Щороку Росія спрямовує мільярди на підтримку власної пропагандистської машини. За проєктом держбюджету РФ на 2025 рік, на фінансування державних медіа та підконтрольних інформаційних ресурсів передбачено 137 млрд рублів (приблизно $1,4 млрд) — на 13% більше, ніж у 2024 році. Для порівняння: у 2023-му ця сума становила близько 58 млрд рублів ($500 млн).
Такі інвестиції забезпечують масштабне охоплення аудиторії. За даними Liveinternet, лише десятка найпопулярніших російських сайтів щомісяця отримує понад 450 мільйонів переглядів.
Інститут масової інформації (ІМІ) дослідив, якими методами російські державні медіа формують негативний образ українців — від відвертої мови ворожнечі до прихованих маніпуляцій, адаптованих під різні аудиторії.
Чоловіки-українці: «ворог», «злочинець» або «нацист»
У російських ЗМІ чоловіки-українці майже ніколи не зображуються у позитивному чи навіть нейтральному світлі. Найчастіше їх асоціюють із військовими ЗСУ, супроводжуючи це звинуваченнями у «нацизмі» та демонізаційними кліше. ІМІ зафіксував понад 20 вигаданих образливих назв, які пропагандисти використовують для позначення українських військових.
Поширеним прийомом є подання «свідчень» осіб із проросійськими поглядами, які розповідають про жорстокість ЗСУ, а «порятунок» у таких сюжетах завжди приносить російська армія. Доповнюють ці меседжі коментарі так званих експертів, депутатів та чиновників РФ, які закріплюють негативні установки. Дегуманізація — через знеособлені ярлики на кшталт «пси» чи «звіри» — використовується як інструмент виправдання насильства.
Крім того, чоловіків-українців часто фігурують у кримінальних новинах як ґвалтівники, наркодилери чи шахраї, що підживлює образ небезпечного ворога. Навіть у спортивних матеріалах негативна інформація супроводжується маркером «український», тоді як позитив подають із прив’язкою до регіонів на кшталт «донецкий».
Жінки-українки: від військової служби до приниження і сексуалізації
Щодо українок пропаганда активно експлуатує образ «сексуального об’єкта» або «морально занепалої». Військовослужбовиць зображують як «наложниць» командирів або жінок, які йдуть до війська лише заради грошей. Для цього часто використовують коментарі полонених, здобуті під тиском.
Паралельно розкручуються сюжети про українок у порноіндустрії, вебкам-бізнесі чи у фільмах для дорослих. Мета — створити стійкий негативний стереотип і применшити внесок жінок в оборону країни.
Для легітимізації таких наративів залучають і проросійських українок, відомих до повномасштабної війни, як-от Діану Панченко чи Ларису Шеслер. Їхні виступи подають як «думку звичайних громадян України».
Біженці, мобілізація та побутові фейки
Окремий напрям — дискредитація українських біженців у Європі. Поширюються вигадані історії про зловживання соцвиплатами, конфлікти з місцевими та нібито «зухвалу поведінку».
Запускаються й абсурдні фейки — від підроблених сповіщень у застосунку «Дія» про зміну «російських» прізвищ до історій про «платні лежання в труні». Такі матеріали мають викликати недовіру до державних сервісів і формувати карикатурний образ українців.
Тема мобілізації використовується для залякування — поширюються неправдиві повідомлення про призов жінок, людей з інвалідністю та ветеранів на найнебезпечніші завдання.
Релігія, міфи та «пророцтва» як виправдання війни
Релігійна риторика та конспірологія — ще один інструмент. Пропагандисти апелюють до «пророцтв» Ванги, вигаданих сюжетів із попкультури, аби показати неминучість розпаду України та «повернення» до Росії.
До цього підключають Російську православну церкву та Московський патріархат, поширюючи історії про «спільні молитви» українців і росіян за кордоном. Так створюється ілюзія духовної єдності та виправдовується агресія як «священна місія».
Окремо фігурують заяви Віктора Медведчука про «історично російські землі» та «єдиний слов’янський народ», а Путін використовує тему мови, подаючи русифікацію як добровільний і «гуманний» процес.
Навіщо це робиться
Моніторинг ІМІ показує, що російські ЗМІ системно застосовують мову ворожнечі та дегуманізацію для:
- позбавлення українців людяності та суб’єктності;
- виправдання агресії як «природної» та «історично обґрунтованої»;
- мобілізації підтримки війни через культурні, релігійні та історичні маніпуляції.
Подібні технології вже застосовувалися під час геноциду в Руанді, коли медіа відігравали ключову роль у розпалюванні ненависті та легітимізації насильства.
Матеріал опубліковано в рамках проєкту “Журналістика в умовах війни: точність, етика, співпраця”, що впроваджується ГО “Івано-Франківський прес-клуб реформ” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.