Колишній соратник Віктора Януковича народний депутат України III—VI скликань, а нині політолог Тарас Чорновіл, який добре знається на політичній «кухні» країни, в ексклюзивному інтерв’ю розповідає, що при Януковичу кількість невиконаних розпоряджень президента стала рекордною в історії України — понад 90 відсотків; він звертає увагу на те, що опозиції треба припинити в парламенті безглузді тривалі блокування трибуни заради самих себе, а самим опозиціонерам не ставати забронзовілими, віддаленими від народу лідерами, які граються з невеличкою групою свого активу. Звичайно, оцінки Т. Чорновола нинішньої української політики не претендують на цілковиту об’єктивність та непомильність. Але в будь-якому разі вони завжди яскраві і цікаві для читачів.
– Загалом як ви оцінюєте роботу чинної Верховної Ради? Чи продовжуватиме вона своє існування, чи все ж її розпустять?
— Цій Верховній Раді даю не найкращі оцінки. На превеликий жаль, усі сподівання на те, що прихід у парламент мажоритарників кардинально змінить ситуацію, оскільки це будуть не чиїсь водії чи секретарки, а адекватні люди, — лідери громадської думки, не виправдалися. З’ясувалося, що вибори у мажоритарних округах є продовженням партійних списків з усіма зрозумілими наслідками. Ця Рада повторила всі негативи минулої, а також додала колосальну безвідповідальність. Люди, які прийшли у ВР, незважаючи, чи це влада, чи опозиція, зосереджують свою увагу не на основному завданні — більше думати про країну і про тих, хто їх обирав, а на своїх політичних преференціях.
Гадаю, що ця ВР працюватиме до завершення своїх повноважень, принаймні до 2015 року їй нічого не загрожує. Після президентських виборів за умови кардинальних змін можливі певні трансформації. Правда, ця робота буде зведена до однієї речі, яка дуже потрібна нинішній чинній владі: аби парламент менше заважав, аби грався у політичні ігри в своїй пісочниці і не ліз до основного — державотворення. Тому що нинішня влада навчилася нормально жити і без законів. Але ймовірне й таке, що в якийсь момент може наскочити коса на камінь, і тоді щось відбудеться.
– Тобто ви поділяєте поширене міркування про те, що малодіяльна Верховна Рада дуже вигідна владі Януковича?
— Безумовно, цій владі не обов’язково, аби було законодавче забезпечення, їй потрібні тільки окремі напрями. Скажімо, тепер їм потрібно виконати певний план перед Євросоюзом. Вони його виконують дуже погано, але формальні показники ліпші при Януковичу, ніж навіть при Ющенку. А коли потрібно буде провести певні законопроекти, навіть і лобістські, то завжди домовляться з опозицієюѕ Недавно опозиція, яка обіцяла боротися чи не на смерть, різко здала Власенка і пропустила людину, яку називають готовою «тушкою», і спокійнісінько відступила. Кажуть, що це було добре зрежисеровано, тому що прихід людини, яка зайшла за списками «Батьківщини», вигідний ПР.
– Що нового привнесли в парламент нові політичні сили — націоналістична «Свобода» і ліберальний «УДАР»?
— Поки що ці політичні сили не виправдали покладених на них сподівань. Але все ж добре, що вони прийшли у ВР, бо оновлення повинно бути. Бо якби й далі йшов «міжсобойчик» між Партією регіонів і «Батьківщиною», то це б була просто «туга зелена».
Стосовно «Свободи» є два плюси. Якщо у парламенті і в управлінні державою появляється критично небезпечна маса антиукраїнських шовіністів, то, безумовно, мусить бути противага. Зрозуміло, ніяка драглиста маса сьогоднішньої вже не тимошенківської, а яценюківської «Батьківщини» цьому протистояти у жоден спосіб не спроможна. Згадайте ту ганьбу, коли відбувалися події з мовним законом. Тоді, крім Парубія, ніхто нічого не робив. Там був повний провал і повна здача. Тому поява «Свободи» як противаги тут потрібна. Також представники «Свободи» показали, що можуть і по морді дати, вони продемонстрували ультрарадикалізм. і раптом з’ясувалося, що в ПР є чимало людей, які цього остерігаються. «Свободівці» змінили певною мірою баланс. Понад 20 осіб із «Батьківщини», які були вже готові вслід за Табаловими переходити до більшості, злякалися. Нині ПР самостійно не може вийти на більшість у парламенті через те, що велика кількість людей застрягла в цих фракціях. Потенційні «тушки» бояться «Свободи».
Крім цього, опозиція змусила ПР виконувати певні регламентні правила. Незважаючи на те, що через люмпенізацію на цю ВР дивитися соромно, все ж позитив є.
Щодо «УДАРу», то він міг принести все у ВР. Але в мажоритарних округах він привів другорядних російських бізнесменів, пройшли люди, яких пов’язують з Медведчуком і т. п. Цей конгломерат, який привів «УДАР», плюс невизначеність політики призвели до того, що наразі Кличко є балансом. Він очікує, що опозиція прийде до нього і скаже йти на президента. На це ж Кличко сподівається і від влади. На жаль, його фракція у парламенті нічого корисного досі ще не робить.
– Виглядає, що ПР послабила нині свій вплив. Які, на вашу думку, у неї перспективи?
— Незважаючи на те, що ПР посилила своє представництво в парламенті, проте реально послабила свій вплив. Вона втратила повну монополію у ВР. Тепер у неї вже нічого не виходить без комуністів, які зрозуміли, що мають можливість себе набагато дорожче продавати. ПР не вистачає фінансових і організаційних ресурсів, аби забезпечити голосування комуністів. і це очевидно…
Все ж ПР до президентських виборів буде доволі консолідована. Там є групи, які дуже хочуть, щоб Янукович вдруге не був президентом. Зокрема ті, які зорієнтовані на Захід, які остерігаються Росіїѕ Але у ПР, на відміну від опозиції, є економічний націоналізм. Там, крім групи Фірташа, всі інші більш-менш зорієнтовані на Євросоюз. Нині є чимало людей, що зацікавлені, аби Янукович, який став основним гальмом на шляху до євроінтеграції, відійшов від справ. Вони грають у свої ігри, намагаються через п’яті руки його переконати, проте сказати йому про це прямо будь-хто боїться. Переконати його, як на мене, не вдасться. Проте вони все ж будуть тихенько гратися в команді Януковича, і цілісність ПР до президентських виборів збережеться.
– Де подівся професіоналізм «донецької» влади з огляду на нинішню економічну ситуацію в країні?
— Нехай мене критикують скільки завгодно, але я скажу, що у 2003—2004 роках Янукович продемонстрував справді прекрасний рівень управління. На тлі забронзовілого Ющенка, про якого я вже тоді знав, що з нього нічого путнього не буде, в Януковича хотілося вірити. Тому я й очолив його штаб. Нині Янукович не хоче самостійно схвалювати рішення, а хоче, аби до нього приходили і звітували про приємні новини. Ніхто навіть не допускає думки, що можна сказати щось на кшталт: «Вікторе Федоровичу, ви робите неправильно, нарешті треба вашої появи у робочих групах, щоб ви почали чимось керувати». Кожна з груп грає у свої ігри, представляє йому якісь липові картини, а він не хоче бачити реальності, бо, на жаль, дуже розлінивсяѕ Янукович приймає «ура»-звіти і дає розпорядження, які не виконують. До речі, за Януковича кількість невиконаних вказівок і розпоряджень президента стала найвищою в усій історії України — понад 90 відсотків.
– Яких найголовніших помилок припускаються опозиціонери?
— Вони, піддавшись ідеям 15-го року, повністю занедбали роботу. Від них люди не мають реальної підтримки, крім слів. Вони працюють тільки для своєї політичної кар’єри і не показали, що готові працювати для людей. Вони продемонстрували певний політичний, організаційний і законодавчий непрофесіоналізм. Але люди у владі нічим не кращі. Влада багато в чому навіть гірша. Але опозиція зобов’язана бути кращою від влади.
Опозиціонери, начебто постійно демонструючи об’єднання, граються у «підніжки». Наразі Тягнибок і Яценюк найліпше об’єднуються проти Кличка. Але, як не дивно, чим більше вони борються проти Кличка і успішніше це роблять, тим вищі рейтинги самого Кличка. А люди все бачать..
– Чи доречною нині є всеукраїнська акція протесту опозиції «Вставай, Україно!», стратегію якої чимало політичних експертів називають помилковою?
— Безумовно, акція доречна, проте вона не відбулася. Те, що відбувається, не є акцією «Вставай, Україно!». Насправді це партійні мітинги, які демонструють щось на кшталт: а дивіться, які ми голосисті, які у нас партійні структури, а гляньте, як у нас багато партійних прапорів, а з якої у нас хорошої тканини ті прапори, а які у нас стрункі і гарні прапороносці! На цих акціях повністю викреслено ім’я Юлії Тимошенко, що не допустимо. і жодного надзавдання для людей. Для чого приходять люди — послухати цікаві мовні звороти від Яценюка чи запальні спічі Тягнибока? Такі виступи ми слухаємо з 2001 року. Що ще? Куди вони поведуть і що далі робитимуть? Але якби такі акції завершувалися відстоюванням конкретних інтересів пересічних людей, то, звичайно, був би якийсь позитивѕ Нині уже не 2004 рік, і люди чекають на те, щоб той самий Яценюк був готовий чимось жертвувати, можливо, й отримати по голові міліцейською палицею, йти на ризик і небезпеку заради них.
– Що опозиція має запропонувати людям, аби вони їй повірили? Якою має бути її найефективніша стратегія?
— Як на мене, то найефективніша стратегія опозиції лежить у двох ключах. По-перше, треба припинити в парламенті безглузді тривалі блокування трибуни заради самих себе. Треба визволяти Тимошенко і Луценка, але демонстративно блокуйте раду на 20 хвилин, а далі — працюйте. Верховна Рада — єдиний орган, де опозиція має можливість докричатися до народу, зробити так, аби її всі почули. А заблокувати її для себе — це найкращий подарунок для Януковича. По-друге, без вуличних акцій не буде толку. Але опозиція має продемонструвати блиск в очах і віру в перемогу, оголошувати гучні лозунги тільки тоді, коли можна щось серйозне і кардинальне зробити.
– Чому, на вашу думку, лідер фракції «УДАР» Віталій Кличко не приєднався до опозиційного маршу «Вставай, Україно!»?
— По-перше, Кличко собі не дуже уявляє, що йому там робити, він розуміє, що не такий красномовний і виглядатиме там не дуже мудро. Також у нього є певні домовленості з владою, які не дають йому можливості доволі впевнено почуватися. По-друге, дві інші опозиційні сили зробили все можливе для того, щоб його там і не було…
– Як ви ставитеся до поширеної думки про те, що дві інші опозиційні парламентські фракції «спихають» В. Кличка на київського мера з тим, аби він не заважав на президентських виборах?
— Я давно про це казав. «Зсунути“ Кличка на мера — це означає викинути його з політичного життя остаточно. Адже він не буде успішним мером, оскільки серйозно не виявив себе у Київраді. Також посада мера Києва — це посада без повноважень. Він не такий дурний і туди не піде.
– Чи довго ще протримається влада Януковича з огляду на те, що донині опозиція не запропонувала суспільству доброякісної сильної альтернативи?
— Альтернативи, на жаль, нема, тому розраховувати на те, що Янукович впаде чи навіть у 2015-му році програє опозиції, — це буде занадто сміливо. До президентських виборів немає сили, яка б його скинула. Всі ті протестні акції слабкі і навіть не ставлять перед собою завдання зробити щось, аби Януковича не було при владі. Це пропаганда для бідних. Нині з боку опозиції йому нічого не загрожує…
Так, Януковича не люблять, так, йому не довіряють люди. Але опозицію підтримує не більше людей, ніж самого Януковича. Тому у 2015-му році йому загрозою буде не опозиція, а за дуже хорошого збігу обставин загрозою для нього можуть стати ті групи ПР, які дуже хочуть, аби він пішов, для яких він став неймовірним тягарем. Вони можуть піти на багато речейѕ Ви ж розумієте, що Янукович тримає велику охорону, одну з найбільших у світі, не через те, що він боїться опозиції чи людейѕ У ПР є групи, які відверто підтримують Кличка і роблять на нього ставку, є інші групи, які граються в інші ігри.
– Чи можлива поява нового незалежного і ще не «засвіченого» кандидата від опозиції, який матиме реальні шанси на перемогу?
— Дуже хотілося б, аби появився справді новий кандидат, бо, відверто кажучи, в цих кандидатів і в їхнє прагнення реально перемогти я мало вірю. Є не дуже пристойний анекдот про півтаблетки «Віарри», який дуже пасує нашим лідерам опозиції. У мене таке відчуття, що вони не особливо рвуться до влади, от якби їм раптом влада впала в руки, то вони були б раді. Був би інший кандидат, то було б добре. Але парламентські вибори продемонстрували, що люди не хочуть підтримувати інших постатей, тобто я голосую за «Батьківщину» і голосуватиму за будь-кого з тих, кого вона висуне, якщо навіть це буде мавпа в окулярах, і т. д. Люди, на жаль, не хочуть, аби був якийсь інший лідер, вони хочуть, аби опозиція запропонувала їм нарешті щось хороше. Я не бачу наразі перспектив для появи нового сильного лідера. Хоча таким лідером міг би стати і Кличко. і ми можемо його поки що не розглядати як представника опозиції, бо він не зовсім вписується в систему опозиційних партій. Можливо, він хоче зіграти роль цього незалежного кандидата. і певні шанси у нього, звичайно, є. Але я думаю, що він ще встигне наробити помилок. і не забуваймо, що ті еліти, з якими він пов’язаний і які його підтримують, абсолютно старі. і вони переважно або з ПР, або з СДПУ(о), або з проросійських кіл.
– Чи знайдуть точки дотику опозиція і влада щодо євроінтеграційних питань?
— Як ми бачимо, поки що не знаходять. З одного боку, сама влада до кінця не визначилася, куди вона йде. Хоча Янукович щиро хотів би бути в Євросоюзі, чи принаймні під його дахом, щоб мати захист від Росії, як і більшість його великих бізнесменів. Але маленька деталь: він хоче бути в Євросоюзі з тими принципами і методами, з якими туди навіть на задній двір не пускають. і оця гра на користь Євросоюзу за принципом «один крок вперед і два назад» показує, що сама готовність влади відмовитися від певних диктаторських, тоталітарних преференцій поки що не показова. Ми ще досі не отримали біометричних паспортів, бо, схоже, на цьому хочуть заробити. і нікого не хвилює, що через затягування часу українці не матимуть безвізового режиму. і не забуваймо, що у владі є «п’ята колона», і лиш як Янукович два-три дні не говорить про Євросоюз, то починають виходити її представники і розповідати, як добре в Митному союзі. і коли до неї належать такі менеджери, як Медведчук, з одного боку, і такі бухгалтери, як Азаров, з другого, — це доволі небезпечна ситуація.
А тепер щодо опозиції. Коли я дивлюся на те, що вони роблять, у мене виникає запитання: чи справді вони хочуть у Євросоюз? «Батьківщина» зробила чимало кроків проти Євросоюзу. Вони часто забувають, що опозиція до влади — це не опозиція до своєї держави. Як на мене, то ця генеза тягнеться ще з того періоду, коли з «Батьківщиною» тісно співпрацював Віктор Медведчук і коли було вибудувано дуже серйозний місточок — Тимошенко—Путін. І не треба забувати, що у 2010 році на Януковича ставку робив Медведєв, а Путін — на Тимошенко. і чи не збереглися ті впливи сьогодні, я не знаю, тому що діяльність «Батьківщини» у напрямі до Євросоюзу обмежується тільки гучними фразами. На заході України це не помітно, оскільки там майже всі за євроінтеграцію, і відповідно всі місцеві лідери цих опозиційних партій в тому числі. А в Києві це дуже помітно. Що стосується «Свободи», то я згадую ті часи, коли Тягнибок дуже відверто говорив, що Євросоюз — це, звичайно, добре, але тільки з нашими консервативними цінностями. Як на мене, то частиною ідеології «Свободи» є ізоляціонізм. Щодо ідеології
«УДАРу» Кличка і того, що вони роблять, то тут взагалі незрозуміло. З одного боку, Кличко з огляду на свої контакти і начебто західність був би найліпшим проєвропейським лідером, і відповідно його б мали сприймати в Європі. Але я дивлюся на склад його команди, і вона мені видається ще більш проросійською, ніж команда Партії регіонів.