Завтра газеті «Нова зоря» виповнюється 20 років. Свій ювілей вона зустрічає 885 номером часопису, однойменним видавництвом яке підготувало й надрукувало більше ніж 500 книжок загальним тиражем понад один мільйон примірників. А ще — християнським молодіжним центром.
З цієї нагоди ми зустрілися з головним редактором о. Ігорем Пелехатим і попросили детальніше розповісти як починалась газета та чим вона живе сьогодні.
—Отож, як все починалося?
— В кінці 80-х років вже минулого століття УГКЦ дуже бурхливо відроджувала свої структури. В ту пору я вступив до Івано-Франківської духовної семінарії. На початку 1991 року, одного дня мене несподівано покликав блаженної пам’яті о. Андрій Кияк, канцлер єпархії. Отець зразу ж перейшов до справи і запропонував мені розглянути можливість заснування єпархіальної газети. Звичайно що я погодився, хоч було трохи лячно, бо в журналістиці на той час мало мав досвіду, а тут потрібно було створювати релігійну газету фактично з нуля. Тим більше, що наша Церква тоді й справді потребувала своєрідного об’єднуючого чинника для всієї єпархії. По розмові ми з отцем-канцлером пішли до владики Софрона Дмитерка. Це була перша моя зустріч з владикою. Єпископ постав переді мною вимогливим і суворим чоловіком, лаконічним у бесіді. Владика тоді сказав, що газета — дуже потрібна справа. Я зразу ж почав пропонувати деякі варіанти назви газети, на що владика Софрон відповів: «Якщо газета — то тільки «Нова зоря»». Тоді я спробував щось прокоментувати, мовляв, ми щойно позбулися серпасто-молоткастих червоних зірок і ще зараз їх досить висить. Але владика відповів, що як молодий чоловік я не знаю, але газета з такою назвою виходила в Станіславівській єпархії до Другої світової війни. Її заснував єпископ Григорій Хомишин, а сучасна газета має продовжити перервану тяглість. Згодом ми зареєстрували газету, хоч були й казусні моменти, тому що на той час єпархія як юридична особа ще не була зареєстрована. Тоді в комітеті в справах преси працював добрий чоловік Роман Стринадюк. Він уважно мене вислухав, зрозумів потреби Церкви, і пішов нам на зустріч. Хоч, фактично за реєстрацію мала платити юридична організація по банківському перерахунку — одну тисячу карбованців. Ці кошти дав отець-мітрат Микола Сімкайло.
— З чого починався випуск першого номеру газети?
— Насправді, починалося все з позиченого. В управлінні преси позичили чотири пластини, тридцять кілограм паперу і так надрукували перших дві тисячі газет. Так як я працював в «Західному кур’єрі», то його керівництво дало зрозуміти: або тут, або там. Оскільки таке питання постало, то я мусів запитати в канцлера за елементарну оплату праці. На що отець попросив мене почекати під дверима канцелярії, поки він радився з владикою. Потім мене покликали, і отець сказав таку сакраментальну фразу: «Газету надрукували? Надрукували. Продавайте і давайте собі раду». Ми тих дві тисячі на найближчій нараді деканів розповсюдили пропорційно до кожного деканату Станіславівської єпархії, а тоді це була територія Івано-Франківської та частина Тернопільської областей. Оскільки на той час така газета була новизною, вона мала досить великий попит на першу пору. Так що ми буквально до кінця року мали до 15 тисяч накладу. А вже з наступного 1992 року розпочали передплату через пошту. Хоч цей підхід ми зберегли й по сьогодні. Тому що він досить ефективний, адже люди можуть отримувати в церкві газету на третину її вартості менше, без врахування поштової розсилки. Єдине, що хтось з парафії має раз на тиждень приїхати до редакції і взяти певну кількість газет, а вже в неділю по Службі Божій люди її забирають.
— Який тираж газети на сьогодні?
— Своє двадцятиліття «Нова зоря» зустріла 885 ювілейним номером. На сьогодні наклад газети складає 12 тисяч. Сьогодні українське слово загалом в загрозливій ситуації. На жаль, в суспільстві, в державі загалом культивується своєрідна зневага до друкованого слова, як до ретроградної й відсталої форми подання інформації. Очевидно, що прогрес пропонує нові форми, але нехтувати друкованим словом— я би дуже обережно до такого стану речей відносився. Тому що це один з потужних засобів формування нашої культури мислення, культури мовлення, отже, в певній мірі, формує основи інтелігентності людини.
— Як вважаєте, ваша газета виконує своє призначення?
— Попри різні життєві колізії, які часто нам підносить життя, я вважаю що цей намір владики Софрона Дмитерка сповнився. Газета здобула певну читацьку аудиторію не тільки на Прикарпатті, але й користується позитивною опінією серед наших читачів за межами нашої області. Головне що сьогодні наш часопис світить людям добрими християнським принципами. Хочу тут відмітити, що владика Софрон завжди був уважний до питань преси. Він знав дуже добре про її можливості, про її вагу й потребу для людей. Він завжди мав час зустрітися з редактором, вислухати проблеми і потреби редакції. Що дуже важливо для усіх журналістів — він ніколи не втручався в редакційний процес. Владика міг радити, але ніколи й нічого не наказував під примусом, жодного разу. Так само як і владика Софрон Мудрий і владика Володимир Війтишин. Ця добра традиція як для колективу, так і для мене особисто, дуже цінна. Про це завжди кажу своїм співробітникам, адже ми маємо таку свободу, яку, мабуть, мало хто має в Україні серед журналістів. Звичайно, ми слідкуємо за культурою мови, щоб наші публікації не викликали невмотивованих ситуацій. Але теми які болять нашому суспільству, ми завжди порушуємо і вважаємо своїм обов’язком писати за порушення. І владикам зі сторони владних чинників доводиться часто вислуховувати зауваження щодо публікацій, але жодний єпископ не робив нам жодної заборони чи тиску на редакцію.
—Яких принципів в роботі дотримувалася газета «Нова зоря» на своєму шляху в двадцять років?
—Їх декілька. Перше — інформаційний потік, який тече до нас з парафій, монастирів, інших єпархій. Друге — моральний аспект, який несе людству Церква ось вже другу тисячу років. Тому ми завжди дотримуємося лінії Євангелія, і наші читачі це розуміють. Це особливо актуально сьогодні, коли маємо в суспільстві багато віянь і течій, які хочуть розмити основи наших християнських родин та спільнот. Третє — ми надаємо слово на шпальтах газети тим шановним людям, які мають солідні наукові досягнення чи великий життєвий досвід, які можуть щось сказати важливе суспільству і які слугують певними моральними орієнтирами для широкого загалу. Ми не оминаємо також гострих проблем, пов’язаних з українською мовою, національною пам’яттю, християнською культурою. В такий спосіб намагаємося за словами святого Василія Великого «поволі підніматися від звіра до Бога», крок за кроком, крок за кроком.
— Попри непримітну щоденну працю газети, в її стінах виросло ще й видавництво «Нова зоря»…
— Ви слушно зауважили, що на її основі вдалося створити видавництво. Практично, через п’ять років з моменту виходу газети в ньому виникла потреба. На прохання наших читачів ми друкували своєрідні зшитки-книжечки в газеті, як заохочувальні додатки, і висилали їх разом з часописом, мабуть, років десять, навіть окремими брошурами і книжечками. Це були ті речі, які необхідні для повсякденного духовного життя: молитвеники, духовні практики, збірочки літургійного характеру. Вже коли ми мали в редакційно-видавничому відділі декілька позицій книг, ми зареєстрували видавництво. Згодом, у нас з’явилася власна поліграфічна база й на сьогодні ми, фактично, маємо повний цикл для друку як газети, так і книг. У видавництві працюють ті ж самі люди, що й у газеті. Хоч як на наші скромні можливості, видавництво працює досить плідно: за 15 років ми надрукували понад 500 позицій книг різного жанру: богословська, наукова, художня, музична, краєзнавча, дитяча література. Серед них є солідні видання: «Історія філософії» професора о. Івана Козовика, його ж науковий переклад «Матеріали рішень і постанов Замойського синоду 1720 року» з паралельними текстами, адже досі матеріали не були перекладені з латини; праці владики Софрона Мудрого, до речі, нещодавно під його богословським редагуванням вийшов 900-сторінковий фоліант «Духовне життя для священиків і мирян», наукове видання професора Київської Академії УПЦ КП і нашої духовної академії Дмитра Степовика «Іконологія й іконографія», є ряд інших серйозних книг. А загалом, наша редакція підрахувала, що загальний тираж книг за минулі роки склав понад один мільйон примірників. Це також свідчить, що якусь частку в духовному відродженні нашої Церкви й народу ми виконали, тим більше, що маємо багато добрих відгуків як на книги, так і на газету.
— Попит на релігійну літературу не носить загального характеру. Чим сьогодні ви можете здивувати сучасного читача?
— При виданні релігійної частки літератури у видавничому портфелі в значній мірі ми враховуємо потреби читачів, хоч годі тут очікувати надприбутків як від бестселерів. Адже, така література не має ознак сенсаційності чи відповідної маркетологічної пропозиції, мовляв, «купите і за тиждень будете здорові й з мільйоном». Подібних обманів нашим людям не пропонуємо, але для тих читачів, які хочуть робити кроки поступу в своєму духовному житті, ми віднаходимо цікаві пропозиції. До таких вдалих проектів можемо віднести книжку нашої землячки з Косівщини Марії Влад «Святий Йосиф Обручник», в якій авторка на основі численних свідчень містиків і святих Церкви подала багатогранний духовний образ святого Йосифа. Зауважу, що попри загальний пієтет, яким втішається святий Йосиф в християнській літературі, він залишається ніби в затінку. А книжка Влад, особливо в українській духовній літературі, заповнює цю прогалину, вона має дуже добрий попит, і ми вже продукуємо її другий наклад. Друга книжка нашого християнського письменника Петра Гринчишина «Від Зарваниці до Ґарабандалу» — це своєрідна трилогія про об’явлення Богородиці в різних частинах світу. Вона втішається незмінною увагою читачів, оскільки автор не тільки цікавий талановитими описами місць об’явлень, але й корисний своїми глибокими духовними порадами, причому на різні життєві випадки та колізії. Також, з серії Марійських видань ми підготували переклад книжки «Заклик Матері Божої з Меджуґор’я», за погодженням з їхнього паломницького центру. Нагадаю, що в цьому році виповнюється 30-річчя перших об’яв в Меджугор’ї, і за цей час це місце відвідало 30 млн. паломників з цілого світу. Тобто, як бачите, видавництво «Нова зоря» намагається, щоби добра християнська книжка була доступна нашим галичанам.
— В наш час доволі непросто давати раду газеті … А при форс-мажорних обставинах на кого покладаєте надію?
— Часопис «Галичина» переживає ті ж самі клопоти. Наприклад, коли минулого року вибори до місцевих рад спричинили різкий ріст цін на папір, практично на 50%. Фактично, редакції не могли цьому нічого зарадити. Ми ж не можемо сказати нашим читачам, що не будемо виходити або будемо виходити через номер. І були просто змушені вишукували усі можливі й неможливі ресурси, щоб газета виходила. Тому єдине прохання і до читачів «Галичини» і до читачів «Нової зорі»: підтримайте свою газету. Це в наших руках. Нас неукраїнські сили не підтримають, вони працюють щоб нас не було. Тому що українська газета — останній засіб донести до українського читача українське слово, українську ідею. Цього нам не зробить ні телебачення, ні інтернет.
— Тобто, інтернет — не лишень суцільне благо, але й добрий засіб «оболванювання»?
— Погляньте на тексти веб-сторінок. Вони переповнені орфографічними, синтаксичними, стилістичними помилками. Але цьому не приділяють уваги, і такий триб «писаній» вкупі з «крутими» сленгами не тільки спотворює нашу свідомість, а особливо несформовану дитячу психіку, але й негативно відбивається на підсвідомості. А якщо ще й в освіті запанує ідея переведення наших школярів на електронні підручники замість книжок, то вже через декілька років ми отримаємо покоління кібер-невігласів. Що цікаво, видається, такому стану речей не надають належного значення. В газеті чи книжці подібні помилки зауважуєш відразу. Це що стосується культури мови. А з іншої сторони, інтернет — глобальна уніфікація. Коли дивимося на інформаційні сайти, то бачимо як всі новини успішно кочують з одного сайту на інший з незначними модифікаціями. Незабуваймо й про сплановані «сенсації» зомбування які часто запускають в інтернет. Одна з таких, —мовляв, Папа з Ватиканом дозволили використовувати протизаплідні засоби, і що було відразу підхоплено майже усіма мас-медіа світу, у тому числі й українськими. Отже, «бачте, навіть Папа!.. Тепер все. Розпуста узаконена». А, насправді, ця «інформація» не що інше, як абсолютна фальшивка і Папа не говорив нічого подібного.
— Окрім, двох напрямків в українському друкованому слові, знаю, що отцеві Ігору Пелехатому близькі традиції отців-салезіян, а саме, підтримка й виховання дітей незаможних родин. Розкажіть про салезіянський центр в Івано-Франківську.
— Це також тісно пов’язано з видавництвом «Нова зоря». Річ у тім, що окрім харизм і їхнього багатого досвіду праці з молоддю, вони також є визнаними місіонерами друкованого слова в католицькому світі. Адже католицькі видавництва в основній масі є салезіянськими видавництвами. А почалося все 15 років тому, коли я листовно познайомився з відомим і плідним християнським письменником українським салезіянином о. Іваном Ортинським. Під час нашої співпраці над перевиданням його книжок, він висловив пропозицію створити в Івано-Франківську молодіжний центр в дусі св. дон Боска, з особливим акцентом щоб організаторами дитячого дозвілля були миряни.
Далі, завдяки отцеві Ортинському, ідею підтримала німецька провінція отців-салезіян і завдяки їх зібраним коштам серед своїх мирян, на вулиці Ленкавського за п’ять років постав молодіжний Центр. На сьогодні там діє студія образотворчого мистецтва й графіки, хореографічні гуртки для найменших і для підліткового віку, гурток англійської мови з катехитичним ухилом, є секція боксу. Всі заняття — безкоштовні. Щодо кількості дітей, то загалом їх число сягає 50-и. В планах також маємо задум створити своєрідний фітнес-клуб, як альтернативу курінню чи лихослів’ю. Також наші катехити займаються підготовкою до першого Причастя трьох класів в школі №4. В нашому центрі вони приймуть Святе Причастя, а потім ці діти стануть учасниками літнього табору «Веселі канікули». В такий спосіб ми пропонуємо батькам, щоб їхні діти два-три тижні змогли активно відпочити в християнському форматі. Нагадаю, що подібні табори протягом місяця ми вже практикуємо п’ять років. Також безкоштовно. Богу дякувати, що маємо добрих парафіян які підтримують такий потрібний проект і що на сьогодні в таких соціальних проектах допускається державою участь Церкви.
Вів інтерв’ю Роман ІВАСІВ.
