В ексклюзивному інтерв’ю для газети «Галичина» народний депутат України (фракція ВО «Батьківщина»), секретар Комітету ВРУ з питань бюджету Володимир Шкварилюк поінформував, що йому вдалося додатково залучити на область 4,5 млн. грн., зізнався про те, що його переманювали до парламентської провладної більшості, висловив переконання, що опозиційний кандидат стане президентом України в 2015 році, а також розповів про свою сім’ю та ін.
– Майже рік ви працюєте народним депутатом України. Чи виправдалися ваші очікування щодо роботи українського парламенту?
— Ще будучи кандидатами в народні депутати, ми були впевнені, що займатимемося там законотворчою діяльністю, працюватимемо на благо України загалом і свого регіону зокрема. На жаль, чинна ВРУ працює на одну сім’ю, оскільки всі гроші, які є в бюджеті, спрямовують на окремі регіони, тобто на східні області й окремі фірми. А Західній Україні майже нічого не дістається. Наприклад, всі знають, як нині працює казначейство і що фінансується. Обласні програми не фінансуються, тендери проведені запізно. А парламент мав би ухвалювати відповідні закони для того, аби працювала економіка, наповнювався бюджет, а казначейство мало б гроші і проплачувало всі без винятку зареєстровані платежі за виконані роботи місцевим підприємствам та підприємцям, стимулюючи цим соціально-економічний розвиток тих чи інших територій.
Нині я є співавтором десятка законопроектів щодо розвитку економіки, житлово-комунального господарства, реформування медицини та ін., а також автором законопроекту про перерозподіл доходів до Державного та місцевих бюджетів, мета якого — збільшити надходження податків на місцях і не залежати від центру, де розподіл відбувається в ручному режимі. Загалом опозиційні депутати зареєстрували чимало законопроектів, проте за вказівкою провладної більшості їх не вносять до порядку денного ані комітетів, ані сесій ВРУ.
– Все ж з огляду на те, що ви — секретар Комітету з питань бюджету, але перебуваєте у меншості, чи вдається вам впливати на його рішення і чи зуміли вже нині вирішити якісь важливі питання для Прикарпаття?
— До бюджетного комітету належать 37 депутатів, зокрема шестеро — від «Батьківщини», троє — від «УДАРу», двоє — від «Свободи», троє — позафракційних і решта — 21 «регіонал» і 2 комуністи. Звісно, що з огляду на такий склад опозиціонери самостійно не можуть схвалювати рішень. Проте, слава Богу, голова комітету Євген Гєллєр, незважаючи на те, що представляє Партію регіонів, знаходить спільну мову з усіма депутатами і прислуховується до їхньої думки. Ми домовилися працювати в комітеті на економіку, а політику переносити в сесійну залу. Скажімо, на нашу область Кабінет Міністрів виділив 11 млн. грн. капітальних видатків, а на Донецьку — понад 200 млн. грн. Така ж сума пішла на Генпрокуратуру, десятки млн. грн. — на СБУ, МВС, ДПА, ДСО та ін. У зв’язку з цим я звернувся до голови комітету з проханням розглянути на нашому засіданні перерозподіл капітальних видатків у бік збільшення фінансування областей. Він дослухався до моєї думки і на комітеті було проголосовано збільшення видатків на 90 млн. на обділені області, в тому числі й на нашу, і фактично мені вдалося додатково залучити на Прикарпаття 4,5 млн. грн. Зокрема 4 млн. грн. — на переобладнання комунальної майстерні під спортзалу в Тлумачі для жителів району та 500 тис. грн. — на будівництво дитсадка в с. Ганьківцях Снятинського району.
Тепер ми вже працюємо над формуванням бюджету наступного року. Але, на жаль, проект бюджету наступного року ще ніхто не бачив, у тому числі й Комітет з питань бюджету, хоча до 15 вересня його нам мали подати на розгляд. Проект нам начебто подали, а відтак начебто спрямували на доопрацювання. Отож зрозуміло, що бюджет формується в якомусь окремому кабінеті не з урахуванням проблем у державі, а з огляду на вибори 2015 року. Тобто якщо електорат ПР — це здебільшого Схід України, то там буде найбільше сконцентровано грошей, а Центр і Захід залишать з тим, що маємо нині.
– Чи вдається опозиціонерам хоча б частково впливати на схвалення важливихдля країни рішень і яких зокрема?
— Опозиціонерам чимало вдається. Найперше і найважливіше — це те, що ми домоглися особистого голосування у ВРУ. Нині представники ПР не дозволяють собі голосувати за когось, а якщо так і стається, то ми переголосовуємо. Всі проголосовані закони щодо євроінтеграції — це заслуга опозиції. Нерідко буває, що хитрі депутати з провладного табору бачать, що є грамотний законопроект в опозиціонерів, змінюють деякі невигідні для влади норми, реєструють його під іншим номером і подають як альтернативний. Але навіть це нам інколи вигідно. Звичайно, говорити, що ми впливаємо на будь-яке рішення, не доводиться, оскільки не маємо 226 голосів. і, на жаль, багато позафракційних депутатів підтримують Партію регіонів.
– В одному з інтерв’ю ви висловили міркування, що єдиний дієвий спосіб боротьби з «регіоналами» — це блокування трибуни. Але ж, погодьтеся, це не найкращий аргумент у переговорному процесі, а радше свідчення кризи ідей в опозиції.
— Це було на початку роботи парламенту нового скликання. Адже коли йдемо знайомитися, то мусимо справити враження, аби відтак мати діалог. і коли ми знайомилися з «регіоналами», то показали їм, що з нами треба рахуватися. Якщо у попередній ВРУ вони вирішували питання методом сили, то тепер ми їм продемонстрували, що так далі не продовжуватиметься, тобто або буде діалог, або не буде нічого. Тому ми показали їм, що можемо заблокувати трибуну і відстояти її, коли вони діятимуть незаконно. Ми прагнули, першою чергою, спрямувати їх у правильне річище. і нам це вдалося. Тепер ми вже не блокуємо трибуну, бо нема на це потреби. Вони вже зрозуміли, що нам відпору не дадуть. і те, що вони ходитимуть по Банкових, то це так, якби пса вигнали з подвір’я, а він плентається і не знає, де себе подіти, або коли, маючи хату, шукаєш собі якісь підворітні. Вони це також зрозуміли. Тому в них немає іншого шляху, крім як домовлятися. Не завжди у парламенті потрібні їм рішення «проходять», бо окремі депутати не ходять на роботу, адже мають за кордоном власність, бізнес тощо і їм на це потрібен час. Вони навіть хотіли недавно на регламентному комітеті порушити питання, аби парламент голосував тільки по четвергах. А це означає, що вони працювали б у парламенті тільки два дні на місяць, бо у нас два сесійні тижні на місяць.
– Фракція ВО «Батьківщина», до якої належите, «славиться» найбільшою кількістю «тушок», зокрема це стосується нашого земляка Володимира Купчака, за якого ви агітували на виборах. Які у вас нині з ним стосунки, якщо перебуваєте по обидва боки барикад?
— На жаль, «тушки» були і в попередньому парламенті. Але ж звідки вони появилися? З підкупу. Нині в бюджеті немає грошей, лікарні, школи, садки не мають грошей, наших дітей годують найдешевшими продуктами сумнівної якості, а на підкуп депутатів є. Навіть коли йдеться про те, аби врятувати людині життя, то і на це грошей немає. А де вони? Гроші вкрадено тими, хто нині при владі. і тими грошима, які б мали йти на лікування, соціальне забезпечення тощо, вони підкуповують депутатів. і таким виявився Купчак, він просто ласий на гроші. А загалом надалі я б не хотів згадувати це прізвище, бо такої людини для мене не існує. У парламенті ми не спілкуємося. Багато депутатів від опозиції, у тому числі і я, не подають йому руки. Я не злопам’ятний, але зради не забуваю. Якщо ми зраду вибачимо одному, то завтра будуть наступні так поводитися.
До речі, Купчак по Івано-Франківську ходить з трьома охоронцями. А це дуже промовистий факт. Нещодавно я сам бачив, що він їздить автомобілем «Mercedes-Benz» вартістю у півтора млн. грн., а також користується автомобілем «Infiniti» ціною понад 600 тис. грн. Виникає запитання: як можна за неповний рік роботи в парламенті придбати такі автомобілі, утримувати охоронців? До речі, Купчак говорив, що на парламентську виборчу кампанію позичив гроші, а виявляється, має непогані статки. У парламенті він голосує так, як представники ПР. Але це його справа, Бог йому суддя.
Більше того, мені депутати розповідали, що В. Купчак їздив по областях, зокрема Миколаївській, Закарпатській, і агітував опозиціонерів за винагороду перейти до більшості. Хоч нині я з Купчаком не спілкуюся, проте настане 2015 рік, і почну я з ним говорити, але з букви закону.
– А про те, що у зрадника Купчака немає нічого святого, промовисто свідчить і той факт, що він підписався під зверненням до сейму Польщі із закликом визнати волинську трагедію геноцидом поляків, в якому винна УПА. Скільки разів вам пропонували перейти до більшості і як це було?
— Перейти до більшості мені пропонували раз. Це було в Івано-Франківську, коли я зі своїми діточками приїхав на стадіон «Тепловик» подивитися, як там грала снятинська команда з «Тепловиком». До мене підійшли люди з Партії регіонів (не називатиму їхніх прізвищ, бо дав слово) і запропонували 5 млн. доларів за перехід до провладної партії. В той час пропонували перейти до більшості не лише мені, а й Ользі Сікорі, Анатолію Диріву, Василеві Гладію, Валерію Лунченку із Закарпаття та іншим. Але, слава Богу, серед нас зрадників не було.
– У чому, на ваш погляд, полягає алгоритм перемоги опозиції на президентських виборах? Можливо, їй потрібна своєрідна внутрішня люстрація?
— Політика завжди була брудною. і чи більше нас на п’ять депутатів, чи менше — це на загальну картину не впливає. Але люди бачать, що все-таки є справжні представники їхніх інтересів, які стоять до останнього. Нинішній стан справ у країні є яскравим свідченням того, що люди не задоволені владою. Замість декларованого покращення ми маємо зубожіння українців, низькі зарплати, закривають лікарні, школи, батьки здають гроші на підручники. Незадоволення людей сягає критичної точки. і якщо ПР думає, що перед президентськими виборами візьме гроші в Міжнародного валютного фонду, якимось чином прокрутить їх так, аби виплатити людям зарплати і пенсії й полатати трохи дороги, то глибоко помиляється, бо, як кажуть у народі, перед смертю не надихаєшся.
Монолітність опозиції є запорукою її перемоги на президентських виборах. Зрозуміло, що з трьох опозиційних лідерів хтось один стане президентом. і з огляду на те, що нині найвищий рейтинг у «Батьківщини», то найбільше шансів на перемогу має її кандидат. Нині співпраця між опозиційними силами є налагодженою і вони виступають, як єдине ціле. Тому ми впевнено йдемо до перемоги на президентських виборах 2015 року.
– Як ви вважаєте, чи зможе підсилити опозицію Юрій Луценко і «Третя Українська Республіка»?
— Поза сумнівом, якщо Ю. Луценко захоче допомогти опозиції здобути перемогу, то звичайно, що він це зможе. Проте нині окремі його закиди на адресу опозиції не є свідченням таких намірів. Але будемо сподіватися на краще.
– Свого часу ви очолювали партію «Фронт змін» на Прикарпатті і за її квотою пройшли до парламенту. Як ви вважаєте: чому процес об’єднання партій «Фронт змін» і «Батьківщина» так довго триває, адже ви та інші партійці передбачали його завершення з початком осені? Що стоїть цьому на перешкоді?
— Процес злиття двох партій — це завжди складно і не швидко, оскільки в обох структурах є сформовані свої традиції, правила. і кожна партія, образно кажучи, це як окрема сім’я. Нині «Фронт змін» підсилює «Батьківщину», бо на це є політична воля обох партій, і це стратегічно правильно для України. З об’єднанням «Фронту змін» і «Батьківщини» на Прикарпатті немає проблем. Це питання вже вирішено на 80 відсотків.
– Як би ви охарактеризували політичну ситуацію в Україні перед президентськими виборами? Що її чекає після виборів 2015 року?
— Україну чекає новий президент. А відповідно — розпуск Верховної Ради і формування нового Кабінету Міністрів. Як на мене, день виборів нового президента — це буде найнижча точка падіння нашої держави за всю новітню історію України. А відтак розпочнеться новий виток в історії країни — економічного зростання, розвитку демократії і панування європейських цінностей.
– Розкажіть про свою сім’ю. Як ваша дружина ставиться до того, що ви займаєтеся політикою?
— Я дуже люблю свою дружину Олександру і своїх діточок. Моя дружина допомагає мені порадами, заспокоює, коли я «заведений». Хоча Олександра за фахом — економіст, але нині займається господаркою і вихованням наших чотирьох дітей. Моя найстарша дочка Мартуся вже у 10-му класі, саме тепер є кандидатом на президента школи. Вона — молодець, розумниця і навіть відмінниця. Хлопці Арсенко і Захарко ходять відповідно до сьомого і другого класу, їздять на спортивні змагання, отримують нагороди. Найменшій Юстинці в листопаді буде три рочки. У нас гарна сім’я.
– Чи плануєте забрати дружину і дітей до Києва?
— Наразі такої можливості не маю, бо живу в готелі. і якби навіть мені давали квартиру, то із врахуванням економічної ситуації в країні я відмовився б від її отримання. Якби було службове житло, я б з радістю забрав свою сім’ю.
Але я багато часу присвячую роботі з виборцями, тому часто буваю вдома. Тепер опікуватимуся мажоритарним округом з центром у Тисмениці, бо виборці не вважають Купчака депутатом.
– Ви — багатодітний батько. Чи побажали б своїм дітям взяти приклад із себе і стати політиками?
— Побажав би тільки тоді, якби в державі відбулися істотні зміни, і політика стала звичайною роботою, а не «кришуванням» бізнесу, «тушкуванням» тощо. На жаль, у нашому парламенті справжніх політиків менше. Кожна дитина має сама бути ковалем свого щастя, в тому числі й обирати професію.