Цей персонаж – не приховуватимемо – наш улюбленець. Цинізм, натхненна брехня та повна відсутність моральних принципів зробили його флагманом російської пропаганди.
Дмитро Кисельов є автором безсмертних цитат про “радіоактивний попіл”, на який Росія може перетворити Америку, про “серця геїв”, які потрібно спалювати або закопувати у разі автомобільної аварії, щоб їх не можна було використовувати для трансплантації органів, а також знаменитого мема “Збіг? Не думаю!”
Наразі Дмитро Кисельов – генеральний директор Міжнародного інформаційного агентства “Росія сьогодні” та заступник генерального директора ВДТРК.
Походження професійного україноненависника досить тісно пов’язане з Україною. Дід Кисельова по материнській лінії мав прізвище Несмачно і був вихідцем із Західної України, служив у царській армії, а потім працював начальником інженерних служб генерала Брусилова. Батько пропагандиста – із тамбовських селян, проте 1937 року служив у кавалерії в Києві.
Дмитро Кисельов народився в Москві 1954 року. Освіту здобув у Ленінградському державному університеті, де вивчав скандинавську філологію.
На початку своєї кар’єри Кисельов багато працював у Європі, співпрацював із закордонними телекомпаніями і навіть зазнав гонінь від тодішньої влади за відмову читати заздалегідь підготовлений текст про події у Вільнюсі 1991 року. Та, очевидно, той урок майбутня зірка пропаганди засвоїв добре і помилок більше не повторював.
У 1994-1997 роках був ведучим програми “Вікно в Європу”, для створення якої отримав грант Єврокомісії, спрямований на підтримку демократичних інституцій у Росії. Видається, що цей грант Єврокомісія може вважати найбільш безцільно витраченою інвестицією в розвиток демократичних інститутів.
Один із найцікавіших, з огляду на те, що відбувається, періодів у біографії нашого героя – це його робота на українському ТБ, де він протримався від 2000 до 2006 року, не полишаючи паралельно і роботу в Росії.
Нам вдалося розпитати про нього його колишню колегу, з якою він працював у “київський період” на одному каналі:
“Кисельов з’явився на ICTV влітку 2000 року. Власник каналу запросив команду московських політтехнологів на чолі з Тимофієм Сергєйцевим. У команді були, зокрема, Дмитро Кисельов та Владислав Флярковський. Їхнім завданням було навчити українських журналістів робити новини за стандартами ВВС. Це були свого роду “тренери, які грають”. Спочатку планувалося, що за 2 місяці вони поїдуть. Флярковський так і вчинив. А ось Кисельов залишився надовго і став керівником інформаційного мовлення – за космічні на ті часи гроші. І за ці гроші він вже був готовий задовольнити будь-яку примху замовника. Журналісти ж перетворювалися на інструмент, а “стандарти ВВС” – на прикриття. Він виявив себе, як досить майстерний маніпулятор.
Від самого початку дивовижним чином поєднував у собі снобізм, зарозумілість та спроби сподобатися команді журналістів, практично загравав. То купував на весь офіс яблука на Бессарабці, то влаштовував пікніки у себе на стайні. Потім вдавав, що захопився українською культурою: носив вишиванку, захоплювався творчістю Чубая, потім узагалі джазовий фестиваль вирішив проводити. Складно сказати, наскільки це було щиро.
Жорсткішим і цинічнішим усе стало після появи плівок Мельниченка та конфлікту влади з Юлією Тимошенко. Щовечора Кисельов виходив в ефір з “авторською” програмою. Власне, саме тоді в Україні відточували формат всього того, що потім заполонило російські ефіри. До речі, тоді Дмитро взяв під своє крило Кирила Вишинського. Того самого, який після захоплення Криму отримав із рук Путіна медальку, очолював російський корпункт в Україні, потім сів до СІЗО за антиукраїнську діяльність, а згодом його обміняли на в’язнів Кремля. Апофігеєм діяльності Кисельова став початок виборчої кампанії Януковича-Ющенка, отруєння останнього та помаранчева революція. Він навіть не соромився і не добирав слів. На одній із “летучок” після закидів журналістів, що канал не дотримується стандартів і не дає другої точки зору, прозвучало: “Ґвалтівникам і вбивцям ми слова не даємо”. З цікавості ми спробували з’ясувати, кого саме Віктор Андрійович убив та зґвалтував. Зрозуміло, відповіді не було, але журналістам стали погрожувати. А журналісти замість злякатися – збунтувалися. Це стало шоком і для Кисельова, і, як на мене, для всіх. Та з посади головного редактора його усунули. Якийсь час він ще вів свої підсумкові програми, а потім тихо пішов. Наскільки я знаю, він закінчив контракт (але на той момент я вже не працювала на каналі).
Під час своєї роботи в Україні Кисельов із задоволенням фотографувався у вишивках, варив борщ, в інтерв’ю освідчувався Україні в любові та стверджував, що вже почувається українцем.
Особисте життя Кисельова не менш яскраве, ніж його кар’єра. Одружений пропагандист був сім разів. Більшість шлюбів Кисельова була зареєстрована в молоді роки. Вперше він одружився у 18 років, і до 23-х уже був тричі розлучений.
Шоста дружина, Келлі Річдейл, з якою наш герой прожив близько року, була англійкою, з нею він працював над програмою “Вікно в Європу”.
Сьомий шлюб пропагандиста виявився найміцнішим і триває від 2005 року до цього дня.
Молодший брат Кисельова емігрував до США ще у 80-ті роки минулого століття, і нині брати не підтримують стосунки нібито з особистих причин. Але, погодьтеся, важко зберегти братські узи з людиною, яка загрожує перетворити тебе на радіоактивний попіл. Навряд чи можна знайти більш особисті причини для ворожнечі.
Цікаво, що син американського брата Дмитра Кисельова, його племінник, громадянин Німеччини, воював на Донбасі у складі армії російських найманців. За що, повернувшись додому до Німеччини, отримав тюремний термін.
Звісно, Дмитро Кисельов – людина небідна, адже за нелегку працю пропагандиста в Росії сплачують дуже добре. Але нас цікавить насамперед кримська нерухомість Кисельова.
Під час своєї роботи в Україні Дмитро Кисельов побудував у Коктебелі будинок, 2003 року заснував там фестиваль “Джаз Коктебель”, а 2021 року – ще й виноробне господарство. Загалом обжився в Криму і обзавівся власністю. Тому цілком зрозуміло, що анексію півострова пропагандист зустрічав з особливою радістю, підігрітою особистим інтересом.
Він із задоволенням показує свій будинок журналістам, тому ми можемо докладно розглянути його інтер’єр та екстер’єр.
Навколо будинку Кисельова у Коктебелі не вщухають скандали і після анексії Криму. Пропагандиста звинувачують у тому, що свою віллу він збудував усупереч архітектурним та будівельним нормам, і саме її існування загрожує спорудам, розташованим нижче на схилі. Журналістів та архітекторів, які оприлюднили цей факт, звільняють з роботи, тираж видань вилучають із продажу.
До всіх можливих санкційних списків Кисельов був включений ще 2014 року, намагався їх опротестовувати, але марно.