Після багаторічної пропаганди росіяни не вірять не лише розповідям родичів з України, а навіть власним очам, бо люди, які роками споживали інформацію з пропагандистського телевізора, нездатні вірити фактам, що протирічать їхній картині світу.
Лікування мозку від цієї «отрути» – це питання навіть не місяців, але років, йдеться в ТСН.
Восени 1938 року в ефірі однієї з американських радіостанцій ведучий розмовляє з авторитетним астрономом про масові спалахи, які були помічені в космосі в районі Марсу. За кілька хвилин музика в ефірі переривається терміновим повідомленням – на території США, в містечку Гровер Міллз, приземлився космічний корабель інопланетян, і вони починають тепловими променями вбивати людей і знищувати все навкруги. Ця радіотрансляція спричинила в США велетенську хвилю паніки – декілька мільйонів американців почали масово тікати з навколишніх міст. Пізніше виявилося, що програма – це лише радіоспектакль за романом «Війна світів» Герберта Веллса.
Про цей інцидент чули майже всі, але мало хто знає продовження. За кілька годин після закінчення радіоспектаклю плівку з його записом терміновим літаком доправляють до Берліна, в руки головного пропагандиста фашистської Німеччини Йозефа Геббельса. Менш ніж за рік за подібним сценарієм з програванням по радіо фіктивної, але дуже реалістичної новини про напад з боку Польщі, Німеччина починає Другу світову війну.
А 1943 року, під час Сталінградської битви, по всій лінії розмежування з боку радянських військ встановлено велетенські радіодинаміки, з яких лунає перестук метронома, а далі звуки перериваються повідомленням німецькою – кожні 7 секунд гине один солдат Третього рейху. Один радянський солдат, як пізніше з’ясувалося, в той час гинув чи не щосекунди, але прийом з радіо був настільки успішним, що в полон під Сталінградом здалися 90 тисяч німців.
Це – один з прикладів бойової спецпропаганди. Таємні системи психологічного впливу на супротивника активно розроблялися під час Другої світової та після її завершення, в період холодної війни. І всі ці надбання через телевізор пропагандисти сучасної Росії протягом 20 років використовують не проти уявних ворогів, а для промивки мізків власного населення.
Методи бойової спецпропаганди 2015 року розкрив російський медіаменеджер і психолог Володимир Яковлєв, який ще в університеті вивчав бойову пропаганду.
Пропаганда діє поступово – з часом свідомість все менше пручається химерній брехні та все швидше сприймає постулати пропагандиста. Яковлєв називає головні методики чорної спецпропаганди: «метод гнилого оселедця», «метод великої брехні», «принцип 40 на 60» і «метод абсолютної очевидності». Ось, наприклад, гнилий оселедець – це коли для ворога підбирається і озвучується абсолютно токсичне обвинувачення. І в підконтрольних ЗМІ починають обговорювати, причетний чи ні конкретний персонаж, скажімо, до педофілії чи актів канібалізму. Дискусії тривають доти, доки персона не почне асоціюватися з цим жахливим і абсурдним звинуваченням.
«Метод великої брехні схожий на «гнилий оселедець», але працює інакше. Його суть у тому, щоб запропонувати аудиторії настільки глобальну та безсоромну брехню, що практично неможливо повірити, що можна збрехати про таке», – розповідає Яковлєв.
Для подолання фільтрів критичного мислення ця велика брехня загортається в загальновідому правду в пропорції 60 на 40 – таку суміш мозок сприймає майже без сумнівів.
Саме за таким принципом на російському телебаченні народжувались «розп’яті хлопчики» і про «обіцянки по 2 раби і сотки» для кожного українця.
Всі ці бойові технології сьогодні впливають на росіян набагато сильніше, ніж на інших. Бо наприкінці 90-х років в свідомості простого народу почали культивувати зовсім не конструктивні ідеї економічного зростання, нових можливостей і розвитку себе та держави. Ні, російську ментальність планомірно засівали образою на інші народи, що зруйнували СРСР.
Сьогодні ображений «великий народ-победітєль» схожий на наркомана, в якого починається страшна ломка без чергової дози наркотика пропаганди.