У Франківську провели акцію “Free Azov” на підтримку полонених і зниклих безвісти захисників

У неділю, 3 травня, на вулиці Грушевського в Івано-Франківську пройшла акція “Free Azov”. Її присвятили підтримці бійців Маріупольського гарнізону, а також усіх безвісти зниклих і полонених захисників.

На акцію вийшли рідні військових, ветерани, військовослужбовці, жителі міста та гості Івано-Франківська. Захід організували до 12-річчя “Азову”. Учасники принесли із собою прапори з портретами своїх рідних і плакати із закликами боротися за їхнє повернення додому.

Дружина військовополоненого захисника Лілія Гуртовська наголосила, що для багатьох родин ця тема залишається щоденною реальністю. Вона зазначила, що частина організаторів акції сама раніше перебувала в полоні. На її думку, саме тому початок заходів до річниці підрозділу в такому форматі є важливим і символічним.

«Багато побратимів “азовців” досі перебувають у полоні. Дуже багато побратимів там загинули. Деякі бійці, які організували цю акцію, самі раніше перебували в полоні. Тому дуже важливо й символічно, що заходи до відзначення річниці підрозділу розпочали саме так», — говорить Лілія Гуртовська.

За словами Лілії Гуртовської, нині в російському полоні перебуває понад 800 бійців “Азову”, і багатьох із них незаконно засуджують. Вона також розповіла про ситуацію свого чоловіка. Як сказала жінка, у грудні минулого року його засудили на 22 роки, і попереду ще повторний суд.

«Мого чоловіка в грудні минулого року засудили на 22 роки. І мають ще повторно судити. Тому потрібно кричати про те, що наші захисники там ув’язнені, що їм присуджують незаконні й неправдиві вироки за те, чого вони не робили. Усе, що з ними роблять у полоні, просто не вкладається в голові», — говорить Лілія Гуртовська.

Серед учасниць акції була Леся Андрійчак. Її чоловік Михайло 2 липня 2024 року приєднався до ЗСУ та воював на Покровському напрямку. У листопаді він дістав поранення, пройшов реабілітацію, після чого вирішив знову повернутися на фронт і перевівся до однієї з бригад НГУ.

26 березня 2025 року, під час першого бойового виходу в новому підрозділі, Михайло зник безвісти. Відтоді, як ідеться в історії родини, Леся разом із двома дочками вже понад рік чекає бодай якоїсь звістки про нього.

«Ми чекаємо. Як би не було, ми чекаємо його. Ми віримо в нього. Від долі не втечеш – як мало статися, так і сталося. Але ми стоїмо. І ми будемо стояти попри все», — каже Леся Андрійчак.

Вона також сказала, що не всі люди розуміють значення таких акцій. За її словами, учасники виходять на вулиці, щоб нагадати про війну та про своїх рідних, які пішли захищати країну.

«Ми стоїмо за своїх рідних. Ми стоїмо за воїнів. Стоїмо, щоб нагадати, що в Україні – війна. І дуже боляче, коли ти стоїш із плакатом своєї рідної людини, а хтось відвертає погляд. Ми не вандали, не садисти. Ми стоїмо, щоб нагадати про наших рідних, які пішли нас усіх захищати. Ми боремося за їхні права», — говорить Леся Андрійчак.

Ще одна учасниця акції, Оксана Бандура, тримала разом із дочкою прапор із портретом свого чоловіка Миколи. Вона розповіла, що він став на захист України ще у 2015 році та воював в АТО. Після демобілізації, з початком повномасштабного вторгнення, він знову повернувся на фронт.

«Його всі поважали. Він був у мене найкращий. Мав переводитись в тилову частину, але його кинули в гарячу точку. Він не виходив зі мною на зв’язок понад 4 місяці. А потім, на самий Великдень, мені принесли сповіщення, що він зник безвісти. Цей Великдень мені запам’ятається назавжди. Чому так сталося, не знаю. Я лише хочу його швидкого повернення додому. Бо моє серце стискається від болю», — говорить Оксана Бандура.

Раніше, 25 квітня, в Івано-Франківську вже проходила акція-нагадування про військовополонених і безвісти зниклих захисників. Тоді в ній також брали участь рідні військових, жителі міста та його гості. Учасники зібралися, щоб ще раз нагадати про тих, хто досі не повернувся.