"Українці покликані насититися взаємним моральним культурним потенціялом, аби вибухнути незабарним повстанням. Іншого способу здобуття волі не існує. Аби її здобути треба докладати зусиль, адже життя – це не лише свято, не лише гедонізм, не лише бенкет. Якщо нам зараз вдасться вибудувати ці важливі взаємини між Сходом та Заходом, Північчю й Півднем – станемо дуже сильною монолітною українською нацією, в яку ніхто не прорветься ні через двері, ні через вікно", – ці слова мовознавця, народного депутата від ВО "Свобода" Ірини Фаріон зірвали оплески в донеччан, для яких 25 червня 2013 року націоналістка презентувала монографію "Мовна норма: знищення, пошук, віднова".
Візит Ірини Фаріон до Донецька розпочався з відвідин шахти ім. Засядька, де націоналістка зустрілася з 600 працівниками установи. Після зустрічі з шахтарями Ірина Фаріон разом із народним депутатом-свободівцем Михайлом Блавацьким та головою Донецької обласної організації ВО "Свобода" Ігорем Славгородським поклали квіти до пам’ятної дошки Василеві Стусу, що встановлена на корпусі Донецького національного університету.
По обіді мовознавець зустрілася із жителями Донецька. Зустрічі, що відбулася в будівлі готелю "Єва" передував нечисельний, проте агресивний пікет російських шовіністів та комуністів із прапорами, на яких було зображено двоголового орла. Провокатори були одягнуті в червоні пілотки й тримали плакати із написами: "Наша родіна – СССР". Вони намагалися зірвати презентацію мовознавчої книги та зустріч громади з народним депутатом. Прикметно, що міліціянти проявили повну бездіяльність. Ірина Фаріон зазначила: "Коли мене копали знавіснілі комуністи, я мимоволі згадувала 1929 рік, коли було розстріляно десятки мовознавців і заразом 14,5 тисяч питомих українських слів. Мене ж лише покопали. За 22 роки дуже важко звільнитися від шрамів колоніялізму, тож помагаймо один одному".
Оплески зали викликала фраза націоналістки: "Ми повинні дуже суворо працювати над собою, адже маємо дуже серйозні щоденні внутрішні й зовнішні виклики, породжені зробити нас сильнішими, вільнішими, мужнішими. Я прилетіла сюди як корінна львів’янка, щоби сказати вам: я не вмію, не хочу й не буду жити без Донецька, бо ми – один великий сильний український народ і, не залежно від того, чи в Ужгороді, Львові, Луганську, ми одержимі мати свою, ніким некеровану зовні українську державу. Саме це прагнення зараз сягає своєї кульмінації".
"Щойно я повернулася з Одеси, де була переповнена зала. Перед тим – Харків, Суми, Ніжин, Житомир, Мукачеве, Хуст, Ужгород – всюди величезні зали вільних людей, які мають перед собою модель української держави, а не ту, яка витворена сьогодні. Своєрідність нації полягає в тому, що українець, не зважаючи на свої історичні падіння, весь час знаходить у собі силу здійматися. І оце вміння знову розкрилитися призводить до шаленого протистояння з боку тих, хто інакше, як повзати не вміє. Можемо їм лишень поспівчувати і допомогти. Маємо ставати сильнішими й міцнішими, аби бути взірцем самодостатности. Стус змусить їх переглянути систему цінностей, у яких вони виховувалися 70 років. Це викликає лише жаль та співчуття.
Казав один із філософів Бальтасар Герасіян, що всередині має бути значно більше, ніж назовні. Тому ми з вами покликані насититися взаємним моральним культурним потенціялом, аби вибухнути незабарним повстанням. Іншого способу здобуття волі не існує – як бачите. Аби її здобути треба докладати зусиль, адже життя – це не лише свято, не лише гедонізм, не лише бенкет. Це щоденне долання лінощів, витискання з себе раба, це зустріч одного з одним, це взаємини людини з самою собою та межи іншими. Якщо нам зараз вдасться вибудувати ці важливі взаємини між Сходом та Заходом, Північчю й Півднем – станемо дуже сильною монолітною українською нацією, в яку ніхто не прорветься ні через двері, ні через вікно. Бо ми всі самі станемо фортецею нашого українського духу. Що Донеччина – це також фортеця українського духу, яскраво підтвердило те, що тільки ваш край здатен був привести в світ унікальні постаті Василя Стуса та Володимира Сосюри".
Мовознавець наголосила, що привезла в Донецьк замало примірників праці про Степана Бандеру. Тому наголосила, що наступна зустріч відбудеться у більшій авдиторії та за інших умов, аби мешканці Донбасу могли придбати цю працю.
Запитання слухачів стосувалися слововжитку, совєтизації мови, можливости впровадження абецадла в Україні, української адаптації запозичених слів. Націоналістка наголосила: "Якщо імунна система мови сильна – їй не загрожує жодне запозичення".
За візит на шахту та в Донецьк Ірині Фаріон подякував заслужений шахтар України. Він попросив частіше і більше проводити зустрічей із шахтарями, трудовими колективами великих підприємств на сході країни та по всій державі, хоча це і викликає такий шалений спротив режиму.
Після завершення зустрічі Ірина Фаріон понад годину роздавала автографи та спілкувалася з містянами. Прикметно, що 300 примірників монографії мовознавця розійшлися за 5 хвилин.