Що вражало й хвилювало, дратувало й тішило мешканців старого Станиславова? «ГК» пропонує добірку цікавинок з міських газет початку минулого століття.
Згадав, що українець.
Про цікавий випадок, який стався у травні 1921 року, розповіла станиславівська газета «Українські вісті». У потязі до Станиславова поліцай перевіряв документи подорожніх. «Якої пан національності?» – запитав поліцай заможного з виду селянина. «Я українець!» – відповів той. Потім поліцай з таким же питанням звернувся до по-міщанському зодягненого молодика. «Я – поляк», – відповів юнак. «А чи пан служив у війську?» – тут же поцікавився працівник поліції. Молодик зніяковів і вже тихо уточнив: «Я, я – українець…». Поліцай не повірив цьому «українцю» і висадив його з потягу для подальшої перевірки. «Де честь?» – запитує газета.
А справа була у тому, що українців до армії почали призивати тільки з 1923 року. Проте тих громадян, які легітимізувалися як поляки, призивали до війська ще з 1920 року.
Газета повідомила також, що українцем себе визнав заможний власник 250 моргів ґрунту (1 морг – 0,56 га) з с. Збори Калуського повіту, а молодик, який соромився своєї національності, був непутящим сином мірошника з цього ж села.
«Чудова новина».
Звістки про швидкий «кінець світу» часто розповсюджувалися різного роду проповідниками. Ось і у лютому 1926 року галичани обговорювали «пророцтво» американського проповідника Роберта Рейдта про швидкий «кінець світу». Рейдт навіть через радіо сповістив світові «чудову новину», проте, як виявилося, на щастя, помилився.
До яких церков ходили станиславівці.
На 1935 рік у Станиславівському воєводстві до римо-католицької церкви належало 21,5% населення, греко-католиків було 62,3%, 14,8% населення було іудейської віри, 1,4% становили євангелісти та представники іншої віри.
Без астрологів – нікуди!
Цікавилися мешканці міста астрологією і графологією. У місцевих та галицьких періодичних виданнях міжвоєнного періоду частими були пропозиції астрологічних послуг за 1 злотий марками польської пошти. А графологічні прогнози надавала сама газета «Станиславівські Вісті» за 0,5 злотих.
Як німий до суду.
З газети «Станиславівські Вісті» від 28 листопада 1912 року довідуємося про те, як проходив суд над глухонімим крадієм Грицем Федущаком, який викрав 80 крон (менше середньої місячної заробітної плати). Німий через перекладача повідомив, що крав гроші, бо не міг їх заробити. Обвинувачуваного захищав адвокат Крамер, який робив це дуже недбало і тільки на судовому засіданні похапцем знайомився із документами справи. Вирок судді був надто суворим – 6 років в’язниці з постом щомісяця та карцером два рази на рік.
Скільки заробляли вчителі за Польщі? Місячна зарплата вчителя у той час становила 280-290 злотих і могла вважатися справді «буржуйською», враховуючи, що середня заробітна плата кваліфікованого робітника становила 100 злотих. Але вчителі вважали свої оклади «жебрацькими», враховуючи великі необхідні витрати. Ось як в «Учительському слові» за листопад 1925 року розписані видатки учительської сім’ї з чотирьох чоловік (батько, мати, двоє дітей):
-
хліб – 30 зл.,
-
м’ясо – 15 зл.,
-
жири – 20 зл.,
-
молоко – 35 зл.,
-
цукор – 20 зл.,
-
кава, чай – 15 зл.,
-
кухонні видатки – 20 зл.,
-
мило – 8 зл.,
-
світло – 6 зл.,
-
для дитини-школяра (книжки, одяг, взуття) – 80 зл.,
-
паливо – 20 зл.,
-
культурні витрати – 10 зл.,
-
одяг для родини – 30 зл.,
-
білизна – 20 зл.,
-
взуття – 10 зл.,
-
всього – 349 зл.
При цьому не враховані витрати на лікаря та аптеку. Отже, щомісячний дефіцит коштів вчительської родини становив щонайменше 60 зл.
Але як би здивувалися тогочасні вчителі, якби дізналися, що через 100 років їхні колеги будуть отримувати набагато нижчу заробітну плату! Якщо за основу перерахунку взяти середню місячну зарплату тоді і тепер, то для того, щоб теперішня вчительська зарплата дорівнялася до тодішньої польської, потрібно, щоб вона становила 6600-6900 грн.