Олена Пилипів допомагає знаходити нові домівки тваринам, врятованим із зони бойових дій та з інших місць, де вони опинилися без догляду. Її батько, Ярослав, уже понад два роки служить військовим медиком у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». Разом із побратимами він захищає людей і піклується про чотирилапих друзів на фронті.
Історія Білки та семи цуценят
Любов до тварин об’єднує Олену з батьком. У її соціальних мережах чимало публікацій про прилаштування безпритульних котів і собак. Одного дня в підрозділі, де служить Ярослав, з’явилася вагітна собака. Військові дали їй ім’я Білка та дбали про неї. Згодом вона привела на світ сім цуценят.
«Я сказала татові, що допоможу знайти їм господарів, – пригадує Олена. – Розміщувала оголошення у тематичних групах, зверталась до “Дому Сірка” та “Рудого Пса”. Поки тварини їхали з Донбасу, четверо вже мали нові сім’ї».
Доставити цуценят було непросто: не всі водії погоджувались везти тварин із фронту. Врятував ситуацію волонтер із Долини, який дорогою кілька разів зупинявся, щоб погодувати та напоїти малечу.
Сьогодні частина цуценят живе у Франківську та Києві в приватних будинках. Нові власники регулярно надсилають фото, які Олена передає батькові.
Тварини як місток між фронтом і тилом
За словами Олени, тварини, врятовані з передової, знаходять домівки швидше — люди охоче беруть собак, які мають «фронтову» історію. Часто новими господарями стають родичі військових: хтось хоче підтримати захисників, хтось через чотирилапого друга відчуває зв’язок із близькими на війні.
Зараз цуценят у батька немає — для Білки придбали спеціальні таблетки, щоб запобігти новій вагітності. У підрозділі залишилось лише одне врятоване цуценя та кілька котів, які допомагають боротися з мишами.
Родина медиків і військових
Ярослав пішов на фронт добровольцем. У мирному житті був підприємцем, але мав диплом фельдшера. Перші дні війни зустрів у Польщі, а вже 25 лютого подався до військкомату. На фронті служить із бійцями бригади «Едельвейс».
Медична династія в родині не обмежується батьком: Олена працює ЛОР-лікарем, а її брат Микола — хірургом, який оперує поранених військових в обласній лікарні. Батько пишається дітьми та щодня підтримує з ними зв’язок.
«Слава Богу, нічого»
Олена зізнається, що батько не любить говорити про фронт. Його стандартна відповідь на запитання «що нового?» — «Слава Богу, нічого». Донька намагається не ділитися побутовими труднощами, щоб не обтяжувати його. Натомість розповідає про новини та погоду.
Обговорюють і тему демобілізації: за словами Ярослава, зараз просто немає достатньої кількості людей, щоб замінити тих, хто воює. Він вважає, що ситуація на фронті нині краща, ніж могла бути.
Побратими та їхні історії
Олена знає багатьох товаришів батька. Серед них — волонтер Іван Клим, який уміє знайти та зробити майже все необхідне на позиціях: від клейонки, що рятує від дощу, до потрібних цигарок для побратимів.
Є й історія молодого Віталіка, який спершу не мав військового досвіду, а зараз без вагань доставляє боєприпаси під обстрілами. З Долинщини та інших районів воюють хлопці, які, за словами Олени, «задню не дають».
Чекання на радісну подію
Улітку в родині Пилипів очікують поповнення — брат Олени стане батьком. Це буде перший онук для Ярослава. Рідні сподіваються, що він зможе приїхати додому, щоб побачити новонародженого.
Матеріал опубліковано в рамках проекту “Журналістика в умовах війни: точність, етика, співпраця”, що впроваджується ГО “Івано-Франківський прес-клуб реформ” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні