Віталія зосереджена на тому, що вони захопилися цифрами. Цифри, які дають сьогодні Віталієві Кличку друге місце, переконують їх у тому, аби втриматись на цьому місці, не треба бути настільки радикальними.
Олег Медведєв, політтехнолог, консультант Арсенія Яценюка (на телефонному зв’язку з Вінниці): Кожна ситуація унікальна і неповторна. Звичайно, це не нагадує 2004 рік, це радше нагадує 2002 і 2001 роки. Цього не треба перебільшувати, це ще не революція, це не Майдан, не пошта, не телеграф… Це елементарний мирний протест. Варто сказати, що Вінниця показала сьогодні, що перший млинець не вдався глевким – кількість учасників сьогоднішньої події перевершила всі сподівання: у Вінниці на ходу зібралося, за найскромнішими оцінками, 8 тисяч людей, згодом було охоплено понад 10 тисяч людей.
ТВІ