Павел Решка: про ілюзії щодо Росії, силу українського громадянського суспільства та виклики у стосунках із Польщею


Відомий польський журналіст і автор репортажів Павел Решка – давній спостерігач українських подій та друг України.
У лютому, напередодні третьої річниці повномасштабного вторгнення, він завітав до Івано-Франківська на публічну дискусію «Ілюзії та реальність, Польща, Україна та деконструкція міфів про Росію» та представив українським читачам свою книжку «Столик з видом на Кремль» (видавництво «Човен»). У ній Решка описує власну трансформацію поглядів на Росію та відповідає на питання, чому ця війна стала неминучою.
Зустріч із журналістом відбулася в новій книгарні «Сенс» на «Промприладі» – у затишній атмосфері, де люди спілкувалися, пили каву і гортали книжки. Контраст між мирним побутом і реальністю війни став однією з ключових тем розмови.
Решка розповів, що подорожував Україною й відвідав Чернівці та Херсон. На перший погляд, у спокійних містах можна відчути ілюзію нормального життя – ресторани працюють, люди посміхаються. Проте варто лише «копнути глибше», і стає очевидно, що війна пронизує все:
«Ми бачимо сценографію нормальності, але війна – всюди», – наголошує журналіст. Він згадує, як у Херсоні люди розмальовували сірі бетонні укриття, щоб хоч якось зробити жах реальності менш нестерпним.
За двадцять років спостережень Решка побачив, як українці дорослішали як нація. Він нагадує, що під час Помаранчевої революції та Революції Гідності люди повірили у власну силу, а в критичні моменти саме громадяни рятували державу.
«Армія вистояла завдяки добровольцям і громадянському суспільству. Те саме було у 2022 році, коли журналісти й айтішники брали зброю з вантажівок і йшли на фронт», – каже Решка.
Водночас він наголошує на проблемах:
Журналіст багато років провів у Росії, об’їхавши її від Владивостока до Москви. Його висновок: жодної «загадкової душі» немає – є імперія, що живе експансією.
«Росія існує, щоб поглинати інші країни. Захоплять усе на Землі – візьмуться за космос», – каже він.
Решка проводить паралелі між імперіалізмом і расизмом: росіяни сприймають себе як «виняткових», здатних виправдати будь-яку агресію. Змінювалися режими – царизм, СРСР, путінська система – але імперські установки залишалися.
Щодо «хороших росіян» журналіст висловлюється прагматично: спілкуватися варто лише з тими, хто реально шкодить путінському режиму або допомагає Україні. Водночас він підтримує вивчення російської культури з критичної позиції: розуміння її імперської природи робить суспільство більш захищеним.
Решка визнає, що нині у Польщі зростає втома від війни й українських біженців, а політики час від часу підживлюють тему Волині у виборчих кампаніях. Проте на побутовому рівні поляки та українці здебільшого взаємодіють без конфліктів.
На його думку, Україні варто дозволити ексгумації жертв Волинської трагедії:
«Заборона на ексгумації – шлях у нікуди. Якщо вибачення мають бути, вони повинні бути усвідомленими, а не під тиском», – каже журналіст.
Він також нагадує, що економічно присутність українців вигідна Польщі: понад 80% родин працюють, сплачують податки й навіть сприяють зростанню ВВП.
Решка переконаний, що сенс життя під час війни можна знайти у власній гідності та послідовності дій:
Він підсумовує: «Починай із себе, вимагай гідності від себе і свого оточення. Україна має найсильнішу армію в Європі, і попри всі труднощі у вас є шанс вистояти».
Матеріал опубліковано в рамках проєкту «Журналістика в умовах війни: точність, етика, співпраця», що впроваджується ГО «Івано-Франківський пресклуб реформ» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.