До повномасштабної війни Олександр Букатюк працював у Івано-Франківську журналістом і відеооператором, писав релігійну поезію, керував літературною студією та волонтерив у християнській спільноті. Після вторгнення він став бійцем 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Попри бойовий досвід, він не полишив ані віри, ані поезії — навпаки, саме духовність допомагає триматися в найважчі моменти. Його військове псевдо — «Місіонер», і нині він планує змінити штурмову гвинтівку на капеланське служіння.
Від штурмовика до капелана
Зараз Олександр тимчасово перебуває поза зоною активних боїв і проходить курси капеланів. Каже, що саме там, «на нулі», духовна підтримка найбільш потрібна. У військовому середовищі йому вже встигли дати друге псевдо — «Капелан», але він жартує, що повернеться до свого початкового — «Місіонер».
Його сила — у вірі та молитві, а також у підтримці близьких і спільноти «Мир Вам». Щодня він молиться на вервиці за себе, побратимів та мир в Україні.
Про фронт і ворога
Матеріально підрозділ забезпечений базово, а необхідне додатково передають волонтери та друзі. Водночас, за його словами, російський наступ на окремих напрямках залишається інтенсивним, ворог кидає у бій людей «як м’ясо».
Олександр зізнається, що українським військовим бракує не лише техніки, а й мотивації — і цим активно користується ворог, намагаючись деморалізувати як фронт, так і тил.
Мотивація і роль капеланів
На думку бійця, найвищу бойову мотивацію мають або «природжені воїни», або глибоко віруючі християни, які розуміють: справжня віра не означає відмову від захисту своєї землі.
Капелани, як і психологи, відіграють ключову роль у підтримці духу бійців, хоча до психологів через стереотипи звертаються рідше. «Страх — це інструмент. Коли ти керуєш ним, а не він тобою, він може врятувати життя», — каже Олександр.
Побратими і бойове братерство
Він називає побратимів абсолютно різними людьми, але справжнє братерство з’являється після спільних боїв і взаємного порятунку. На жаль, багато з тих, з ким він пройшов цей шлях, загинули.
Серед бійців 79-ї — воїни з усіх куточків України, а не лише із заходу, як часто думають.
Поезія на війні
Олександр — автор філософської християнської поезії, яка, за його словами, потребує вдумливого читача. Нині він працює над книгою «Нульова заповідь» — про досвід війни та життя «з нуля». Перша частина буде присвячена пережитому на фронті, друга — новому етапу особистого та національного життя.
Війна, каже він, залишила свій слід у його творчості, але не зламала її. «Життя переможе», — наголошує поет.
Літературні орієнтири
Серед авторів, яких він радить читати, — Артур Дронь, Борис Гуменюк, Ірина Бобик, а також загиблий поет Тарас Ілля. Олександр сам долучався як автор і редактор до видань, що виходять навіть у перекладах іноземними мовами.
Тил, мобілізація і перемога
Він визнає, що тил також піддається демотивації, і волонтерам дедалі складніше збирати кошти. Донатити, на його думку, теж потрібно мотивувати.
Щодо мобілізації, то Олександр критикує брак чесності в суспільстві та закликає позбуватися «совкових» підходів.
Перемога, на його думку, може прийти несподівано і не так, як ми її уявляємо. Важливо мати кілька варіантів дій і не покладатися лише на один план.
Погляд у майбутнє
Після війни він бачить Україну сильнішою, але розуміє, що для цього доведеться працювати з чистого аркуша, без корупції й побутового «совка». «Нова країна починається з кожного з нас», — каже він.
Матеріал опубліковано в рамках проекту “Журналістика в умовах війни: точність, етика, співпраця”, що впроваджується ГО “Івано-Франківський прес-клуб реформ” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні