Кілька років тому франківчани болісно відреагували на закриття улюбленого арт-кафе «Химера». Навіть поминки влаштували за майже рідним закладом і з недовірою чекали на відкриття на його місці «Мармуляди». Сьогодні шоком для багатьох стала новина про закриття «Мармуляди», яка «Химери» так і не замінила, але була єдиним арт-кафе, куди не соромно було запросити друзів з інших міст. Цими ж днями відбудеться реорганізація культурно-мистецького центру «Є», який стане більш комерційним. Чому культура тікає з Франківська?
«Мармуляда» стала на ті ж самі граблі, що й «Химера». Кафе з артистичним нахилом виявилось нерентабельним. Саме з цієї причини, як повідомив співвласник «23 ресторанів» Юрій Филюк, 15 квітня заклад закриється назавжди. Природно, що власникам закладу йдеться передовсім про прибуток. Але що таке арт-кафе у, до прикладу, Польщі чи Чехії? Це передовсім демократичний заклад з демократичними цінами без надмірного вкладання грошей у інтер’єр та концептуальну кухню. У таких закладах дешеві страви і випивка, а інтер’єр вже точно не претендує на звання вишуканого – знесені звідусіль столи і стільці різних форм і кольорів. Меблі для людей, а не навпаки. Митці в усі часи не мали грошей, і до цього в артистичних закладах ставилися з розумінням.
Арт-кафе «Гармидер» на першому поверсі КМЦ «Є», попри усі намагання розкрутитися власне як мистецьке, потерпіло фіаско. Там влаштовували нерегулярні концерти, але тусовка вперто туди не йшла. Заходи скоротили до мінімуму. Сьогодні це звичайне дороге кафе на стометрівці. У самому КМЦ нині відбуваються пертурбації, які не передбачають нічого хорошого. Третій, четвертий і п’ятий поверхи, де розташовувалась книгарня, зал для презентацій та зал для виставок і майстер-класів, здають в оренду. Книгарня переїхала на другий поверх, у ній відбуватимуться усі заходи. Як розповіли нам у КМЦ «Є», заходів стане менше, але вони будуть якіснішими. Втім, які можуть бути заходи у книгарні, окрім літпрезентацій? З огляду на скорочення персоналу і на те, що арт-менеджерів в усіх областях перевели на форму оплати, що більше нагадує волонтерство, корпорація SM-media, якій належать мистецькі центри «Є», схоже, переживає кризу, що передує закриттю.
Франківськ втрачає одразу два найпотужніших культурних майданчики. Чому у місті жодне арт-кафе не виживає? Чи культурна тусовка потребує спеціального місця для зустрічей, чи, навпаки, вдале місце формує довкола себе тусовку? Яким має бути ідеальне арт-кафе?
Василь Карп’юк, поет, журналіст:
– Місто надто мале, щоб була постійна тривала тусовка. Достатньо одній людині випасти з середовища, і воно розформовується. Тому-то й життя мистецьких закладів надто коротке. Воно триває, поки заклад новий і ще не звіданий. Потім ще якийсь час іде за інерцією. А відтак і втрачає цікавість. У Франківську нема стільки людей, щоб кожного тижня масово відвідували культурні заходи. А коли постійно приходять десять чоловік, то й їм перестає бути цікаво.
Життя тусовки підтримує кілька людей-генераторів. Франківськ хороше місто для формування молодого митця, але якщо йдеться про глобальніший розвиток, то, зазвичай, найталановитіші рухаються далі.
Колись для мене цікавою була "Химера", навіть випадало кілька разів там виступати. Після неї виступів було набагато більше, але жоден заклад не став культовим. В мене й моїх друзів зараз нема прив’язки до місць, та й ще мистецьких. Кілька минулих зим ми проводили за спілкуванням у закладах, яких також зараз вже нема – "Берлога" неподалік ратуші та "Гарцюючий поні" біля філармонії. Нині, враховуючи, що в місті всі всіх знають і процвітає усна народна творчість, віддаємо перевагу спілкуванню на приватних територіях.
Денис Овчар, медіа-художник, фотограф, віджей, "Віртуальний Івано-Франківськ":
– Найперше, що вартує згадати, – це криза 2008 року. З фінансового боку правильно вчинили власники "Химери", які вчасно прикрили свій проект. Вже тоді арт-тусовка почала менше тусуватися. Чим далі, тим менш активною вона ставала. Відбулося перегрупування, змінилися території. Зрештою, воно й не дивно: соціальні групи живуть циклами по чотири, сім років. "Химера" витримала п’ять, ще два роки не дотягнула. Значить, вона віджила своє у тому форматі.
Що ж до подій у закладах – ми можемо бачити дві тенденції: надпопсові, невиправдано дорогі події та доступні акції альтернативного, інді-мистецтва. В обидвох випадках абсолютно відсутнє поняття арт-кураторів. Всі заклади та акції демонструють шалену некомпетентність у арт-житті. Є люди, які розуміються на мистецтві, але не вміють правильно його подати, організувати, і навпаки (їх більше) – активісти, які роблять багато рухів, але не мають елементарного смаку. Достатньо подивитися на афіші подій чи їхнє аматорське висвітлення у пресі, щоб зрозуміти, про що мова. Єдина людина за останніх чотири роки, яка правильно цю справу організовувала, на високому естетичному рівні, – Рита Женчук, арт-менеджер "Мармуляди". На жаль, її та "Мармуляди" вистачило лише на один рік.
Про центр "Є" якось останніх три роки навіть згадувати не хочеться. Що там про арт говорити, коли навіть в комерційному кафе (яке чомусь має префікс "арт") паскудне обслуговування?! Ну, а випадок, коли "прокинули" з гонораром "Запаску", взагалі ні в які ворота не лізе.
"Мармуляда" – неадекватна ціна, паскудна організація. На річниці закладу запрошені гості 45(!) хвилин не могли дочекатися кави — персонал десь щез. "Пасаж" – претензія на вищий світ, але достатньо один раз побачити всю ту дику публіку, яка вчора носила адідаси, а нині вдягнула костюми (без краватки, як правило), аби не хотілося серед них бути. Репертуар не підлягає якійсь систематизації – певно, ще в пошуках свого стилю. Аматорство арт-менеджменту домінує.
За останніх півроку з’явився ще один гравець – галерея "Бастіон". Ну, це феєричне село. Дивуюся, що ще сємки не продають на вході – настільки низькопробний кітч там, як правило, відбувається. Хіба Любця Чернікова та виставки "старої", імпрезівської гвардії трохи покращують статистику.
Любомир Стринаглюк, поет, директор радіо «Карпати»:
– Те, що арт-заклади закриваються, – це симптом часу. Криза є реальною. Багато людей мають фінансові труднощі. А мистецтво і дозвілля – це речі, які потребують витрачання грошей. Творчим людям сьогодні особливо бракує грошей на власне дозвілля. З моїх спостережень, криза вплинула на людей так, що вони воліють краще відсидітись вдома, ніж зустрічатись у клубах. Таке враження, що всі знайомі, передовсім, творчі люди, поховалися по норах. І це великою мірою через фінансовий аспект.
З іншого боку, я маю претензії до більшості кафе в Івано-Франківську. Майже усі вони позбавлені цікавих концептів. Прикладом того, як діють ці концепти, є львівські заклади з корпорації «Фест» типу «Криївки», «Гасової лямпи», «Жидівської кнайпи». Ці проекти розраховані, в першу чергу, на туристів, але вони не залишають байдужими й самих львів’ян. Важливо, що у таких закладах має бути прив’язка до міста і його історії. Плюс якісь фішки, як-от у Львові Шоколадна майстерня, де можна подивитись, як роблять шоколад, чи як варять пиво у броварні.
В Івано-Франківську арт-заклади приречені на закриття через те, що місцевих мистецьких інвестицій, тої ж творчої публіки, недостатньо, щоб втримати кафе на плаву. Ці кафе могли б вижити, якби їх підживлювали туристи, але Франківськ не працює як туристичний об’єкт. Кількість туристів у місті зменшилась з вини влади. У нас цілковито відсутня промоція міста.
Анна Кирпан, художниця, поетеса:
– Те, що у Франківську немає справжніх арт-кафе, – це фатальна річ для міста. Чим менше закладів подібного типу, тим більше місто втрачає. Бо немає у ньому творчого котла, у якому би все варилося, з’являлися б нові явища та ідеї. Немає місця, з якого б народжувалися нові рок-гурти, письменники та художники або ж технічна інтелігенція. Місця культурного спілкування характеризують місто, вони є частиною міської культури і міського життя. У нас таких місць вже зараз немає. Значить, Франківськ – не зовсім місто?
На початку 90-х були такі місця. Чому їх не стало тепер? Якби у Франківську зараз була критична маса людей, які потребували би такого цікавого, пізнавального закладу, і ця критична маса натиснула би, думаю, знайшовся би підприємець, який би створив-таки постійний мистецький заклад. Мабуть, у нас все-таки немає того необхідного відсотка культурного прошарку, як у Львові, який має потребу спілкуватися і зустрічатися. Якби таких людей було достатньо, думаю, місце би визріло.
З іншого боку, досвід показує, що, як тільки з’являється відповідне місце, де творча інтелігенція може спілкуватися і де відбуваються цікаві заходи, це місце, як магнітом, притягує інтелігенцію і формує ще більше середовище. У Франківську не було традиції клубного життя інтелігенції, яка була у Парижі чи у Львові. У Львові ця традиція буяє пишним цвітом ще з початку XVIII століття – вже тоді люди після роботи сходилися поспілкуватися у кав’ярнях за горнятком кави. Значно рідше ходили в гості, бо зустрічалися у кафе. Митці могли брати одну лише каву і сидіти з нею цілий вечір, і це толерувалося. Це нормальна європейська практика, коли кафе виконує функцію місця для спілкування творчої інтелігенції. Добрий підприємець знайде, як заробити на такому закладі, толеруючи митців з їхнім горнятком кави за вечір. У нас передовсім дбають про прибуток, але це якесь хуторянство. Якщо заклад не приносить прибутку, значить хтось не вміє господарювати? Якщо арт-кафе не дає прибутку, то це точно не з вини тих людей, які прийшли на культурний захід і взяли лише каву. Офіціанти мають звиватися коло клієнтів, а не клієнти чекати на них по півгодини. Треба пробувати різні ходи, не лише міняти інтер’єр. Має бути добра, цікава і доступна кухня.
Владислав Залевський, дизайнер:
– Питання, мабуть, у тому, що творчих людей і тусовку сприймають зовсім неправильно. Одним власникам закладів ця аудиторія імпонує по духу, і тому їх присутність – це PR і наповнення змістом голих стін. А для інших це окрема target group, яка, за правилами маркетингу, має обсяг ринку, психологічний портрет покупця та чіткі рекламні комунікації. Кліше цих рішень не дає зрозуміти власникам цих закладів суті творчої тусовки. Якщо ми станемо для них друзями та бажаними гостями, то все стане на свої місця, і тоді буде більше вдалих проектів, і тусовки будуть не по квартирах. Надіюсь, не все так погано, бо відбувається процес оновлення поглядів на соціальну місію комунікацій між людьми: потрібно боротись за клієнта, інакше ми перейдемо в онлайн чи будуть відкриватися арт-кафе на два місяці… Потрібна еволюція стосунків з творчими людьми і ставлення до них.